Відразу дві перемоги на місцевих виборах - АдН набирає сили у Східній Німеччині. Організації з допомоги мігрантам звертають увагу на помітніші прояви расизму в повсякденному житті. Мігранти стурбовані. Що відбувається?
Після цього навіть у голови організації з допомоги мігрантам MigraNetz Thuringia немає відповіді на питання про те, як таке могло статися. "Як? Чому ці люди проти нас налаштовані? Чому ця злість спрямована в першу чергу проти осіб з міграційним корінням, які є джерелом великих ресурсів і можливостей? Чому не було протесту? Чому в Тюрингії ніхто не вийшов на вулиці?", - запитує вона.
До мережі організацій, яка вже вісім років представляє економічні, соціальні та культурні інтереси мігрантів у Тюрингії, входять 54 організації. Серед них: Африкано-німецька спілка культури та освіти, консультативні ради іноземців Ерфурта, Айзенаха та Веймара та громада єзидів у Тюрингії. 54 члени - ніби й немало.
Але Кальцоларі каже, рівень представництва насправді дуже скромний. "Люди з мігрантським корінням або з іншим кольором шкіри не помітні в суспільному житті Тюрингії чи Східної Німеччини загалом. Наприклад, у нас є лише один депутат парламенту Тюрінгії міграційного походження, який теж походить із Заходу". Так само, каже вона, і "у великих компаніях і адміністративних структурах майже немає людей мігрантського походження".
Ерфурт, Єна або західна Німеччина більш привабливі
Усе це навряд чи зміниться в майбутньому, якщо люди з міграційним походженням віддадуть перевагу переїзду з Тюрингії, адже вони просто не почуваються бажаними у Східній Німеччині. Виходить замкнене коло. Еліза Кальцоларі розповідає про цілі райони, які вимирають, тоді як багато громадян вважають за краще виїхати у великі міста, такі як Ерфурт чи Єна, хоча б для початку. Або ж прямують до західнонімецьких федеральних земель, де вони не сприймаються як екзотика та відчувають менше дискримінації.
"Це побутовий расизм, мікроагресія, яку багато людей просто не можуть більше терпіти. Щодня весь цей ніби не критичний, але все ж надзвичайно болючий дискомфорт - як маленькі стріли. Наприклад, погляди, зневажливі ремарки", - пояснює вона.
Кіра Айяді (Kira Ayyadi) може чимало повідати про побутовий расизм, антимусульманські чи расистські образи, маленькі підколи чи навіть приховані від сторонніх очей кидання нацистських "зіґів". На вулиці, в супермаркеті, в автобусі. Вона працює у фонді Амадеу Антоніо, який 25 років проводить кампанію проти расизму, правого екстремізму та антисемітизму в Німеччині. Піднесення АдН на сході шокував Айяді, але не здивував, сказала вона DW.
"Крики по допомогу з боку громадянського суспільства Східної Німеччини чуємо роками. Ми повинні визнати, що частина німецького населення поділяє расистські, а часом й правоекстремістські позиції. Можливо, це неприємно визнавати, адже це псує імідж німецького суспільства. Але я думаю, що це правда", - каже Айяді.
Слова Айяді підтверджують результати дослідження настроїв у Східній Німеччини, яке викликало такий же резонанс, як і недавні успіхи АдН на муніципальному рівні. Йдеться про шокуючі результати дослідження Інституту Ельзи Френкель Брансвік при Лейпцизькому університеті: майже 70 відсотків опитаних погодилися з твердженням "Іноземці приїжджають сюди лише для того, щоб експлуатувати нашу систему соціального забезпечення", кожен другий виступає за сильну політпартію, яка "представляє націю в цілому", а 60 відсотків східних німців вважають, що у ФРН "засилля чужинців". Це "жовта картка" німецькій демократії з далекосяжними наслідками, каже Кіра Айяді.
"Представники громадянського суспільства у Східній Німеччині, які виступають за демократію та займаються боротьбою з расизмом, просто бояться та мають страх перед фізичними нападами на них", - додає вона.
Європі теж має бути небайдуже те, що відбувається у Східній Німеччині, адже саксонський Хемніц матиме статус культурної столиці Європи у 2025 році. Останнє, що потрібно іміджеві міста, - так це такі інциденти, як той, що стався три місяці тому, коли англомовну туристичну групу в Хемніці атакували, очевидно, ультраправі хулігани.
Нещодавно в Хемніц на інформаційний захід запросили Кіру Айяді, яка каже, що багато людей плакали, розповідаючи про побутовий расизм. Тому Айяді закликає політиків забезпечити кращий захист меншин у Східній Німеччині.
"Як суспільство, ми маємо запитати себе, наскільки у безпеці почуваються люди з іншим кольором шкіри у Східній Німеччині. Наскільки федеральний уряд чи муніципальна влада все ще можуть розміщувати біженців у громадах Східної Німеччини та робити це без докорів сумління? І наскільки вони там у безпеці, якщо поглянути на те, наскільки високий рівень ультраправого насильства у Східній Німеччині?"
Пояснень високих рейтингів правих популістів у Східній Німеччині зараз досхочу. З точки зору опозиції, головна відповідальність за це несе політика правлячої коаліції соціал-демократів, Зелених і ліберальної ВДП з постійними зиґзаґами щодо закону про опалення. Уряд же вважає, що консерватори з ХДС/ХСС мають припинити переймати праву риторику від АдН, яка робить її соціально прийнятною. Політологи, між тим, посилаються на історію НДР, у якій фашизм насправді так і не був ніколи належним чином опрацьований, де й донині сильні сентименти розчарування та здачі позицій Східної Німеччини після возз'єднання 1990 року.
Однак голова Центральної ради мусульман Німеччини Айман Мазієк (Aiman Mazyek) покладає відповідальність також і на пресу. Мазієк критикує ЗМІ за постійні негативні репортажі про іслам навіть у тих регіонах ФРН, де є лише "один мусульманин на тисячу".
"Усе ж, там відчувається особлива ненависть до ісламу і мусульман", - каже він і додає, що "це підказує, що расизм, направлений проти цих груп, не має нічого спільного з реальною картиною. Натомість це те, що постійно роздмухується у приватних розмовах і соцмережах".
Відповідальність ЗМІ, духовенства та релігійних громад
Оптимізму Мазієку надає сильна позиція громадянського суспільства на сході Німеччини. Як і масштабні демонстрації під час партійних з'їздів АдН, коли багато людей виходять на вулицю, щоби показувати "червону картку" расизму. Це ознака того, що громадянське суспільство все ще живе і сильне. Разом з тим Мазієк застерігає від того, що чимало людей готові дослухатися до правих шарлатанів і навіть "пожертвувати свободою, верховенством права та демократією, від яких вони самі ж і виграють".
Злочини нацизму. Місця пам'яті жертв у Німеччині
Дахау, Бухенвальд, Берген-Бельзен… На території колишніх концтаборів у Німеччині та інших місцях масових убивств людей за часів націонал-соціалізму сьогодні розташовані меморіали.
Фото: Karina Hessland/REUTERS
Меморіали та пам'ятники
27 січня 1945 року радянські війська визволили в'язнів нацистського концтабору "Аушвіц", що поблизу польського Освенціма. Нині цього дня відзначають Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту - шести мільйонів убитих євреїв, а в Німеччині також - День пам'яті всіх жертв націонал-соціалізму, які загинули у концентраційних і трудових таборах, в'язницях, на підневільних роботах і в центрах умертвління.
Фото: picture-alliance/dpa/M. Gerten
Берлін
Центральний меморіал пам'яті євреїв Європи, вбитих за часів націонал-соціалізму, розташований у Берліні неподалік Рейхстагу та Бранденбурзьких воріт. Його відкрили у 2005 році. У підземній частині меморіалу розташований документаційний центр. Деякі з документів його експозиції російською мовою - матеріали, зібрані після війни під час розслідувань злочинів, скоєних у "третьому рейху".
Фото: picture-alliance/dpa
"Кришталева ніч"
Під час єврейських погромів у так звану "кришталеву ніч" 9-10 листопада 1938 року на території нацистської Німеччини та в деяких частинах Австрії зруйнували понад 1400 синагог та молитовних будинків. Одна з синагог розташовувалась на вулиці Казерненштрассе в Дюссельдорфі. Після війни тут і в багатьох інших подібних місцях встановили пам'ятники або меморіальні дошки.
Фото: picture-alliance/dpa/M. Gerten
Бухенвальд
Один з найбільших таборів розташовувався в Тюрингії поблизу Веймара. З 1937 до 1945 року в Бухенвальді були заточені близько 250 тисяч людей. 56 тисяч в'язнів загинули. Серед них було також кілька сотень дезертирів й тих, хто відмовився служити у вермахті. Після війн їх ще довго вважали в Німеччині "зрадниками" й "боягузами", а перший пам'ятний камінь установили в Бухенвальді лише в 2001 році.
Фото: picture-alliance/dpa/C. Welz
Геноцид ромів
Цей пам'ятник, встановлений у Бухенвальді у 1995 році на території колишнього блоку № 14, присвячений загиблим тут ромам та сінті. На каменях вибито назви всіх таборів "третього рейху", куди їх відправляли. Загальна кількість жертв геноциду ромів у Європі досі невідома. За різними даними, вона може становити від 150 тисяч до 500 тисяч людей.
Фото: picture-alliance/dpa/M. Hiekel
Дахау
У концентраційному таборі Дахау загинули 41 500 людей. Його організували у 1933 році під Мюнхеном для політичних ув'язнених. Пізніше до Дахау стали відправляти євреїв, гомосексуалів, Свідків Єгови та представників інших груп, яких переслідували нацисти. Усі інші концентраційні табори "третього рейху" організували за його зразком.
Фото: Reuters/M. Dalder
Визволення
Загалом у табір Дахау за час його існування відправили близько 206 тисяч людей. Частини американської армії увійшли до табору 29 квітня 1945 року, визволивши 32 тисячі в'язнів.
Фото: picture-alliance/AP Photo/J. Pringle
Берген-Бельзен
Меморіал на території колишнього концентраційного табору Берген-Бельзен у Нижній Саксонії. Загалом у цьому таборі загинули близько 50 тисяч людей, серед яких 20 тисяч військовополонених. У квітні 1945 року тут померла 15-річна Анна Франк - авторка відомого щоденника, що викриває нацизм. Його переклали багатьма мовами світу.
Фото: picture-alliance/dpa
Заксенхаузен
"Праця звільняє" - ця вивіска німецькою мовою над воротами концтабору Заксенхаузен у Бранденбурзі стала номінальною. Загалом у цьому таборі загинули понад 100 тисяч людей, зокрема від 13 до 18 тисяч радянських військовополонених. Серед них - старший син Сталіна Яків Джугашвілі. Національний меморіал, заснований урядом НДР, тут відкрили у 1961 році.
Фото: AP
Флоссенбюрг
"Я чув про Дахау та Освенцім, але ніколи ще про Флоссенбюрг" - така цитата зустрічає відвідувачів колишнього концтабору на території Баварії. У цьому таборі померли 30 тисяч людей. Його в'язнем зокрема був відомий німецький пастор, теолог та учасник змови проти Гітлера Дітріх Бонгеффер, а серед радянських військовополонених - батько колишнього президента України Віктора Ющенка Андрій.
Фото: picture-alliance/dpa/A. Weigel
Барак № 13
У берлінському районі Шеневайде розташовано один з багатьох таборів для підневільних працівників, яких пригнали з інших країн на примусову працю до Німеччини. Загальна їхня кількість за часи "третього рейху" склала кілька мільйонів осіб. Долям підневільних працівників присвячена експозиція документального центру в одному з бараків цього табору.
Скульптура матері з дитиною на березі озера в Равенсбрюк - найбільшому жіночому концентраційному таборі "третього рейху". Його звели в 1939 році за 90 кілометрів на північ від Берліна. Кількість в'язнів за час його існування становила понад 130 тисяч людей - представники близько 40 національностей. 28 тисяч в'язнів загинули. У таборі також проводили медичні експерименти.
Фото: picture-alliance/AP Photo/M. Schreiber
"Бараки Сіменса" у Равенсбрюку
В'язнів Равенсбрюка та численних його підтаборів примушували до роботи. У 1940 році тут створили текстильне виробництво, а в 1942-му електротехнічний концерн Siemens & Halske AG побудував 20 промислових бараків. За свідченнями в'язнів, які вижили, наприкінці 1944 року на цю фірму тут щодня працювало до 3000 жінок і дітей.
Фото: picture-alliance/Hans-Joachim Rech
Печі для "Аушвіца"
Колишня фабрика Topf&Söhne в Ерфурті. Тут на замовлення націонал-соціалістів вироблялися печі, в яких спалювали людей в концтаборі "Аушвіц" поблизу міста Освенцім та в інших концентраційних таборах. У Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту 27 січня 2011 року у колишній будівлі фабрики відкрили документальний центр.
Фото: picture-alliance/dpa
''Камені спотикання''
Такі металеві таблички, вмонтовані у тротуари, можна побачити у багатьох містах Німеччини. ''Камені спотикання'' - Stolpersteine. Перший з них німецький художник Ґунтер Демніґ встановив у Кельні у 1995 році. Камені нагадують про жертв націонал-соціалізму біля будинків, де вони мешкали. Їх налічується вже понад 45 тисяч у 800 німецьких населених пунктах та 200 - за межами Німеччини.
Фото: picture-alliance/dpa
Гестапо
Вивченням злочинів нацизму в Німеччині також займаються численні документаційні центри. У Кельні такий центр і музей розташований в колишній будівлі гестапо - EL-DE-Haus. У його підвалі були камери для ув'язнених, на стінах яких збереглися написи, зокрема, українською та російською мовами.
Фото: DW/Y. Stets
Гомосексуали
З 1935 року нацисти почали також переслідувати гомосексуалів. Загалом у "третьому рейху" їх було засуджено понад 50 тисяч. Близько 7 тисяч загинули в концтаборах. 1995-го року на набережній у Кельні встановили пам'ятник - Рожевий трикутник. Меморіал (фото) відкрили в 2008 році в берлінському парку Великий Тірґартен. Ще один розташовано у Франкфурті - Франкфуртський ангел (1994).
Фото: picture-alliance/dpa
Противники режиму
Музей в'язниці Плетцензеє в Берліні. У 1933-1945 роках націонал-соціалісти стратили тут понад 3000 противників режиму, багатьох - на гільйотині. Серед жертв - учасники невдалого замаху на Гітлера 20 липня 1944 року й ті, хто знав про його підготовку.
Фото: picture-alliance/dpa
Сірі автобуси
"Сірий автобус" - монумент, створений у 2006 році на згадку про понад 70 тисяч жертв євгенічної програми "Т-4" - людей з психічними розладами, розумово відсталих, спадково обтяжених хворих та інвалідів. Такі автобуси забирали їх у центри умертвління. Пам'ятник перевозять, тимчасово встановлюючи у місцях, пов'язаних із програмою. Копія постійно перебуває у Кельні.
Фото: picture alliance/Rainer Hackenberg
Зонненштайн
Один з центрів смерті розташовувався у саксонському місті Пірна у замку Зонненштайн. У 1940-1941 роках у його газовій камері вбили 13720 людей, які страждали на психічні захворювання, а також розумово відсталих людей і понад тисячу в'язнів концтаборів. Попіл із крематорію скидали до Ельби. Родичам надсилали фальсифіковане свідоцтво про смерть внаслідок хвороби.
Фото: picture-alliance/dpa/A. Burgi
Злочинці
Цю фотографію зробили в 1946 під час процесу у справі лікарів та інших співробітників ще одного нацистського центру умертвління, розташованого в гессенському місті Гадамар. У газових камерах за допомогою ін'єкцій та навмисного припинення необхідних терапій вони вбили близько 14500 пацієнтів. Постійна експозиція, яка розповідає про ці злочини, працює у Гадамарі з 1991 року.
Фото: picture-alliance/dpa
Логістика Голокосту
Насамкінець - пересувна виставка німецького залізничного концерну Deutsche Bahn "Спецпотяги смерті" ("Sonderzüge in den Tod"). З 2008 року її відвідали понад 350 тисяч людей у різних місцях Німеччини, де її виставляли. Цій темі також присвятили спеціальний розділ постійної експозиції музею Німецьких залізниць у Нюрнберзі.