Незвично великі прапори Німеччини і України, що здіймалися за спинами у Анґели Меркель (Angela Merkel) і Володимира Зеленського на пресконференції в Києві в неділю, 22 серпня, мабуть, мали символізувати особливу дружбу двох країн. Канцлерка Німеччини так і сказала президенту України: "Ми пов'язані дружніми відносинами". Це дійсно так, але під кінець правління Меркель на цю дружбу чекає випробування на міцність, в Києві їй довелося виправдовуватися.
Україні пощастило з Меркель
У ці дні Україна відзначає 30-річчя незалежності, більше половини цього терміну, 16 років, канцлером ФРН була Меркель. Звичайно, Зеленському хотілося побачити її на урочистостях, і тим більше - на саміті "Кримської платформи" 23 серпня - нового форуму, покликаного повернути анексію півострова до міжнародного порядку денного. Але рішення канцлерки приїхати на день раніше - не реверанс у бік Росії, це її стиль.
Україна багато в чому зобов'язана Меркель. Вручення їй Зеленським "Ордена Свободи" не потребує обґрунтування. На її правління прийшлося найважче випробування в сучасній історії країни - анексія Криму та війна на Донбасі. Канцлерка Німеччини як лідерка найвпливовішої країни Євросоюзу зіграла в 2014 році ключову роль у запровадженні санкцій проти Росії. Києву пощастило, що на чолі уряду ФРН тоді виявилася саме вона - виходець з НДР, яка знала колишній Радянський Союз і в юності вчила російську мову в Донецьку.
Путін отримав те, чого домагався
Після виборів до Бундестагу 26 вересня канцлерка йде, зробивши в прощальному турне зупинки в Москві й Києві. Відносини з ними стали для неї одним з головних зовнішньополітичних викликів. Підсумки вийшли різні.
У Москві президент Володимир Путін міг бути задоволений. Господар Кремля стримано вислухав незвично жорсткі як для прощального візиту слова Меркель про Навального, Крим і Донбас, але від випадів на адресу гості утримався. За роки правління Меркель глава Кремля отримав на українському напрямі не все, але багато чого з того, що хотів.
Читайте також: Меркель у Києві: прощальний візит з елементами "човникової" дипломатії
У 2008 році на саміті НАТО в Бухаресті канцлерка ФРН разом з президентом Франції Ніколя Саркозі виступила проти початку процедури підготовки України до членства в альянсі. Деякі представники нинішньої влади в Києві справедливо вважають, що Меркель і Саркозі опосередковано несуть відповідальність за те, що сталося в Криму і Донбасі - Москва отримала сигнал, що захищати Україну НАТО не буде.
У 2015 році за посередництва Меркель і французького президента Франсуа Олланда були підписані Мінські угоди щодо Донбасу, які Росія небезпідставно вважає своєю перемогою. Під час візитів до Москви і Києва Меркель вчергове констатувала, що угоди не виконуються, гинуть українські солдати, але вважає, що "мінськ-2" допоміг "заспокоїти" ситуацію. Це спадок, позбутися якого хоче Зеленський, ще довго буде міною уповільненої дії. Хоча на виправдання Меркель потрібно сказати, що канцлерка була нехай і впливовим, але посередником, а не учасником домовленостей.
Нарешті, в 2021 році, під завісу правління Меркель, Росія готується завдати економічного удару по Києву - запустити газопровід "Північний потік-2", який зробить транзит до ЄС через Україну непотрібним. Завершення будівництва і домовленість ФРН і США, що зробила його можливим, стала одним із приводів для прощальних візитів канцлерки, нехай і не головним.
Інструмент, від якого відмовилася Меркель
Меркель підтримувала "Північний потік-2", відмовившись використовувати його в якості свого найсильнішого інструменту для тиску на Росію. Причин тому багато, наприклад, історична відповідальність, про яку Меркель нагадала, поклавши вінки до могил Невідомого солдата в Москві і Києві. Зіграли свою роль і бізнес-інтереси, і вплив партнерів консервативного блоку Меркель по правлячій коаліції, соціал-демократів, які традиційно виступають за тісні зв'язки з Москвою, і бажання зберегти контакти з РФ для вирішення світових проблем. У Києві ці фактори недооцінили, сподіваючись зупинити проєкт.
Читайте також: "Продовжувати діалог": підсумки прощального візиту Меркель до Путіна
Очевидно, не зовсім розуміють німецьку специфіку і ті політики в Україні, які сподіваються отримати від Берліна зброю, хоча б символічну, і чують відмову. До них належить і президент Зеленський. Історична пам'ять і дипломатичний принцип про те, що зброєю конфлікт в Донбасі не вирішити, не дозволять Берліну це зробити.
Іронія полягає в тому, що Москва зброї не потребує, але отримала з рук Меркель "Північний потік-2", який Росія, як правильно вважають в Києві й не тільки, може використовувати як "зброю" для тиску як на Україну, так і на Європу. Берлін пообіцяв Вашингтону не допустити цього і домогтися продовження транзиту російського газу через Україну після 2024 року, коли закінчується нинішній контракт. Судячи з візитів Меркель, чітких обіцянок від Кремля канцлерка поки не отримала.
На що може розраховувати Київ
На цьому тлі Зеленському важко було приховати розчарування і навіть роздратування, коли, відповідаючи на питання німецького кореспондента, він пояснював, чому критично висловлювався на адресу Берліна. З відходом Меркель від влади Київ сподівається на більш поступливу позицію Німеччини щодо деяких ключових питань, включаючи членство в НАТО. Ці надії навряд чи виправдані.
Якщо навіть Меркель з її унікальним життєвим досвідом не пішла на це, її наступники в кріслі канцлера навряд чи будуть ламати традиції німецької зовнішньої політики. Проте, на підтримку Берліна у питаннях санкцій, невизнання анексії Криму, продовження транзиту газу і підтримку реформ, включаючи "зелену" енергетику, Київ може розраховувати. Візит Меркель це ще раз довів.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.