Солістка проєкту LELÉKA Вікторія Лелека і бандурист Ярослав Джусь представлять Україну на "Євробаченні-2026" у Відні з піснею Ridnym ("Рідним"). Вони виступлять у другому півфіналі 14 травня. В інтерв'ю DW учасники проєкту LELÉKA розповіли про те, як змінилося їхнє відчуття дому, про пісню "Ridnym", фіналізовану в Україні під час повітряних тривог, про унікальну бандуру, яку вони обрали для свого виступу, а також про свою головну мету на "Євробаченні". 

DW: Понад мільйон українців були змушені покинути свою країну через повномасштабну війну Росії проти України.  Ваша пісня "Рідним" - це присвята дому, своєму корінню, емоційному зв'язку з домом? Про що ваша пісня?

Вікторія Лелека: У першу чергу, пісня про внутрішню трансформацію. Про те, що в кожній людині є ця сила. В які б темні часи ми не жили, завжди можна прийняти рішення жити, творити, наперекір всьому, творити нову долю для себе і для своїх рідних. Мені як композиторці було дуже важливо мати бандуру в цій пісні, тому що це оркестровий твір. Мені хотілося показати, як в європейське оркестрове звучання дуже гарно вливається бандура, як така українська арфа, як стейтмент, що ми маємо право бути, ми маємо право існувати. І, звичайно, бандура уособлює коріння, щось, що нас надихає.

Коли я можу творити музику, я відчуваю себе вдома.  Якщо немає такої можливості, де б я не була, я не буду відчувати себе вдома. Кожен може для себе сам вирішувати, але мені здається, що найголовніше - завжди повертатись до себе і питати, як ти хочеш жити, яку долю хочеш творити для себе і для інших. Саме про це ця пісня.

Чи змінилося для вас розуміння поняття "дім"?  

Вікторія Лелека: Дуже часто це поняття було пов'язано спочатку не з моїм рідним містом, а, наприклад, з частинкою лісу біля дачі, де я проводила своє дитинство. Якщо я потрапляю саме в цю частинку лісу, в мене відчуття, що це моя земля. З іншого боку, коли у мене з'являється можливість приїхати в Україну, як це було останні роки, у мене починаються навертатися сльози, як тільки я перетинаю кордон. І я відчуваю ці хатинки, пейзажі, коники, які пасуться, чорнобривці, висіяні біля хаток. 

Водночас, коли я чую українську мову, я вже відчуваю себе вдома, бо це ідентичність, без якої я не можу себе уявити. В тому ж числі, домом для мене є вся можливість творити музику. Мені здається, що завжди в своїй творчості я повертаюся додому, тому що я досліджую українські народні пісні. І вони мені дають відчуття коріння, яке мене насичує. 

Ярославе, що для вас означає дім? 

Ярослав Джусь: Мабуть, в першу чергу, те місце, де я народився. Бо багато подорожував по світу, але не було ніколи думок десь лишитись, завжди тягнуло в рідний Київ. Скільки б я країн світу не побачив, і, мабуть, це, можливо, трошки банально звучить, але насправді завжди тягне назад. 

Вікторіє, ви понад 10 років живете в Німеччині. Але для фіналізації пісні переїхали частково в Україну. Як було працювати під російськими ракетами, під повітряними тривогами? 

Вікторія Лелека: Я завжди повторюю: мені в Україні дихається легше, мені психологічно набагато краще.  Незважаючи на такі страшні ночі, непевність, небезпеку. Коли наступного дня прокидаєшся "поламаний", невиспаний, але бачиш людей, які все одно йдуть на роботу, які зробили макіяж, одягнулися гарно. Бачиш, що тут все одно вирує життя. Ми живемо тут і зараз, тому що кожен день може стати останнім. Мотивація жити і творити у мене в Києві підіймається ще вище, я почуваюся краще. І тому творити, збирати команду, працювати, організовувати, планувати, придумувати концепцію номера, робити все це в Україні, було насправді одним з найкращого, що було в моєму житті за останні роки.

Ярослав Джусь: Віка має супер стресостійкість і внутрішню сміливість. 

А в чому вона проявляється? 

Ярослав Джусь: В тому, що їй взагалі не страшно. Багато людей, яких я знаю з української громади, які приїжджали в Київ після перших двох років війни, жахались, боялись, скачували додатки, відслідковували тривогу. Віка все повидаляла, спить собі.

Вікторія Лелека: Я зрозуміла, що там, де я живу, нема укриття.  Якщо у мене немає укриття, що мені робити?  Що я можу зробити для того, щоб захистити себе? Я просто приймаю цю долю: може трапитися, може не трапитися, щоб зберегти свою психіку. Максимум, від чого себе можу захистити - від осколків, якщо я виживу.  Тому я просто подалі від вікна сплю і не хочу знати, що там летить.  Якщо нема змоги йти в укриття, то навіщо мені знати, що летить? Доля тебе наздожене будь-де. Я просто вірю у якесь благословення, в те, що в мене є місія.  Що має трапитися, те трапиться. Мені хочеться бути в Україні, мені тут краще. Мені здається, якщо я помру тут раніше, то я встигну зробити більше, тому що мені тут краще.

Читайте також: Перший півфінал "Євробачення-2026" у Відні: поєднання фолку та EDM 

На урочистому хіднику з нагоди офіційного відкриття "Євробачення", ви пішли останніми серед усіх країн-учасниць. Вам було важливо поспілкуватися з кожними представниками медіа, фанатами. Це тому, що вам важливо бути послами української культури? 

Вікторія Лелека: Ми зараз несемо важливу місію. Не просто хочемо перемогти, чи я хочу себе показати. Ні, ми хочемо, щоб про Україну чули, щоб вони бачили, що українці володіють різними мовами, що ми можемо інтелігентно відповідати, формулювати думку, які цінності за нами стоять, яка команда стоїть за нашою піснею.

І тому мені хотілося з усіма говорити, всім подарувати частинку себе.  Багато питань, багато спілкування. Уже почали бірюзову доріжку й декорації прибирати, підганяти нас. Я не зрозуміла, як інші конкурсанти встигли так швидко відпрацювати. Вони, напевно, не всі медіа опрацьовували, а нам було важливо відпрацювати всіх, тому що ми це робимо не заради себе, а заради спільної мети. 

Яка мета? 

Щоб Україна сприймалася повноцінним, самодостатнім суб'єктом, який вартий поваги, уваги. І не тому що у нас війна, а тому що ми класні!

На вашу думку, що такого Україна привносить на "Євробачення", чого не мають інші країни?  Чому до України вже багато років така увага? 

Вікторія Лелека: Я можу сказати,що ми цього разу привносимо неймовірну бандуру. 

Ярослав Джусь: На сцені буде харківський тип бандури. Це на перетині між сучасним академічним і старосвітським інструментом. Це буде цікаво іноземній аудиторії, бо вона має іншу форму та інший спосіб гри. Він "притуляється ближче до душі", і всім набагато краще видно цей інструмент. Так тримали старці, кобзарі,  які ходили раніше, як у фільмі "Поводир", від села до села і виконували давню музику.  

Вікторія Лелека: Важливо, що ця бандура була майже знищена. Тому що люди, які володіли грою на цьому типі інструменту, під час репресій в тридцятих роках були майже повністю винищені. І цей інструмент міг би повністю зникнути, але він зберігся завдяки канадській, австралійській і американській діаспорі. Тому нам важливо показати саме цей тип бандури, як символ того, що Україна проростає, сяє наперекір всьому.

Ярославе, а бандура, з якою ви будете виступати, звідки привезена? 

Ярослав Джусь: Вона створена чудовими майстрами з Тернополя і зі Львова, Дмитром Губ'яком і Віктором Рубаєм. Ще Юрій Мельник долучався.  Вона зроблена спеціально під цей виступ на "Євробаченні" в дуже короткі строки, менш ніж за два місяці. Майстри не спали ночами, дуже старались. У нас буде не просто інструмент, а переродження інструменту. Це буде арт-об 'єкт з частинок бандури, яка уособлює розкиданих по всьому світу українців, яка в кінці пісні, після легендарного вокалізу Вікторії, об'єднається в цілісну і буде таким чином єднання України. Цього ми хочемо в майбутньому після переможного миру. 

А у вас є якісь свої фаворити? З ким найбільше вдалося поспілкуватися, запланувати якісь колаборації, подружитися? 

Вікторія Лелека: Про колаборації я б зараз не говорила, бо пріоритет один - достойно представити країну.  І я думаю, на цьому сконцентрований зараз кожен учасник, кожен представник своєї країни. Але є учасники, які мені дуже імпонують. Наприклад, Akylas (Акілас), Søren (Сорен), мої "сестричк" Lelek (хорватський гурт Lelek). Багато прекрасних артистів, а там побачимо, чи будуть колаборації, чи ні. 

Якби одним реченням ви могли описати основний посил пісні "Рідним", що це за речення? 

Вікторія Лелека: Неможливе є можливим.

Яослава Джусь: Гідність, самодостатність і перемога.

Повну версію інтерв'ю з LELÉKA дивіться тут: