Модернізм в образотворчому мистецтві зароджується ще у другій половині XIX століття й охоплює найрізноманітніші течії аж до середини XX століття. Всі ці течії об'єднує заперечення усталеної образотворчої мови та пошуки нової, індивідуальної. Цьому напрямку присвячена виставка "Квір-модернізм. 1900 до 1950" ("Queere Moderne. 1900 bis 1950"), яка відкрилася в музеї K20 у Дюссельдорфі з Художнього зібрання німецької федеральної землі Північний Рейн - Вестфалія.

Поняття "квір" - відкрите, мінливе, "флюїдне", як сказала на відкритті виставки її кураторка Ізабелль Мальц (Isabelle Malz), - за задумом її організаторів, саме так воно і трактується в рамках експозиції. Глосарій, сформульований для відвідувачів, пояснює його як "загальний термін, що позначає людей, чия гендерна ідентичність, сексуальний потяг або спосіб життя не є цисгендерними або гетеросексуальними". А поняття "цис" своєю чергою відноситься до особистостей, гендерна ідентичність яких відповідає статі, визначеній при народженні.

Читайте також: Секс у музеї: виставка в Німеччині запрошує до інтимного діалогу без табу

Яскраві фарби й різноманіття тем

Для чудової афіші обрали картину британської художниці Ганни Глакштейн, яка взяла собі гендерно-нейтральний псевдонім Глак. У натовпі під час святкування - людина, яка на повні груди вдихає повітря свята, відкрита світу та життю. Картина насичена фарбами, а її головний герой особливо яскравий і різнобарвний. Він у потоці, в русі, у натовпі, та все ж відрізняється від інших персонажів, усвідомлює свою особливу ідентичність.

Мабуть, головне враження від експозиції - це різноманітність: стилів, тем, типів художньої мови і прихованих у ній кодів. Саме різноманітні способи, за допомогою яких автори візуалізували свої художні ідеї, і меншою мірою їхня сексуальна орієнтація відігравали важливу роль під час створення виставки, зазначила кураторка Анке Кемпкес (Anke Kempkes). У K20 представлено понад 130 робіт 34 художниць та художників з різних країн.

Британська художниця й феміністка Етель Вокер, наприклад, звернулася до епізоду з гомерівської "Одіссеї", щоб втілити на своєму полотні 1920 року ідею утопічного жіночого суспільства. Фреакійська царівна Навсікая привела дівчат-служниць до гирла річки на берег моря, щоб прати одяг. Там вони зустрічають Одіссея після кораблетрощі. На відміну від традиційних трактувань цієї сцени, Одіссей не є її центральною фігурою. Його художниця зобразила на краю картини і виписала, на відміну від її героїнь, лише схематично.

Гомоеротичний підтекст

Зовсім іншого характеру полотно Генрі Скотта Тука, британського художника пізньовікторіанської та едвардіанської епохи, відомого своїми гомоеротичними сценами у сяючих імпресіоністських кольорах. На картині 1927 року зображено двох молодих чоловіків на пляжі, які сидять спиною до глядача і спостерігають за людьми, що купаються. У невимушеній сцені художник "зловив" момент інтимності двох фігур, передавши їхній потяг один до одного.

З першого погляду важко зрозуміти, чому картина називається "Критики". На табличці поруч із нею читаємо: назва пояснюється іронією автора щодо консервативних критиків, які не сприймали гомоеротичного підтексту полотна.

Читайте також: Ганна Улюра: Гомосексуальність у сучасній українській прозі, або Райдуга, намальована простим олівцем

Те, що Тук полюбляв малювати оголених юнаків, підживлювало припущення щодо його гомосексуальності. Але свідчень про його сексуальні зв'язки з чоловіками немає. Можливо, вони справді мали місце і народжений у Йорку художник їх ретельно приховував, оскільки в той час у Великобританії подібні стосунки були кримінальним злочином.

Взагалі, як вказується в інформації до експозиції, за часів, коли чоловіча гомосексуальність могла стати причиною кримінального переслідування, а жіноча була табуйованою, багато художників і художниць жили, зовні дотримуючись загальноприйнятих норм, й іноді заради цього навіть вступали в шлюби за розрахунком. Тож "те, що джерела приховують, часом навіть важливіше за те, що вони нам відкривають".

Це висловлювання справедливе і щодо німецької художниці, представниці художнього напрямку "нова предметність" Лотте Лазерштайн (Lotte Laserstein) та її моделі й багаторічної подруги Трауте Розе (Traute Rose). На картині "Я і моя модель" 1930 року зображено їх обох. Художниця стоїть з палітрою й пензлями, а її модель довірливо поклала руку на плече подруги. На цьому подвійному портреті жінки рівноправні й ніби відбиваються одна в одній. Лотте Лазерштайн тут відходить від традиційної ієрархії у стосунках між художником і моделлю: вона на цій картині - творчиня, а її модель - активна учасниця творчого процесу.

Читайте також: Деколонізація Малевича і Ко: як німці відкривають для себе український модернізм

Нові форми вираження квір-ідентичності

На виставці про квір-модернізм дуже мало оголеного тіла. Одна з картин, на якій зображено оголені фігури, - картина Людвіґа фон Гофманна (Ludwig von Hofmann) 1913 року під назвою "Джерело". Вона цікава сама по собі, але крім цього є також свідченням життя ще однієї відомої особистості того часу - німецького письменника Томаса Манна (Thomas Mann).

Читайте також: Ворог нацизму, нобелівський лауреат: ким був відомий німецький письменник Томас Манн

Людвіґ фон Гофманн був учасником Берлінського сецесіону. Для його творчості були характерними класицизм і символізм. Тематично його цікавили сцени, що відображають молодість, красу й гармонію. Томас Манн придбав полотно "Джерело", на якому зображено трьох оголених юнаків, у 1914 році. Воно супроводжувало письменника в еміграції у Швейцарії й Каліфорнії і висіло у його робочому кабінеті.

З огляду на всю різноманітність тематики та стилістики представлених у Дюссельдорфі робіт виникає питання: що об'єднує зібраних під одним дахом живописців? За словами кураторки Анке Кемпкес, усіх художників і художниць, представлених на виставці, об'єднує те, що вони знайшли нові форми вираження "квір-прагнень, квір-ідентичності і способу життя квір-особистостей у час, коли панувала сувора цензура і не про все можна було говорити відкрито, а гомосексуальність ще й переслідувалася законом".

Символи, коди та опір фашизму

При цьому діячі мистецтва створювали свої особливі символи та коди. Наприклад, сповнена символіки картина шведського художника Нільса Дарделя "Вмираючий денді" 1918 року. Денді інсценує свою смерть як останній театральний жест. У цій роботі автор пов'язує тему самогубства з нарцисизмом (у руках денді - дзеркало) й естетикою декадансу. У 1910 році художник вирушив до Парижа, де мав любовні зв'язки з чоловіками. Коли пішли чутки про його гомосексуальність, Дардель одружився. Можливо, його картини, що зображують вразливість і смерть, відображають руйнівні ефекти подвійного життя художника.

Не можна не відзначити ще одну важливу тему виставки - опір фашизму з 1933 року. Цікавим є приклад французьких художниць Люсі Рене Матільди Швоб і Сюзанни Малерб, відомих під псевдонімами Клод Каон і Марсель Моор. Вони жили разом як сестри, хоча сестрами не були, а перебували в гомосексуальних стосунках. На окупованому нацистською Німеччиною острові Джерсі у протоці Ла-Манш вони поширювали антифашистські листівки. У 1944-му після арешту гестапо їх було засуджено до смерті. Однак художницям вдалося уникнути страти, і 1945 року їх було звільнено.

Експозиція в Дюссельдорфі - важлива подія у світі образотворчого мистецтва. Вона показує роботи, які є не тільки вираженням індивідуального самоствердження, але й, як зазначила Анке Кемпкес, "розширюють і ускладнюють наше уявлення про модернізм". Музей по-новому розповідає історію цієї епохи: більш диференційовано й різноманітно, розширюючи горизонти і даючи відчути справжню естетичну насолоду.

Читайте також: Побачити Кірхнера і Пікассо тепер можна в одному місці - на виставці у Мюнстері