У четвер, 29 вересня, оголошені імена цьогорічних лауреатів премії "За правильний спосіб життя", яку також називають альтернативною Нобелівською премією. Серед тих, кому дісталась ця престижна відзнака, - відома українська правозахисниця Олександра Матвійчук та Центр громадянських свобод (ЦГС), який вона очолює. DW поговорила з правозахисницею, яка свого часу ініціювала документування воєнних злочинів, скоєних російськими військовими на території України.

Deutsche Welle: Пані Матвійчук, ви та ваш Центр громадянських свобод стали лауреатами цьогорічної альтернативної Нобелівської премії. Як ви сприйняли цю новину?

Олександра Матвійчук: Я відчуваю прилив позитивних емоцій, тому що багато людей вітають. Але коли я дізналася, то, чесно кажучи, відчула не особливо багато чого. Ми на сьомому місяці повномасштабного вторгнення (Росії в Україну. - Ред.) ховаємо наших рідних і близьких, працюємо з воєнними злочинами, документуємо людський біль. Тому на фоні цього всього будь-які премії та нагороди виглядають якось сюрреалістично. Це ніби ознака звичайного життя, якого ми зараз в Україні не маємо, бо ми продовжуємо боротися за свободу в усіх її сеансах.

В обґрунтуванні наголошується, що премію "За правильний спосіб життя" вам вручили "за розбудову стійких демократичних інституцій в Україні та моделювання шляху до міжнародної відповідальності за воєнні злочини". Що саме ви і ваш Центр робите, аби ті, хто вчиняє воєнні злочини, рано чи пізно були притягнуті до відповідальності?

Ми займаємося документуванням воєнних злочинів вісім років, оскільки ця війна почалася не в лютому 2022-го, а в лютому 2014-го. Ми були першою правозахисною організацією, яка відправила мобільні групи в Крим і на Донбас. Ми тоді не розуміли, що почалася війна. Це зараз все виглядає очевидно й логічно. Але на той момент, коли з’явилися неідентифіковані озброєнні люди у Криму наші волонтери й волонтерки поїхали туди з’ясувати, що відбувається, і так ми почали працювати над темою незаконного ув’язнення, викрадення, катування, сексуального насильства, вбивства цивільних, порушення сфабрикованих кримінальних справ на окупованих Росією українських територіях. Чесно кажучи, коли ти говориш з людьми, а я особисто опитала більше сотні людей, які розказували страшні історії, як їх били, ґвалтували, катували струмом, пропускаючи його через геніталії, і що вони пережили в полоні, ти розумієш, що в цей момент теж саме відбувається з іншими, і ти не можеш нічого зробити. Це дуже пригнічує. Тому ми започаткували кілька напрямків. Ми почали працювати над українським законодавством. Ми зрозуміли, що є проблеми, на які Україна не може зараз вплинути, але є проблеми, які вона зобов’язана вирішувати. І те, що у нас в кримінальному кодексі досі немає відповідальності за злочини проти людяності, а вони вчиняють, то це явно недопрацювання української влади. Не Путін же заважає внести в кодекс зміни й криміналізувати злочини проти людяності. Також ми почали працювати над розробкою комплексної стратегії правосуддя, тому що ми бачимо чітку проблему з притягненням до відповідальності. Це прогалина.

Читайте також: Катівні й масові поховання: страшний "спадок" окупації Харківщини

Ще у вас є ініціатива "Трибунал для Путіна", де ви документуєте воєнні злочини. Наскільки ефективно вона працює? 

Тільки за сім місяців повномасштабної агресії наша ініціатива "Трибунал для Путіна", навколо якої об’єдналися кілька десятків регіональних громадських організацій щодо документування воєнних злочинів, внесла в базу 19 тисяч епізодів воєнних злочинів. Офіс Генерального прокурора говорить про те, що вони розслідують 32 тисячі кримінальних проваджень, хоча думаю зараз їх уже більше після деокупації Харківської області. Навіть найкращі, найефективніші державні установи у світі не можуть впоратися з такою кількістю злочинів під час війни. Нам немає на кого перекласти цю відповідальність. Міжнародний кримінальний суд, з яким ми працюємо, передаємо туди зібрану інформацію, обмежиться лише кількома вибраними справами. Решта, а це десятки тисяч проваджень, лишається на відповідальності українських органів слідства й суду.

Ми зараз у ситуації, коли національна система перевантажена, об’єктивно під час війни не може виконувати завдання, а міжнародних механізмів не існує. Тому нам потрібна ця комплексна стратегія правосуддя, яке враховуватиме, як ми посилюємо спроможності Міжнародного кримінального суду, як ми удосконалюємо роботу національної правової системи, вбудовуємо створені нові механізми Joint investigation team, яка була створена кількома країнами членами ЄС, аби вони збирали докази не тільки у себе в країнах, опитували свідків, а й тут в Україні. І одним з ключових елементів це є створення додаткових міжнародних механізмів - міжнародного трибуналу за воєнні злочини, злочини проти людяності, геноцид. Важливо, що це не замість Міжнародного кримінального суду, а в доповнення.

Зараз в Україні спостерігається стійкий запит на правосуддя. Постраждалі у цих 19 тисячах задокументованих злочинах хочуть, щоб їхні кривдники були покарані. Документи це добре, а що конкретно можна зробити, аби винні понесли відповідальність?

Це питання, яке я ставлю собі сама. Все це документування ми робимо не для національних архівів, хоча це теж дуже важливо - збереження голосів людей як історична пам'ять. Але ми правозахисники, і ми збираємо ці докази, аби рано чи пізно люди, які вчиняли ці злочини, які приймали рішення про їх вчинення, я маю на увазі вище керівництво політичне і військове Росії, понесли відповідальність. Коли працюєш з людьми і вони розказують ці історії, це дуже зобов’язує, бо ти розумієш, що цим людям окрім зруйнованого здоров’я, сімей, бачення майбутнього потрібно відновлювати ще одну річ - віру в те, що правосуддя можливе, бодай і відкладене в часі. Саме тому ми говоримо вже зараз, що треба вже робити певні кроки. І в цьому потрібна допомога міжнародної спільноти: щоб національні слідчі, судді, експерти працювали разом з міжнародними, аби ми могли "перетравити" таку кількість злочинів. Це і є можлива майбутня модель міжнародного трибуналу.

Ви, як правозахисники, в рамках ініціативи "Трибунал для Путіна" збираєте і документуєте воєнні злочини. Що далі ви робитимете з цими свідченнями, даними? Чи співпрацюєте з правоохоронцями?

Це допомога державі. У нас немає мандату на обвинувальні висновки чи мандату вершити правосуддя. Ми прийшли і підставили своє плече, бо зараз органам державної влади нелегко. Ми співпрацюємо з усіма, хто проводить розслідування. Ми зустрічалися з групою прокурорів Міжнародного кримінального суду, показували нашу базу, ми передаємо інформацію в міжнародні комісії, яка була створена в рамках програми ООН з прав людини, ми працюємо в рамках "московського механізму" ОБСЄ. Ми відкриті до співпраці з усіма. 

Після деокупації українських областей відкриваються страшні речі воєнних злочинів. Чи є правозахисники під час ідентифікації цих братських могил в Ізюмі, Куп’янську, чи документуєте ви ті злочини?

Ми працюємо в полях. На Харківщині є наші мобільні групи, які спілкуються з людьми, які пережили воєнні злочини, зі свідками, збирають інформацію, роблять фото і відео, відповідно до міжнародних стандартів. Оскільки в ініціативі "Трибунал для Путіна" працює регіональна мережа правозахисників, то ми в змозі відійти від вивчення інформації в публічних джерелах з верифікацією, як ми це робили спочатку, на роботу на місцях. Тому інформація в нашій базі унікальна. Так само ми працюємо з певними застереженнями на окупованих територіях. Там теж є у нас регіональні команди. Частину з них ми не висвітлюємо, бо не всі виїхали і це може бути загрозою для них. Так само є багато людей, які передають інформацію. І зараз, у 21 столітті, цифрові технології зробили разючий стрибок. Під час Другої світової війни люди і не мріяли, аби мати такі засоби, які зараз має звичайна людина для фіксування воєнних злочинів. Усі відео й фото, які робляться на телефони, найважливіші з них точно потраплять до слідчих органів. 

Читайте також: Мешканка Херсону: "Навчилася пакувати ціле життя в одну валізу"

До повномасштабного вторгнення Центр громадянських свобод займався міжнародною адвокацією звільнення полонених і військових і цивільних. Чи продовжуєте ви зараз цю роботу?  

Ми продовжуємо цю роботу, але умови дуже змінилися. У нас раніше було окуповано Крим і частина Донецької та Луганської, потім частина Чернігівської, Київської, Сумської, Харківської. Російські війська використовують метод політичних переслідувань на окупованих територіях. Вони цілеспрямовано викрадають, арештовують, катують активних людей - представників місцевого самоврядування, журналістів, волонтерів, релігійних діячів. Але фіксуючи ці випадки, ми бачимо, що в нашій базі з’являється дедалі більше звичайних людей. І це дозволяє нам стверджувати, що російські війська перейшли з тактики переслідування до тактики терору. Ці вбиті на велосипедах люди в Бучі. Їх вбили не тому, що вони були журналістами чи волонтерами, люди, які стріляли взагалі не знали, хто вони були. Це терор.

Зараз у нашій базі багато людей, які незаконно викрадені й незаконно перевезені на територію Росії та знаходяться в СІЗО Курська, Брянська чи утримуються в місцях несвободи на окупованих територіях. Це теж терор, і з цим дуже складно боротися. Тому що зараз у правозахисників немає жодного інструменту впливу на ситуацію. Росіяни обстріляли Київ в той день, коли в Києві був генеральний секретар ООН. Що вже казати, коли гарантії ООН не дали змоги захистити медика Вікторію Обідіну, яку евакуювали з Азовсталі,  розлучили з її чотирьохрічною донькою й запроторили її в російський фільтраційних табір. Ця евакуація здійснювалася під гарантії ООН та Міжнародного червоного хреста, і ці гарантії цьому не запобігли. Якщо Росія раніше намагалася робити видимість, що вона не вчиняє важких злочинів, то зараз вони цим навіть не переймаються. Коли світ жахнувся від того, що побачив у Бучі, що зробив Путін? Путін вручив нагороди тим, хто це вчиняв і дав карт-бланш робити це саме і далі.

Ви зараз часто виступаєте в парламентах різних країн, міжнародних організацій. Чи реагують ці організації на заклик про допомогу Україні зупинити цей російський терор на українській території, чи усвідомлюють реальну загрозу?

Ми бачимо поступове усвідомлення. Воно ґрунтується на тому, що дедалі більше еліт в західних демократіях розуміють, якщо Путіна не зупинити в Україні, то він піде далі. Бо це не війна двох країн, а війна двох систем, війна авторитаризму й демократії. І саме так треба дивитися на все, що відбувається. Тільки тоді ти розумієш, що у цій війні окрім військового є ще ціннісний вибір. Путін намагається переконати увесь світ, що цінності, які українці проголосили в 2013 році, а саме - цінності свободи, демократії, верховенства права і прав людини, - вони фальшиві. Він каже, якщо це справжні цінності, то чому вони вас під час війни не захищають і я вам покажу, що тільки фізична сила має значення. І тому це боротьба двох ідеологій, і тому цей вимір надзвичайно важливий. І ми маємо виграти і виграємо цей ціннісний вибір тоді, коли притягнемо російських воєнних злочинців до відповідальності, бо справді - демократія і право працюють.