Кожна країна має свій перший номер - президент, який стояв біля витоків. В Україні це був Леонід Кравчук, який помер 10 травня 2022 року у віці 88 років. Так склалося, що саме радянський апаратник, відповідальний за ідеологію та пропаганду, у доленосному грудні 1991 року повів другу за чисельністю населення та економічним потенціалом республіку Радянського Союзу геть від Москви. Кравчук відіграв важливу роль у тому, що комуністичної імперії немає вже понад 30 років.

"Мавпа з (ядерною) гранатою"

Україна багато чим завдячує своєму першому президентові, хоча на батьківщині його спадщина вважається суперечливою. Найбільшою помилкою багато хто називає принципове рішення Кравчука відмовитися на початку 1990-х від третього у світі ядерного арсеналу, який Україна успадкувала від СРСР. Після анексії Криму Росією кількість критиків цього рішення зросла.

Закиди несправедливі. Слабка політично та економічно Україна тоді не могла протистояти тиску США та Росії, які наполягали на її без'ядерному статусі. В інтерв'ю DW Кравчук якось порівняв свою країну, яка отримала ядерну зброю, із "мавпою з гранатою". За його словами, відповідальність та величезні витрати на утримання смертоносного арсеналу були тоді для України надто великі. Крім того, "червона кнопка" управління стратегічними ракетами і так була в Москві.

Кравчук вчинив правильно. Йому можна дорікнути лише тим, що він, чи то через наївність, чи то через недосвідченість, не зміг домовитися про юридично зобов'язуючі гарантії безпеки. Хоча тоді ніхто не міг уявити, що Росія вестиме повномасштабну війну з Україною, перед цим анексувавши Крим і роками розпалюючи гібридний збройний конфлікт на Донбасі.

Сумний імідж України як чемпіона втрачених можливостей та корупції теж сягає корінням в епоху Кравчука, і в цьому випадку критика виправдана. Кравчук припустився багатьох помилок. Чого варте одне лише банкрутство Чорноморського морського пароплавства (ЧМП) в Одесі, цієї перлини радянського цивільного флоту з сотнями кораблів, залишилося ганебною плямою на його біографії. І все ж, навіть його зв'язки з олігархами та підтримка проросійських сил після завершення терміну нічого не змінюють у тому, що, за великим рахунком, Україні з ним пощастило.

Головний ідеолог міняє прапор

Леонід Кравчук народився у 1934 році в західній Україні, яка тоді була частиною території Польщі. Виходець із селянської родини зробив кар'єру в Компартії. Під кінець існування СРСР колишній викладач політекономії піднявся у вищі ешелони влади, очоливши відділ з ідеології та ставши членом політбюро ЦК КПУ. Коли після провалу серпневого путчу проти Михайла Горбачова долю СРСР було вирішено, Кравчук був головою Верховної Ради України. Під його керівництвом парламент проголосував 24 серпня 1991 за незалежність республіки. Через три місяці, на референдумі 1 грудня переважна більшість українців підтримала це рішення. У той же день Кравчука було обрано першим президентом, а через тиждень він підписав зі своїм російським колегою Борисом Єльциним та головою білоруського парламенту Станіславом Шушкевичем Біловезькі угоди про припинення існування СРСР.

Звичайно, рушійною силою тоді був Єльцин з його владними амбіціями, але без України історія пішла б інакше. Кравчук опинився у потрібний час у потрібному місці. Він виглядав державним мужем, поміркованою та компромісною фігурою, яка влаштовувала і націоналістів із західної України, і проросійських комуністів на сході країни. Це був його зоряний час.

Перший, який не тримався за крісло

Кравчук провів Україну через перші найважчі роки у її новітній історії. Другій за розмірами країні Європи з населенням 52 мільйони довелося все вчити з чистого аркуша, Україна не мала досвіду незалежної держави. Це відчувається досі. Перехід від партійної диктатури до демократії та від планової економіки до ринкової йшов болісно, мільйони жили у злиднях. Символом поневірянь тих років став в Україні двоколісний візок для покупок, який у народі прозвали "кравчучкою".

Україна вистояла, зокрема, і завдяки Кравчуку. Незважаючи на всі помилки, він зміг утримати політичну ситуацію під контролем, зберігши громадянський мир. Це було досягнення, коли в багатьох сусідніх колишніх радянських республіках палала війна. І все-таки настрої громадян обернулися тоді проти першого президента. Влітку 1994 року пройшли дострокові вибори, на яких він програв своєму прем'єру Леоніду Кучмі. Це був новий та важливий досвід - мирна передача влади, якій заздрили в інших республіках. Можливо, це була одна з головних заслуг Кравчука, окрім того, що Україна відбулася як незалежна держава.