"У мене теж був наказ. Я ж його не виконав. Чому я можу не виконати, а ви не можете?" - звертається до невидимих товаришів по службі Ігор Щетко, колишній військовослужбовець російських ракетних військ стратегічного призначення. Він дезертував з армії РФ після початку повномасштабної війни проти України. Щетко підписав дворічний контракт ще 2021 року, але після вторгнення Росії в Україну зрозумів, що виходу з цієї системи за власної волі немає.

Після оголошення мобілізації військовий намагався відмовитися від подальшої служби, однак законного механізму звільнення де-факто вже не існувало. За його словами, за нього двічі підписували нові контракти без його згоди, а самі договори залишалися в базі даних навіть після того, як військова прокуратура підтверджувала Щетку відсутність його підпису під контрактом.

У 2023 році строковик у його частині наклав на себе руки. Його тіло знайшов Щетко. Після цього він сам потрапив до психіатричного відділення госпіталю, а потім намагався домогтися звільнення за станом здоров'я. Натомість, згадує Щетко, його ознайомили з наказом про переведення до 15-ї штурмової бригади на посаду навідника БТР.

"На війну - за жодних обставин"

"Коли я дізнався, що мене переводять безпосередньо в зону бойових дій, я зрозумів, що на війну не піду за жодних обставин", - розповів колишній військовий в інтерв'ю DW. Через кілька днів він утік з Росії до Вірменії, а потім - до ЄС. "Коли я був у Вірменії, за мною приїжджали з частини двоє людей. На щастя, вони мене не знайшли", - констатує дезертир.

За оцінкою правозахисника Сергія Кривенка, історія Ігоря Щетка - далеко не виняток. Кривенко, який багато років займається захистом прав військовослужбовців, оцінює кількість російських військових, які самовільно залишили частину або відмовилися брати участь у бойових діях, приблизно у 60 тисяч осіб. При цьому, наголошує він, йдеться не лише про "класичне" дезертирство, а й про тих, хто переховується всередині РФ, намагається легалізувати своє становище через медкомісії або вже перебуває під кримінальним переслідуванням.

За словами Кривенка, лише за статтями про самовільне залишення частини, дезертирство та відмову від участі в бойових діях у Росії вже порушено понад 20 тисяч кримінальних справ. Після початку повномасштабної війни, говорить правозахисник, система звільнення з армії фактично перестала працювати, а відмову від участі в бойових діях оголосили кримінальним злочином. "Проста відмова контрактника-військовослужбовця від участі в бойових діях - це не звільнення, як було раніше з армією, тому що він став профнепридатним. Це криміналізація", - розповідає Кривенко. Ігор Щетко згадує, що найбільше боявся екстрадиції назад до Росії: там йому загрожувало б до 15 років колонії або відправка на фронт.

За словами Кривенка, після 2023 року головним механізмом поповнення російської армії стала контрактна служба. Йдеться не лише про добровольців: серед нових контрактників опиняються ув'язнені, мігранти, боржники, строковики, жителі економічно депресивних регіонів, для яких служба нерідко стає результатом тиску, фінансової залежності або відсутності альтернатив. Водночас держава посилює елементи воєнізованого виховання у школах і коледжах - від "патріотичних" програм до навчання керуванню безпілотниками.

Читайте також: Хто і чому відмовляється воювати проти України: історії російських дезертирів

Система, яка не відпускає

Від підписання контракту до загибелі на фронті: російські дослідники та правозахисники у вигнанні описують систему, у якій людина поступово втрачає можливість розпоряджатися власним життям. Про те, як влаштована ця система зсередини, на конференції "Антивоєнного комітету Росії" у Страсбурзі 20-21 травня говорила антропологиня Олександра Архіпова. Разом із колегами вона збирає свідчення російських військових, дезертирів та їхніх родичів, намагаючись "реконструювати логіку війни очима її учасників". Архіпова розповіла про формування середовища, де насильство стає повсякденною нормою.

Одним із результатів цього дослідження став "словник війни" - зібрання фронтового сленгу та практик, що відображають внутрішню логіку російської армії. "Обнулення", "яма", "карантин", "пташник" - усі ці слова, на думку Архіпової, позначають конкретні механізми контролю, покарання та виживання всередині системи. "Пташниками" називають операторів дронів, які, за свідченнями співрозмовників дослідниці, зокрема стежать за власними солдатами та можуть відкрити вогонь по тих, хто намагається відступити. "Обнуленням" військові називають убивство власних солдатів, "ямою" - імпровізовані місця незаконного утримання та покарання, а "карантином" - спеціальні бази, де російських військових, які повернулися з українського полону, допитує ФСБ перед повторною відправкою на фронт. "Жодного заїзду додому", - зазначає Архіпова.

"Армія станом на 2022 рік, як сказав один наш інформант, - це армія по безпрєдєлу", - зазначає антропологиня. За її словами, за роки війни російські збройні сили перетворилися на систему, де можливість повернутися до цивільного життя поступово стає дедалі менш досяжною. Дослідниця називає це "режимом перманентної лімінальності" - станом постійного зависання між життям і смертю, де людина більше не належить до колишнього мирного життя і не впливає на своє майбутнє. За словами Архіпової, вихід із цієї системи для більшості можливий лише через важке поранення, полон, дезертирство або смерть.

Читайте також: "Обнулення". Чому в російській армії катують і вбивають

Чорний ринок виживання

Вона пов'язує це з тим, що всередині російської армії за роки війни сформувалася система незаконних практик та економічних відносин - своєрідний чорний ринок виживання. Дослідниця говорить про постійні побори та вимагання всередині фронтової системи. За її словами, військовослужбовці платять тисячі доларів за гарантовані законом відпустки, переведення подалі від фронту або можливість уникнути відправки до штурмових підрозділів. Серед інших практик Архіпова згадує продаж медичних довідок, виплати командирам за можливість тимчасово залишити частину та неформальні "послуги" з пошуку зниклих військових та тіл загиблих.

Одним із центральних спостережень Архіпової стала трансформація ставлення до людського життя всередині армії. За її словами, багато співрозмовників дослідницької групи описують фронт як простір, де людина перестає сприйматися як особистість і розглядається насамперед як витратний ресурс. Дослідниця говорить про "логіку мисливців за головами" - систему, у якій командуванню необхідний постійний приплив нових людей для поповнення втрат.

Читайте також: Європарламент: Росія обманом вербує тисячі африканських найманців

"Мінус тато - плюс тістечко"

Дослідники попереджають, що війна змінює не лише армію, а й російське суспільство навколо неї. Журналіст Олексій Тупіцин, який багато років спостерігає за життям невеликого сибірського міста Усть-Кут, розповідає, як війна поступово стала частиною повсякденного життя та сімейної економіки.

Під час мобілізації Тупіцин разом із колегами створив анонімні чати для дружин мобілізованих та самих військових. За його спостереженнями, спочатку в цих спільнотах переважали тривога та спроби повернути родичів додому. Однак з часом війна для багатьох сімей перетворилася на джерело стабільного доходу. "Дружини мобілізованих - це сьогодні, можна сказати, середній клас", - говорить журналіст. Сім'ї закривають кредити, купують автомобілі та дорогі меблі.

За словами Тупіцина, у деяких школах дітей учасників війни почали годувати окремо від інших. "На столі прямо написано: "Для учасників СВО", - розповідає журналіст. Таким дітям, за його словами, додатково давали солодощі та іншу їжу. "Мінус тато - плюс тістечко", - похмуро резюмувала ведуча дискусії Анастасія Шевченко. Після публікацій у місцевих ЗМІ таблички прибрали, зазначає Тупіцин.

"Я на нього дивлюся - і мені просто страшно"

При цьому ставлення до тих, хто повернувся з фронту, залишається суперечливим. Формально держава намагається героїзувати учасників війни, однак у повсякденному житті багато хто воліє триматися від них подалі. За словами Тупіцина, статус "ветерана" далеко не завжди змінює ставлення оточення. "У маленькому місті ж знають, хто є хто", - наголошує журналіст.

Однією з найтривожніших тенденцій він називає повернення колишніх ув'язнених, які воювали у складі ПВК та штурмових підрозділів. Тупіцин розповів історію чоловіка, засудженого за подвійне вбивство, який, повернувшись із фронту, намагався влаштуватися викладачем ОБЖ до школи. За словами журналіста, після служби у ПВК "Вагнер" його судимість фактично зникла з публічних баз даних, а сам він прийшов до школи з медалями й документами учасника війни. "Мені дзвонила директорка школи, охоплена жахом. Вона каже: "Я на нього дивлюся - і мені просто страшно", - згадує Тупіцин. Урешті-решт "ветерана" до школи не взяли, однак сталося це на тлі кризи ПВК "Вагнер", а не через наявність дієвої системи перевірки.

"Хотілося бути дружиною героя"

За словами Олександри Архіпової, російська влада одночасно намагається героїзувати учасників війни і продовжує мотивувати їх насамперед грошима. Саме це, вважає дослідниця, створює внутрішню суперечність у ставленні суспільства до військових. "Або герої, або найманці", - говорить Архіпова.

У листах родичів військових, які аналізували дослідники, регулярно зустрічається відчуття соціального відчуження. Одна з дружин, розповідає Архіпова, писала, що "хотіла бути дружиною героя", однак натомість стикалася з неприйняттям: "Я приходжу до поліклініки - а від мене всі шарахаються". Жінка скаржилася, що держава сама перетворила учасників війни на "найманців", постійно наголошуючи на виплатах та компенсаціях замість ідеї служіння й подвигу.

Дослідники попереджають, що наслідки цієї системи можуть проявлятися ще довго після закінчення війни. За словами Архіпової, разом з ветеранами до російського суспільства можуть повернутися і сформовані всередині армії корупційні та насильницькі практики.

Помста за "своїх" і "просто робота"

При цьому деякі учасники дискусії застерігають від спрощеного погляду на російську армію як виключно на зібрання випадкових людей, загнаних на фронт страхом або грошима. Представник "Російського добровольчого корпусу", який воює на боці України, з позивним Каспер нагадав, що крім непідготовлених штурмових підрозділів та "гарматного м'яса", у російській армії існують і добре треновані, мотивовані частини. Крім того, за його словами, після перших боїв початкова мотивація грошима або страхом нерідко змінюється "мотивацією за своїх", ненавистю та жагою помсти. "Про це теж дуже важливо говорити, щоб розуміти противника", - наголосив він.

При цьому, як зазначає Архіпова, у листах російських військових та їхніх родичів дослідники майже не зустрічають слів "Україна" та "українці". Натомість використовуються знеособлені формулювання на кшталт "противник", "по той бік" або "сусідня держава". За словами антропологині, йдеться про спробу психологічно відсторонитися від того, що відбувається. "Люди переконують себе, що це робота. Робота, яку треба виконувати і продовжувати", - говорить Архіпова.

Дезертир Ігор Щетко, який зробив усе, щоб не провести на війні жодного дня, говорить про Україну інакше: "На моїх руках немає жодної краплі крові українців - ні мирних, ні військових. Вони всі люди, вони всі захищають свою країну". Він згадує, що після втечі вперше відчув себе у безпеці лише у Франції. "Я ні про що не шкодую, я залишився чесним перед самим собою, - каже Щетко. - Мені на всьому шляху дуже щастило".