Секретар Ради національної безпеки та оборони Олексій Данілов виступив за перехід в Україні на латинку. Щоправда, в українській історії всі подібні спроби досі були невдалими. Чи варто порушувати це питання знову?
Фото: Bildagentur-online/Cervo/picture alliance
Реклама
В Україні знову спалахнула дискусія про перехід української мови на латинський алфавіт. Цей тренд задав секретар Ради нацбезпеки й оборони України (РНБО) України Олексій Данілов. "Я вважаю, що це буде одна з фундаментальних речей, що нам треба позбавитися кирилиці й перейти на латиницю", - заявив Данілов в інтерв'ю "Радіо Свобода". Він, однак, не пояснив, чому такий крок може бути корисним для України.
Латинізації української через польський та чеський алфавіт
А втім, ідея перевести українську мову на латинський алфавіт не нова. У XIX столітті ця ідея навіть переросла в так звану "азбучну війну" після оприлюднення 1834 року праці українського вченого Йосипа Лозинського "Про впровадження польської абетки до руської писемності". На думку Лозинського, за допомогою латиниці можна повніше й точніше відобразити характер української мови. В основу своєї абетки він поклав польський правопис.
"Усе це тому, що на початку XIX столітті українське духівництво у Галичині погано володіло кирилицею, - пояснює у розмові з DW кандидат філологічних наук, заступник директора з наукової роботи Інституту мовознавства імені Олександра Потебні НАН України Олександр Скопненко. - Навіть зафіксований таки випадок, що селянин подавав до суду на священника через те, що йому не могли видати копії свідоцтва про народження його батька. Священник виправдовувався перед церковною консисторією, що він не може читати кирилицею". За словами Скопенка, спроба латинізувати українську мову тоді зазнала невдачі, оскільки було загальне суспільне несприйняття цієї ідеї.
Олексій Данілов: Перехід на латиницю - одна з фундаментальних речейФото: Pavlo Gonchar/SOPA/ZUMA/picture alliance
У середині XIX століття були намагання австрійського уряду запровадити латинку для української мови. Зокрема, 1852 року з'явився указ тодішнього австрійського імператора Франца Йозефа I, в якому йшлося, що всі україномовні подання до галицьких судів мають бути написані латинськими літерами. Але така практика також не прижилася.
Наступна спроба латинізації українського правопису датується 1859 роком. Чеський філолог Йосиф Їречек запропонував використовувати для української мови чеський алфавіт з кількома польськими літерами. За його задумом, латинізація мала сприяти творенню української як сучасної мови та захистити її від застарілих церковнослов'янських та тодішніх нових російських впливів. Для впровадження ідеї навіть створили відповідну комісію при міністерстві культури й освіти Австрійської імперії.
"Це знову викликало збурення у суспільстві і українці, які і тоді мали розрізненні політичні погляди, об’єдналися й відстоювали в Галичині ідею використання кирилиці, яка має тисячолітню історію. Вони аргументували тим, що в Східній Європі кирилиця поширилися саме з Києва і є величезним культурним пластом", - наголошує Олександр Скопненко. Зрештою від чергової спроби латинізації української мови знову довелося відмовитися.
Комунізм та сучасні ідеї латинізації українського алфавіту
У ХХ столітті до ідеї з переведення української мови на латинку повернулися знову. Зокрема, зробити це пропонував відомий українських прозаїк Сергій Пилипенко. 1923-го року він опублікував статтю українською мовою латинськими літерами "Odvertyj lyst do vsih, xto cikavyt’sja cijeju spravoju". В ній Пилипенко пропагував ідею, що уніфікація алфавітів - справа неминуча й станеться в недалекому майбутньому. На його думку, людство має писати однаково, щоб менше марнувати час на ознайомлення з іншими мовами. Пилипенко вважав, що рано чи пізно взагалі виникне єдина інтернаціональна мова. "Сергій Пилипенко був комуністом і сповідуючи комуністичну ідеологію, він вважав, що це наблизить українську мову до ідеалів комунізму", - зауважує Скопенко.
Павло Клімкін: "Кирилиця є частиною нашої ДНК"Фото: Olexandra Indiuchova/DW
Дебати навколо ідеї латинізації української мови час від часу спалахують досі. У 2018 році тодішній міністр закордонних справ України Павло Клімкін закликав до дискусії про запровадження в країні паралельно латинської та кириличної абетки. За словами міністра, до такої ідеї його підштовхнув польський історик та журналіст Зємовіт Щерек. "Наша мета - формування української політичної нації, тому маємо працювати на те, що нас об'єднує, а не роз'єднує. З іншого боку, чому б не подискутувати?", - написав тоді Клімкін на своїй сторінці у соціальній мережі Facebook.
Реклама
Павло Гриценко: з науковцями не радилися
Нині ж Клімкін критично поставився до пропозиції секретаря РНБО Олексія Данілова, заявивши, що не є фанатом переходу на латинський алфавіт. "Вважаю, що кирилиця є частиною нашої ДНК абсолютно незалежно від російської… Якщо ми починаємо дискутувати про перехід на латиницю, щоб ще далі відійти від Росії, то це грає тільки на логіку Путіна", - переконаний колишній міністр закордонних справ України. На його думку, перехід на латиницю не зробить українців автоматично більш передовими та прогресивними.
Категорично проти ініціативи перейти з кирилиці на латиницю виступають українські науковці. Директор Інституту української мови НАН України, професор Павло Гриценко радить представникам влади перед тим, як оголошувати подібні ініціативи радитися з науковцями та вивчити історію української мови.
"Ані в 2018 році, ані зараз до нас ніхто з представників влади не звертався за аналізом і порадою", - каже у розмові з DW Гриценко. Ініціаторам переходу на латиницю він нагадав, що "Київ - це мати міст руських". "Це великий пласт культури, а цей культурний вплив недооцінюють і намагаються ігнорувати", - застеріг Гриценко.
Україна у 1918-му очима німецьких фотографів (частина перша)
Фотокореспонденти супроводжували німецькі війська після їх прибуття в Україну за умовами Берестейського миру. В об’єктив потрапляли не лише військові, але й мальовничі краєвиди та тварини. Деякі фото публікуються уперше.
Фото: picture-alliance/akg-images
"...А ми тую червону калину піднімемо"
Демонстрація у Києві в березні 1918 року на підтримку української державності та Берестейського миру. Фото, зроблене німецьким кореспондентом, із колекції Імперського воєнного музею Лондона (Великобританія).
Фото: IWM
Берестейський мир
У ніч з 9 на 10 лютого 1918 року у Брест-Литовську відбулось підписання мирного договору між УНР та Центральними державами. Після звернення УНР війська союзників розпочали просування в Україну. На фото: (зліва направо) генерал Брінкманн з генштабу армії Німеччини, українські делегати - Микола Любинський, Микола Левицький, Олександр Севрюк, німецький генерал Макс Гоффманн і Сергій Остапенко.
Фото: public domain
Операцiя "Фаустшлаг"
У лютому 1918 року Австро-угорські війська досягли Кам'янця-Подільського. Позаду видніється знаменита фортеця, відома з XIV століття як частина оборонної системи міста. З 22 березня 1919 по листопад 1920 Кам'янець-Подільський був столицею УНР.
Фото: Wikipedia/KuK Kriegspressequartier
Вступ до Києва
1 березня німецькі війська увійшли в Київ. На цьому фото, зробленому у березні 1918 року, військовий оркестр марширує попереду. Німецькі війська повсякчас влаштовували виступи духових оркестрів та із задоволенням марширували під музичний супровід, часто перед тодішньою міською думою (зараз це Майдан Незалежності).
Фото: picture-alliance/RIA Nowosti
Місце зустрічі - Софійська площа
Софійська площа у Києві виконувала роль центрального місця зборів для усіх можливих політичних акцій, віче, молебнів та ефектних військових парадів. На цьому фото - німецькі військові перед Софійським собором весною 1918 року.
Фото: DeGolyer Library, Southern Methodist University
Концерт у Проскурові
На цьому фото 1918 року Австро-угорський військовий оркестр грає у Проскурові (нині - Хмельницький). Місто відіграло важливу роль під час революційних подій. Тут тричі перебував уряд УНР та Директорія. 1919 року містом прокотилася хвиля насильства і кривавих погромів.
Фото: Public Domain
Пам'ятник Іскрі та Кочубею
Пам'ятник боярам Іскрі та Кочубею не упізнають знавці сучасного Києва: царська влада встановила його на Арсенальній площі у 1914 році до 200-ї річниці Полтавської битви. Простояв він недовго: навесні 1918 його демонтували і поставили пам'ятник Мазепі, який невдовзі теж скинули. Постамент згодом викрористали для пам'ятника арсенальцям. Фото зробив у березні 1918 берлінський фотограф Вальтер Ґірке.
Фото: Public Domain
Панорама Севастополя
На цьому фото видно південну бухту Севастополя з кораблями, а також Лазарєвські казарми. Німецькі частини увійшли в місто 1 травня 1918 року. Керував операцією генерал піхоти Роберт фон Кош.
Фото: DeGolyer Library, Southern Methodist University
Польова їдальня
На цьому фото німецькі солдати відпочивають та частуються їжею з польової кухні у німецькому поселенні Александерфельд, яке заснували німці-лютерани з Пришибських колоній. Сьогодні це село Верховина (Мелітопольський район Запорізької області).
Фото: gemeinfrei
Весна у Катеринославі
На цьому фото, зробленому навесні 1918 року, видно спокійне урбаністичне життя Катеринослава (Дніпропетровськ, нині - Дніпро). Але вже за рік Катеринослав опинився під контролем багатьох учасників конфлікту: "білих", "червоних", армії Директорії УНР та місцевих загонів самооборони. І це не єдиний випадок: Шепетівка на Хмельниччині за період революційної доби переходила з рук в руки до 20 разів.
Фото: public domain
Набережна Ялти
На цьому фото, зробленому навесні 1918 року, Ялта живе звичним курортним життям. Однак ще на початку року тут розгорталися кровопролитні бої із застосуванням корабельної артилерії та гідроавіації.
Фото: gemeinfrei
Широко розкинувся Дніпро
На цій світлині 1918 року з фондів Національного архіву Нідерландів німецькі війська переправляють сіно з лівого берега Дніпра на правий у Києві. Позаду видніється Ланцюговий міст, споруджений за проектом британського інженера Чарльза Віньйоля. Міст уперше підірвали у 1920 році польські війська, що відступали з Києва.
Фото: gemeinfrei
Боббі у Києві
Німецькі офіцери нерідко брали із собою в Україну домашніх улюбленців. На цьому фото - французький бульдог Боббі, який належав одному з німецьких пілотів 27-ї повітряної ескадрильї.
Фото: Public Domain
1000 Карбованців
Українські гроші не рідко брали із собою як сувенір. Їх продовжували друкувати і після зречення Скоропадського і приходу до влади у грудні 1918 року Директорії УНР. Зміни в малюнок і написи на банкноті не вносили, хоча на ній фігурувала ще стара назва - Українська Держава. Після евакуації Директорії з Києва друк цієї купюри відновився у Кам'янці-Подільському, а в 1920 році - у Варшаві.
Фото: Wikipedia/Ron Wise's World Paper Money
14 фото1 | 14
Україна у 1918-му очима німецьких фотографів (рідкісні фото, частина друга)
1 березня 1918 року німецькі війська увійшли в Київ за умовами Берестейського миру. Якою побачили вони столицю і решту України? У другій частині добірці DW унікальні архівні фото, деякі з яких публікуються уперше.
Фото: Southern Methodist University
"Оце так знахідка!"
На цьому фото відбитий у більшовиків панцирник "Остін-Путіловець" Російської імперії гасає вулицями Києва після вступу німецьких військових 1 березня 1918 року. Перед тим Київ на кілька тижнів захопили більшовики і на вигнання їх самотужки влада УНР не сподівалась.
Фото: IWM
Панорама Києва
Фотокартка із панорамою Києва зроблена з Андріївської церкви навесні 1918 року невідомим німецьким солдатом-саксонцем.
Фото: Public Domain
У Києво-Печерській лаврі
На цьому фото із колекції Імперського воєнного музею Лондона (Великобританія) німецькі офіцери оглядають принади Києво-Печерської лаври у супроводі православних ченців.
Українська кавалерія на вулицях Києва
Українська кіннота УНР рухається вулицями Києва після вступу до української столиці німецьких військ 1 березня 1918 року. Німці активно займалися вишколом українських частин.
Фото: IWM
Перевірка документів
Німецький солдат перевіряє документи в Києві улітку 1918 року. В українській столиці невдовзі відкрилось Імперське торговельне представництво Німеччини.
Фото: picture-alliance/Ria Novosti/Sputnik
Народна автентика
На цій фотографії, зробленій у 1918-му невідомим військовим фотографом, зображена група українських селян у національних костюмах. Згідно з даними Державного архіву Австрії, фото походить з Волині.
Хати в українському селі палають вогнем після відступу більшовицьких загонів. Фото 1918 року, зроблене ще напередодні вступу австро-угорських частин, які упродовж березня-квітня зайняли практично всю територію України. Зіткнення з більшовиками тривали ще довгий час, але й австрійці, як наголошують історики, демонстрували на українських землях виняткову брутальність.
Цей карний загін жандармерії Австро-Угорської імперії брав участь у придушенні страйку залізничників на станції Гайворон Одеської залізниці. (Подільська губернія, з 1939 р. - Кіровоградська область). Фото було передано Федеральним архівом ФРН Центральному державному кінофотофоноархіву України ім. Пшеничного і раніше не публікувалося.
Фото: TsDKFFA
Вулиця у Смілі
На цьому фото, зробленому на весні 1918 року, вирує буденне життя у невеличкому місті Сміла, районному центрі сучасної Черкаської області. Поява німецького контингенту у провінції зовсім невипадкова - тут розташований найбільший залізничний вузол області. Саме залізницею доправляли на Захід продовольство, яке Україна гарантувала за умовами Берестейського миру.
Фото: Southern Methodist University
Українське продовольство на шляху до Австро-Угорщини
На цій фотографії з Державного архіву Австрії видно, як вивантажують та сортирують на складі у Румунії продовольство з України для подальшого відправлення на захід. Уряд УНР гарантував союзникам близько 1 мільйона тонн продовольства, хоча вивезти залізницею вдалося лише 130 тисяч тонн - половина пішла до Австрії. До Німеччини дійшло лише 50 тисяч тонн.
