1 жовтня український OSINT-проєкт DeepState заявив про окупацію армією РФ Вугледара, міста на заході Донецької області. Наступного дня оперативно-стратегічне угруповання військ "Хортиця" повідомило про виведення військ із міста - нібито за дозволом вищого командування. Та незабаром один із бійців 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців, яка обороняла місто понад два роки, заявив, що наказу про вихід із міста не було. Рішення про відступ, ймовірно, ухвалило керівництво самої бригади, аби зберегти людей.

Уже з наступного дня, 3 жовтня, у соцмережах почали ширитись звинувачення у втраті Вугледара на адресу бійців 123-ї окремої, миколаївської, бригади ТрО, яка мала замінити бійців 72-ї бригади. Тоді ж кілька десятків військовослужбовців 187-го батальйону 123-ї бригади вийшли на мітинг у Вознесенську Миколаївської області, куди вони приїхали із позиції під Вугледаром - тобто пішли в СЗЧ, або самовільно залишили військову частину. Військові скаржились на брак підготовки і озброєння, необхідних для боїв на Донеччині.

Скільки бійців 123-ї бригади пішли у СЗЧ із позицій під Вугледаром, достеменно не відомо - пресофіцер бригади Руслан Голосний не відповів на це та інші запитання DW. Раніше він повідомляв, що орієнтовно 40 військовослужбовців уже повернулись на службу. Зрештою, під Вугледаром залишилась і 72-га бригада, яка скаржилась на виснаження і втрати.

Читайте також: "Не вистачає людей". Чи втримають Покровськ новобранці ЗСУ?

Самогубство комбата

4 жовтня стало відомо про смерть командира 186-го батальйону 123-ї бригади ТрО Ігоря Гриба. За попередньою версією, він вчинив самогубство на командно-спостережному пункті під Вугледаром. За свідченнями одного з бійців бригади, якого цитує "Суспільне", за кілька днів до самогубства Гриб дав своїм підлеглим можливість самостійно вирішити, чи підуть вони на завдання, із якого, ймовірно, не повернуться. Частина бійців погодилась зайти на позиції, решта - пішли в СЗЧ.

"Це дуже порядна людина. Молодий, досвідчений офіцер, який, на жаль, не витримав пресингу і несправедливості з боку вищого керівництва", - на умовах анонімності розповів DW знайомий із Грибом військовослужбовець 123-ї бригади.

7 жовтня члени сімей військовослужбовців, які залишились під Вугледаром, теж вийшли на мітинг у Миколаєві. Вони вимагали надати бійцям техніку і зброю, необхідну для боїв. Організаторкою стала Вікторія, дружина військовослужбовця одного з батальйонів. "У соцмережах я прочитала, що їх звинувачують у провалі фронту. Але його батальйон виконав наказ", - пояснює свою мотивацію жінка. За її словами, після першого мітингу керівництво бригади запевнило сімʼї, що бійці мають усе необхідне. Однак рідні військовослужбовців продовжили мітингувати - днями вони вийшли на вулицю вже вчетверте, тепер уже вимагаючи вивести бригаду з Донеччини.

Під Вугледар - із човнами

"Ми були легкою піхотою. Ми працювали в одних умовах, а нас направили в інші", - у коментарі DW пояснює Олександр (імʼя змінене. - Ред.), командир роти одного з батальйонів 123-ї бригади ТрО, який погодився поговорити з DW на умовах анонімності. "Коли ми приїхали під Вугледар, нам поставили питання: де ваші квадріки і наземні дрони для евакуації і підвозу боєкомплекту? - продовжує чоловік. - А у нас човни. За день-два ми не могли їх продати і купити те, що нам потрібно".

Від початку повномасштабного вторгнення 123-тя окрема бригада ТрО обороняла Миколаїв, потім служила на Херсонщині. Бригада воювала на островах біля Херсона, коли їй повідомили про переміщення на Донеччину, пояснює Олександр. "У нас було завдання - замінити 72-гу бригаду на певну дату. До цього ми мали заводити людей і вивчати оборону міста, - зазначає військовий. - Із 70-кілограмовим кулеметом, під вогневим контролем, під FPV та з непрацюючим РЕБом пройти два кілометри по "зеленці" й ще два кілометри по місту. Ми готові були виконати, але не встигли - місто вже окупували".

За словами Олександра, його рота була небоєздатною ще до переміщення під Вугледар - через втрати на островах. Уже на Донеччині близько 20 бійців пішли в СЗЧ. Вони, зауважує командир, ймовірно, не нестимуть за це відповідальності через нещодавню декриміналізацію першого СЗЧ - якщо добровільно повернуться до частини. "А хлопці, які зайшли у Вугледар, втратили там своїх побратимів і вийшли з міста без наказу - їх будуть переслідувати за те, що вони залишили позиції", - переконаний Олександр.

За його інформацією, частина із тих, хто лишились на позиціях, загинули або потрапили в полон. "На паперах я - командир роти. Але роти у мене немає. Навіть взводу немає. Ми виконуємо завдання складом відділення", - говорить військовий. "Ми працюємо в тих самих умовах, що морпіхи і 73-й центр ССО, але у нас відсутнє спорядження, - додає Олександр. - Це неадекватно".

Допоміжні війська

"Із самого початку тероборона планувалася як допоміжні війська", - розповідає DW Андрій Півторак, ветеран, який служив у 130-му батальйоні 112-ї бригади, який згодом перейшов в новостворену 241-шу бригаду - обидва підрозділи ТрО київські.

Півторак займався вишколом резервістів і всіх охочих із 2018 року, коли, як він сам каже, тероборона існувала лише на папері. Офіційно - як окрема структура в ЗСУ - Сили ТрО зʼявились на початку 2022 року, після набуття чинності закону про основи національного спротиву, який надав теробороні десять тисяч штатних посад.

Читайте також: Справжня тероборона України лише зароджується

На початку повномасштабного вторгнення саме тероборона прийняла найбільше вмотивованих людей, зокрема й тих, кого не взяли до інших родів військ, у коментарі DW згадує Костянтин Реуцький, який також служив у 130-му батальйоні й відтоді змінив кілька підрозділів у межах ТрО. "Завдяки цьому тероборона мала в арсеналі весь комплекс цивільних знань та вмінь, і саме тому у перший рік війни стала найбільш гнучкою, винахідливою та інноваційною силою", - вважає Реуцький.

На початку повномасштабного вторгнення мобілізація до ТрО була найшвидшим варіантом, погоджується військовослужбовець, який воював в одній із бригад ТрО, у розмові з DW на умовах анонімності. "Система ТЦК була в колапсі. В містах, де ворог наблизився, вони взагалі позакривались. Самостійно прийти до штабу якоїсь бригади Сухопутних військ було неможливо, - згадує він. - У Києві і Харкові в той час зброю роздавали з борта вантажівки або в офісі. На ходу формували роти та батальйони і виводили їх на позиції".

Територіальний принцип

"Додатковим мотивом для служби в ТрО було також те, що державою декларувалось, що військові ТрО служитимуть за місцем проживання, - продовжує колишній боєць тероборони. - Крім того, більшість розуміла, що відсутність важкого озброєння та серйозної підготовки накладає певні обмеження на застосування бригад ТрО, і вважали, що вони будуть виконувати задачі легкої піхоти або залучатись до стабілізаційних дій".

За законом, підрозділи тероборони могли воювати лише в межах своїх областей. До прикладу, після деокупації Київщини місцевий 130-й батальйон, у якому служили Костянтин Реуцький і Андрій Півторак, направили на Харківщину. "Ми вже виїхали на Харківщину, а навздогін змінюється закон, що нам можна їхати на Харківщину", - розповідає Півторак. Зміни до законодавства він повʼязує із тим, що саме в тероборону пішло найбільше добровольців. "Ми розуміли, що інших варіантів немає. Тут є сили, а на інших напрямках є проблеми", - додає Півторак.

"Середній" ТрОшник того часу - це людина, яка думала, що вона затримає ворога до приходу основних сил, підготує позиції, спіймає мародера, або диверсанта, захистить важливий інфраструктурний об’єкт, - згадує колишній боєць ТрО. - Більшість не уявляли, що згодом вони будуть місяцями відбивати атаки під тиском важкої техніки та артилерії, штурмувати, форсувати ріки. Вважалось, що це буде завданням піхотних бригад, штурмових бригад та спецпризначенців".

Придані сили

На фронті в інших областях підрозділи тероборони стали приданими силами - тобто підпорядковувались більшим і краще оснащеним бригадам. "Чому? Тому що більшість підрозділів територіальної оборони - це легка піхота, яка з найважчого може мати міномети і кулемети, - нагадує Денис Семирог-Орлик, представник Центру рекрутингу Сил ТрО, який також служив у 130-му батальйоні. - Тож із самого початку війни тероборона використовується для латання дірок".

За спостереженнями колишнього бійця ТрО, який поговорив із DW на умовах анонімності, військове керівництво - "від найвищого до комбатів" - не сприймає тероборону всерйоз. "Хоча багато підрозділів ТрО добре показали себе і на Харківщині, і в Бахмуті, і операціях біля Херсона, де вони працювали на рівні зі спецпідрозділами, - додає чоловік. - Але якщо керівництво бригади, яка отримує підрозділ ТрО у підпорядкування, не вважає його "своїм", ці ТрОшники або дуже швидко стираються, або відходять. Позиція втрачається. І винним стає саме ТрО".

Звинувачувати тероборону у військових поразках неправильно, переконаний Семирог-Орлик, адже, на його думку, проблеми можуть бути на усіх ланках. "Але якщо у тебе стоїть задача тримати позицію, на якій до того стояла механізована бригада і там було 32 людини, а в тебе є 12, то зрозуміло, яким буде результат". Завдання, які ставлять перед підрозділами ТрО, часто не відповідають їхній спроможності, погоджуються колишні й нинішні бійці тероборони.

Реальність проти паперів

"Чому кульгає забезпечення, чому волонтери так багато всього купують? Бо ніхто не зводить реальність із паперами", - розмірковує ветеран ТрО Андрій Півторак. За його словами, штатний розклад, у якому прописані люди, їхні посади і технічні засоби, був сформований тоді, коли тероборона виконувала допоміжні функції. "Однак коли тероборону почали використовувати як звичайні батальйони Сухопутних військ, штатка перестала відповідати новим завданням", - каже Півторак. Проте, за його інформацією, нещодавно до штатного розкладу батальйону, в якому він служив, все ж таки внесли деякі зміни - "з урахуванням бойового досвіду".

На забезпечення може поскаржитись не лише ТрО, а й інші роди військ, апелює Аліна Сарнацька, демобілізована військовослужбовиця, яка служила старшим бойовим медиком роти у 241-й бригаді ТрО. "Немає такого, щоб у якихось підрозділах служилося прекрасно. ТрО дуже часто воює приданими, розрізненими частинами. У ТрО менше важкого озброєння. Але все залежить від того, як люди налагодять своє забезпечення. Конкретно в моїй роті було набагато більше всього необхідного - старлінків, машин", - маючи на увазі допомогу волонтерів, пояснює ветеранка.

Штати підрозділів ТрО сформовані відповідно до закону про основи національного спротиву, нагадує представник Командування Сил ТрО Олександр В'юннік у відповідь на запит DW. "Отже, важке озброєння - танки, БМП, артилерія тощо - відсутнє, - додає він. - Водночас сьогодні військовослужбовці Сил ТрО виконують ті самі завдання, що і решта підрозділів ЗСУ, озброєних важкою технікою та артилерією".

Їхнє забезпечення на фронті - відповідальність командування відповідних угруповань військ, пояснює представник Командування Сил ТрО. А нестачу  ресурсів наразі відчувають усі підрозділи Сил оборони. "Наша держава, на жаль, поки що не в змозі самостійно виготовити необхідну кількість техніки та озброєння. А поставки від наших західних союзників не перекривають необхідні потреби", - коментує В'юннік.

Нестача людей у ТрО

Крім того, бійці ТрО почали скаржитися на нестачу людей ще до того, як ця проблема масштабувалась. "Вже у 2022 році до тероборони перестали розподіляти мобілізованих", - каже військовослужбовець одного з підрозділів ТрО Костянтин Реуцький. А з 2023 року із ТрО почали активно переводитись добровольці, додає демобілізована військовослужбовиця Аліна Сарнацька. "Якщо брати об'єктивні причини, то найбільша - це матеріальна база. Тобто переводилися в підрозділи, де є броня, де є засоби", - пояснює ветеранка.

Цьогоріч на людський ресурс вплинула й проблема СЗЧ - станом на вересень зареєстровано втричі більше таких випадків, ніж за той самий період минулого року. Але це є характерним для всього війська і, на думку Сарнацької, пов'язано з відсутністю визначених термінів служби.

Читайте також: Дезертирство в ЗСУ: десятки тисяч справ, але до суду доводять одиниці

Дехто із бійців ТрО вважає, що поповнення їхніх підрозділів бійцями досі відбувається "за залишковим принципом". Проте Денис Семирог-Орлик, який займається рекрутингом у ТрО, заперечує. За його словами, наразі всі бригади тероборони є пріоритетними для укомплектування. Це означає, що людина, яка пройшла відбір у певний підрозділ ТрО, з високою ймовірністю потрапить саме туди. "Просто люди не йдуть. Такий самий спад зараз усюди", - додає рекрутер.

Проблеми, про які говорять бійці ТрО, впливають на їхню мотивацію і ефективність. "Коли навіть звичайні люди питають: "А ти в ЗСУ служиш чи в ТрО?", відчувається цей вайб другосортності", - ділиться колишній боєць ТрО.

Майбутнє ТрО

"На превеликий жаль, від тероборони, такої, як вона задумувалась перед великим вторгненням, військове керівництво вирішило відмовитися. Наразі всі її переваги знівельовані, а недоліки підкреслені", - вважає Костянтин Реуцький, який продовжує служити в ТрО.

Як і чимало бійців тероборони, він припускає, що вище командування планує передати ТрО у підпорядкування Сухопутним військам. "Не впевнений, що це буде мати позитивний ефект у короткостроковій перспективі. І вже точно зіграє проти нас у довгостроковій", - вважає Реуцький. Бійці, із якими говорила DW, вважають, що тероборона має лишатися окремим родом сил. "У ТрО вже виросли справжні бойові офіцери, сержанти і солдати, які бачили найгірші й найкращі моменти цієї війни. Але якщо поміняти керівництво, почати нарощувати потенціал сил ТрО у підготовці, техніці, засобах ураження, ця машина покаже себе", - на умовах анонімності говорить колишній військовослужбовець ТрО.

Водночас у Командуванні Сил ТрО заперечили можливу передачу тероборони у підпорядкування Сухопутних військ. "Жодної офіційної позиції військово-політичного керівництва країни з цього питання наразі немає", - у відповідь на запит DW коментує представник Командування Сил ТрО Олександр В'юннік.

Читайте також: Рекрутинг замість примусу. Як військові самостійно шукають людей для служби в ЗСУ