Стела з написом "Куп'янський рай" зустрічає подорожніх, які прямують на південний схід від Харкова. Вона прикрашена жовто-блакитними прапорами й посічена уламками, літери "о" і "н" загубилися. Утім, ці землі, звільнені українською армією восени 2022 року, у березні 2024-го мало схожі на благодатну місцевість: необроблені поля, зруйновані села, здебільшого військові авто на дорозі.

Російські війська захопили Куп'янськ у перші дні повномасштабного вторгнення. Для армії РФ це був важливий залізничний вузол і логістична база. Місто й довколишні села перебували в окупації майже сім місяців, поки їх не звільнила українська армія у вересні 2022 року. Відтоді місто перебуває під постійними обстрілами. До лінії фронту від Куп'янська всього 7-8 кілометрів, тож до нього дістають міномети, артилерія, ракетні системи залпового вогню. З січня 2024 року російські військові також завдають ударів керованими авіабомбами.

Куп'янський напрямок протягом останніх місяців залишається одним з найгарячіших на фронті. Після відступу ЗСУ з Авдіївки на тлі нестачі боєприпасів, в експертному й військовому середовищі лунають думки про те, що Куп'янськ може стати наступною ціллю для російської армії.

Лікарка з деокупованого Куп'янська

"Якщо зайде Росія - я виїду", - рішуче говорить лікарка Тетяна Вечір. Вона - заступниця директора Куп'янського територіального медичного об'єднання - лікарні, яка досі працює в місті. Під час окупації в 2022 році жінка продовжувала працювати в медичному закладі, але каже, що і вона сама, і колектив чинили опір окупаційній владі. 

Через незгоду з діями призначеної росіянами "адміністрації" головного лікаря медзакладу й лікаря-анестезіолога росіяни тримали "на підвалі". Тетяна Вечір не була в полоні, хоча відмовлялася лікувати поранених російських військових і збирати для них кров. "Я з ними сперечалася, протистояла всім їхнім діям. Так що під кулю я перша попаду", - каже жінка, з острахом припускаючи можливість повторної окупації.

Поки що лікарка впевнена, що ЗСУ втримають оборону Куп'янська, тож залишатиметься в місті, аби надавати допомогу людям і підтримувати колектив лікарні. З довоєнної команди нині працює п'ята частина. Прийом ведуть у єдиній вцілілій будівлі медмістечка. За словами Тетяни, спеціалістів бракує, адже люди бояться їхати в місто, яке постійно обстрілюється. "Страшно, - зізнається жінка. - Ми вже звикли до ракет і мінометів, але коли почалися авіабомби, вже теж боїмося".

Педагог під обстрілами

З викладачем інформатики та інформаційних технологій в Куп'янському регіональному центрі професійної освіти Андрієм Кузніченком ми зустрічаємося в квартирі. Його робоче місце тепер - за ноутбуком. Усі навчальні заклади Куп'янська працюють лише дистанційно. Учні Андрія Олександровича роз'їхалися по Україні й світу. У Куп'янську залишилися лише двоє дітей з групи, яку веде педагог. 

"Ми тепер - як персональні викладачі", - описує Андрій свою роботу. З учнями він спілкується не лише по відеозв'язку під час уроків, а й індивідуально в усіх можливих месенджерах. Діти, які виїхали, часто просять пояснити матеріал і розповісти новини з Куп'янська, перевірити, чи вціліло їхнє житло. Сам викладач згадує, як нещодавно дорогою додому був змушений ховатися від обстрілу, прикриваючи голову від уламків рюкзаком з робочим ноутбуком.

Андрій Кузніченко під час окупації теж залишався в Куп'янську. Тоді він відмовився викладати за російською програмою. Нині чоловік тримає напоготові заправлену машину й "тривожну валізку". Він не хоче опинитися в окупації вдруге, але поки що налаштований оптимістично й залишатиметься в місті: "Це - мій дім. Є робота, можливість працювати. Я активно допомагаю нашим захисникам. Якщо я виїду - сидітиму в чотирьох стінах. Тут від мене буде більше користі".

Евакуація з "гарячих точок" на Харківщині

Для тих, хто хоче виїхати з небезпечних зон Харківщини, зокрема й Куп'янська чи Куп'янської громади, є можливість безкоштовної евакуації. Для цього необхідно залишити заявку на гарячій лінії мінреінтеграції або звернутися до харківського Єдиного координаційного гуманітарного центру. Заявки розподіляються між різними організаціями, які займаються евакуацією. Серед них і волонтерський пошуково-рятувальний загін (ПРЗ) "Троянда на руці". 

Четверо волонтерів на двох машинах вирушають на евакуацію рано-вранці з Харкова. Сьогодні вони опрацьовують п'ять заявок: три на лівобережжі Куп'янської громади, дві - на правому березі. "У нас був великий наплив влітку-на початку осені. Тоді на місяць кожна команда вивозила по 150-200 людей. Потім пішов спад. Зараз знову почалися обстріли, кожного дня хтось гине, почали активно поширюватися чутки про наступ. Тому люди частіше починають виїжджати", розповідає голова загону Олександр Гуманюк. 

"Буде друга Авдіївка"

У село Моначинівка на північ від Куп'янська "прилетіло" напередодні приїзду волонтерів з ПРЗ "Троянда на руці". Через обстріл зникло світло. Попри те, що на наступний день електрики вже почали лагодити лінію електропередач, місцева жителька Валентина вирішила виїжджати, адже снаряд упав неподалік її будинку. Вона прощається зі своїм домом, перехрестивши вхідні двері. Через переживання у жінки підскочив тиск, їй хочеться побути наодинці.

На околиці Куп'янська волонтери забирають ще одну літню жінку Надію. Вона не стримує сліз і прагне розповісти свою історію. Жінці вже за 70. Одного з її синів - Івана - під час окупації розстріляли російські військові. Інший - Петро - служить на Запорізькому напрямку. Восени 2023 року через постійні обстріли пенсіонерка переїхала до Куп'янська з села Петропавлівка на лівобережжі річки Оскіл. Нині син-військовий порадив їй виїжджати далі, до Харкова: "Він каже: мамо, виїжджайте, там таке пекло буде - друга Авдіївка", - крізь сльози говорить жінка. 

По приїзду в Харків Надія і Валентина отримали місця в гуртожитку, грошову допомогу, продукти, ліки. Жінки не мають родичів у обласному центрі, тож поки залишатимуться в житлі, яке надала держава. Кажуть: після всього пережитого Харків видається їм безпечним місцем.

Наступ Росії на Куп'янськ

"З моменту деокупації ворог не полишає своїх думок захопити місто Куп'янськ, Куп'янську громаду, або хоча б вийти на лівобережжя Куп'янщини. Але фактична лінія фронту не змінюється", - зауважує голова Куп'янської МВА Андрій Беседін, коментуючи загрозу повторної окупації. За його словами, усі служби в місті продовжують роботу, курсує автобусний і залізничний транспорт. У Куп'янську залишаються три з половиною тисячі людей, у громаді - більше семи тисяч. 

Восени з лівого берега Куп'янської громади у примусовому порядку вивезли всі родини з дітьми. На початку березня зону примусової евакуації дітей розширили ще на 18 населених пунктів на правому березі. На решті територій оголошена обов'язкова евакуація, від якої люди можуть відмовитися. 

Тим часом за вісім кілометрів на північний схід від Куп'янська вже кілька місяців точаться запеклі позиційні бої біля села Синьківка. Його захоплення може відкрити російській армії шлях до залізничної станції Куп'янськ-Вузловий на лівобережжі річки Оскіл, а це - зручна точка для перекидання військ на Донеччину. На початку лютого видання Forbes з посиланням на Центр оборонних стратегій повідомило, що Росія зосередила на Куп'янському напрямку близько 500 танків, 600 бойових машин та близько 40 тисяч особового складу. Водночас президент України Володимир Зеленський запевняв, що оборонні укріплення під Куп'янськом - одні з кращих на всій лінії фронту. У Харківській ОВА повідомили, що готові до будь-яких сценаріїв.