На порядку денному саміту Євросоюзу, який відбувся в четвер, 19 березня, усі світові кризи злилися воєдино, немов у фокусі лінзи: війна США та Ізраїлю проти Ірану, зіпсовані відносини Брюсселя з Вашингтоном і виживання України. Усі вони пов'язані одна з одною. Це взаємна залежність, що діє, як спіраль, з ескалацією, що постійно наростає. Майже через три тижні після початку ударів американців та ізраїльтян по Ірану стало зрозуміло: світ змінився, і час уже не повернути назад.
Мерц дистанціюється від Трампа
Німецький канцлер Фрідріх Мерц (Friedrich Merz) здійснив вражаючий розворот. Лише два тижні тому він наголошував, що Німеччина не хоче повчати Сполучені Штати. Сьогодні тон канцлера змінився. За його словами, війна США та Ізраїлю проти Ірану не має жодного стосунку до НАТО.
Та риторичне виправдання, мовляв, війна на Близькому Сході не має нічого спільного з Альянсом, не витримує зіткнення з реальністю: ЄС безпосередньо зачіпають її наслідки. У Брюсселі Мерц ясно дав зрозуміти, що Вашингтон відмовляли від цієї атаки - однак це мало змінює статус кво.
Зараз ідеться насамперед про те, як швидше вибратися з усієї цієї плутанини. Так, це абсолютно правильно - прямо вказати президенту США Дональду Трампу, що розпочатий ним без плану і певної мети напад на Іран був помилкою. Але чи правильно заявляти, що ЄС не братиме участі в гарантуванні безпеки Ормузької протоки, заблокованої Тегераном? Берлін пов'язує надання своєї допомоги у цьому питанні з припиненням бойових дій.
Читайте також: Мерц: від прихильника Трампа до критика президента США
Та хоч би якою великою не була відповідальність США за ескалацію конфлікту, вільний морський шлях відповідає інтересам самих європейців. Якщо Брюссель дійсно хоче до 2026 року навчитися "розмовляти мовою сили", як раніше висловився Мерц, йому потрібно щось більше, ніж просто відмова підтримати Вашингтон. Потрібна цілеспрямована дипломатична ініціатива для зняття блокади Ормузької протоки - життєво важливого водного шляху. Тут виникає розрив між виправданим дистанціюванням від Трампа і геополітичною необхідністю, безпосередньо продиктованою власними інтересами.
Нафтова дилема: війна на Близькому Сході вигідна Росії
Блокада Ормузької протоки є потрясінням для світового ринку. Експерти застерігають, що ціни на нафту можуть сягнути 180 доларів за барель. Оскільки від Китаю можна очікувати, що він незабаром узгодить привілейовані умови з Тегераном, а США здатні пом'якшити ціновий удар через власні експортні поставки, ЄС виявляється найбільш постраждалою стороною. Іранський режим усвідомлює силу своєї козирної карти і не збирається так швидко випускати її з рук - можливо, він не зробить цього навіть у разі припинення ракетно-бомбових ударів по країні.
А ще є Росія, яка безпосередньо виграє від підвищення цін на енергоносії. Мерц сприйняв 30-денне пом'якшення американських санкцій щодо російської нафти, оголошене адміністрацією Трампа минулого тижня, як особисте приниження. Саме в цей момент Путін отримує шанс поповнити свій військовий бюджет. Брюссель ризикує заплатити за війну на Близькому Сході, якої не хотів, тоді як Москва виходить із неї бенефіціаром.
Читайте також: "Бенефіціар війни на Близькому Сході": РФ заробляє на нафті до $150 млн щодня
Геостратегічні зрушення: ЄС як сторонній спостерігач
Розкол у трансатлантичних відносинах загрожує перерости у глибоку прірву. Кремль украй зацікавлений у виживанні режиму мулл і постачає Тегерану розвіддані для наведення ракет і дронів на американські військові бази. Поки США тепер скоса дивляться й на Кубу, Росія демонстративно відправляє нафтові танкери до Карибського басейну.
Що стосується самого Ірану, то складається враження, що його влада навіть зміцнила свої позиції порівняно з тим, що було до початку війни. Китай тим часом, як і раніше, спостерігає за подіями з безпечної відстані. У ЄС, навпаки, розвідслужби попереджають про нові міграційні потоки і терористичні загрози для єврейських та американських інституцій.
Євросоюз, схоже, є стороннім спостерігачем у грі в покер за сфери впливу. Будь то Cектор Гази, Україна чи Іран - Брюссель мало що може запропонувати. У світі, який мислить виключно категоріями сили, ЄС потрібно було б націлитися на укладення твердої "угоди" з Трампом: надання йому підтримки на Близькому Сході в обмін на чіткі гарантії безпеки для України.
Прем'єр Угорщини Орбан і випробування на міцність для Києва
Ситуація ускладнюється тим, що Будапешт саботує здатність ЄС ефективно діяти всередині себе самого. Угорський прем'єр Віктор Орбан продовжує блокувати виділення Україні вже схваленого кредиту в 90 мільярдів євро, доки російську нафту не почнуть знову постачати до Угорщини пошкодженим нафтопроводом "Дружба". Тим самим Орбан грає на руку Путіну і Трампу, які взяли Україну в лещата, щоб змусити її піти на нав'язаний мир і відмовитися від Донбасу.
Без 90 мільярдів від Євросоюзу Київ опиниться на межі банкрутства. Мерц хоч і оголосив, що більше не зважатиме на вето Орбана, але не уточнив, яким чином збирається це здійснити. Одне можна сказати точно: принцип консенсусу під час ухвалення рішень у ЄС належним чином не працює і створює можливості для шантажу.
Читайте також: Саміт ЄС не допоміг, кредит для України заблоковано: що далі?
Брюсселю потрібно усвідомити, що одного лише тверезого аналізу ситуації недостатньо. Усе зараз пов'язане одне з одним: Близький Схід у вогні підриває позиції України, зміцнює Росію і розхитує трансатлантичний альянс.
Якщо ЄС не навчиться визначати власні інтереси й відстоювати їх, незважаючи на опір - з боку Вашингтона чи Будапешта, - то його поступово розчавить спіраль взаємозалежностей. Настав час проявити власну ініціативу - Євросоюз має бути готовий заплатити ціну за свій суверенітет.
Читайте також: Війна проти Ірану: США може не вистачити зброї?
Колонка висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.