Поки що 2021 рік можна вважати роком російських спецслужб - відомо про чотири гучні операції за чотири місяці. У Берліні дехто Єнс Ф. (Jens F.), електрик із минулим в органах безпеки НДР "штазі", був спійманим на продажі планів реконструкції Бундестагу співробітникам посольства Росії. У Болгарії було викрито російську шпигунську мережу довкола колишнього керівника військової розвідки Івана Ілієва. В Італії капітана фрегату Вальтера Біота заарештовано за підозрою у продажі військової інформації росіянам. У Чехії було встановлено, що офіцери ГРУ стояли за вибухами на збройних складах у Врбетіце у 2014 році. Ті ж особи могли отруїти болгарського торгівця зброєю Еміліана Гебрева у 2015 році, а також і колишнього російського подвійного агента Сергія Скрипаля та його дочку у 2018 році. Для отруєння була використана бойова нервово-паралітична речовина "Новачок", розроблена ще за радянських часів.

Генпрокуратура Болгарії пов'язує ГРУ з чотирма іншими диверсіями проти складів зброї компанії EMKO, що належить Гебреву. До того ж, російський опозиціонер Олексій Навальний теж став об'єктом отруєння нервовою речовиною у серпні 2020 року. Не слід забувати і про кібератаки на німецький Бундестаг у 2015 та 2020 роках та хакерські напади на сервери американської ІТ-компанії SolarWinds. Тож, які висновки можна зробити з цієї активності росіян?

Читайте також: Вибух у Врбетіце - справа рук ГРУ? Що відомо про шпигунський скандал у Чехії

Знайомі методи

Сирія, Лівія, Центральна Азія, Кавказ і, звісно, Україна  - російські спецслужби, передусім ГРУ, - у стані війни. Такі приховані спецоперації, як у Врбетіце, або спроба отруєння торгівця зброєю Гебрева, слугують прикриттям російської військової активності. Мішенями цих атак стають російські опоненти. У цьому сенсі Росія, починаючи з 2014 року, якщо не раніше, не зупиняється перед вчиненням найзухваліших атак на території країн НАТО.

Подібні операції спецслужб мають давні традиції. Єнс Ф. у Берліні, Іван Ілієв у Софії та Вальтер Біот у Римі - усі вони займалися класичним шпигунством. Новим тут є хіба те, що ці операції були викриті поспіль протягом короткого часу.

Кампанії з дезінформації - теж вже понад пів століття традиційна частина "репертуару" Москви, як-от запущена КДБ та "штазі" у 1980 роках чутка про те, що СНІД - біологічна зброя, розроблена армією США.

Ліквідація подвійних агентів та перебіжчиків - теж традиція, відома ще задовго до справи Скрипалів. Радянська розвідка ще у 1925 році отруїла перебіжчика Володимира Нестеровича у Майнці.

Докладніший аналіз вказує на те, що навіть, на перший погляд, нова форма операцій спецслужб - кібершпигунство - це теж, як "молоде вино у старих бурдюках". Експерт з питань кібератак в університеті Джонса Гопкінса Томас Рід взагалі вважає цю діяльність Москви традиційним шпигунством, саботажем і пропагандою, лише у цифровому форматі.

Читайте також: Під прицілом опоненти Кремля: довга рука московської агентури на Заході

Дипломатичні представництва здавна використовувалися ГРУ та іншими спецслужбами як осередки резидентури для своїх шпигунських мереж. Головною спокусою виступає грошова винагорода, хоча агенти у Німеччині та Болгарії були пов'язані і з колишніми комуністичними спецслужбами цих країн.

Та якщо поставленим завданням було вбивство або акт саботажу, за виконання бралися групи з елітного, нині вже розформованого, підрозділу 29155 військової розвідки Росії. До місця призначення вони діставалися з Москви, як правило, через треті країни. Заплутані маршрути, фальшиві паспорти, де ім'я відповідає справжньому, а дата народження близька до реальної: ці методи - рудимент радянських спецслужб, як і нагороди та привілеї, путівки на курорти та обіцянки не залишити агентів та їхніх рідних у біді у разі викриття чи провалу.

Читайте також: Болгарія закрила справу про загадкове вбивство дисидента Георгія Маркова

Ключова роль людського фактора

Росія - одна з провідних сил глобального кібершпигунства. Однак останні операції російських спецслужб демонструють вагомість людського фактора. Навіть хакерські атаки на Бундестаг у 2015-му році досягли своєї цілі лише завдяки людській помилці, адже для активації зловмисної троянської програми необхідно було відкрити додаток до електронного листа.

Центральними фігурами шпигунства виступають, як правило, підкуплені особи, "сексоти" із доступом до необхідної інформації або ресурсів. Нерідко, однак, в халепу потрапляли самі офіцери російських спецслужб. Так, офіцери підрозділу 29155 ГРУ їздили до Чехії, Болгарії та Великобританії, використовуючи ті ж самі підроблені документи.

Після спроби отруєння у Солсбері в 2018 році Сергія Скрипаля "Новачком", який ці ж самі агенти халатно переміщали у флаконі духів, а потім позбулися, викинувши на смітник, призвів до смерті Дон Стерджесс - місцевої безхатченки, яка випадково знайшла флакон.

Ще один приклад. Агент ФСБ Костянтин Кудрявцев, який входив до команди, відповідальної за "замітання слідів" "Новачка" після спроби отруєння опозиціонера Олексія Навального, сам потрапив на гачок своєї жертви і розповів подробиці операції, коли Навальний, не розголошуючи своєї справжньої особи, зателефонував йому від імені співробітника органів безпеки. Офіцери ФСБ також не раз порушували правила таємності, вмикаючи приватні мобільні телефони під час операції.

Читайте також: Отруєння незгодних: Навальний - не перший

У добу соціальних мереж, відеоспостереження та розвинутих комунікацій особливо чутливими стали захист даних та приватності. Однак це стосується не лише приватних даних, але й убивчих таємниць спецслужб. Британська команда журналістів-розслідувачів Bellingcat може похвалитися багатьма успішними розслідуваннями.

Фотографії у соцмережах, відеоролики, дані про пересування і подорожі - усе це дозволяє Bellingcat складати разом частини пазлу та реконструювати перебіг подій та вивести агентів російських спецслужб "на чисту воду".

Саме таким чином світ і дізнався про один із найтаємніших підрозділів російських спецслужб.

Довідка: Крістофер Нерінґ (Christopher Nehring) викладає історію спецслужб в Університеті Потсдама та є академічним директором німецького Музею шпигунства у Берліні. Його книгу "77 найбільших міфів шпигунства" було опубліковано 2019 року.