27 січня 1945 року радянські війська визволили в'язнів нацистського концтабору "Аушвіц", що поблизу польського Освенціма. Нині цього дня відзначають Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту - шести мільйонів убитих євреїв, а в Німеччині також - День пам'яті всіх жертв націонал-соціалізму, які загинули у концентраційних і трудових таборах, в'язницях, на підневільних роботах і в центрах умертвління.

Центральний меморіал пам'яті євреїв Європи, вбитих за часів націонал-соціалізму, розташований у Берліні неподалік Рейхстагу та Бранденбурзьких воріт. Його відкрили у 2005 році. У підземній частині меморіалу розташований документаційний центр. Деякі з документів його експозиції російською мовою - матеріали, зібрані після війни під час розслідувань злочинів, скоєних у "третьому рейху".

Під час єврейських погромів у так звану "кришталеву ніч" 9-10 листопада 1938 року на території нацистської Німеччини та в деяких частинах Австрії зруйнували понад 1400 синагог та молитовних будинків. Одна з синагог розташовувалась на вулиці Казерненштрассе в Дюссельдорфі. Після війни тут і в багатьох інших подібних місцях встановили пам'ятники або меморіальні дошки.

Один з найбільших таборів розташовувався в Тюрингії поблизу Веймара. З 1937 до 1945 року в Бухенвальді були заточені близько 250 тисяч людей. 56 тисяч в'язнів загинули. Серед них було також кілька сотень дезертирів й тих, хто відмовився служити у вермахті. Після війн їх ще довго вважали в Німеччині "зрадниками" й "боягузами", а перший пам'ятний камінь установили в Бухенвальді лише в 2001 році.

Цей пам'ятник, встановлений у Бухенвальді у 1995 році на території колишнього блоку № 14, присвячений загиблим тут ромам та сінті. На каменях вибито назви всіх таборів "третього рейху", куди їх відправляли. Загальна кількість жертв геноциду ромів у Європі досі невідома. За різними даними, вона може становити від 150 тисяч до 500 тисяч людей.

У концентраційному таборі Дахау загинули 41 500 людей. Його організували у 1933 році під Мюнхеном для політичних ув'язнених. Пізніше до Дахау стали відправляти євреїв, гомосексуалів, Свідків Єгови та представників інших груп, яких переслідували нацисти. Усі інші концентраційні табори "третього рейху" організували за його зразком.

Загалом у табір Дахау за час його існування відправили близько 206 тисяч людей. Частини американської армії увійшли до табору 29 квітня 1945 року, визволивши 32 тисячі в'язнів.

Меморіал на території колишнього концентраційного табору Берген-Бельзен у Нижній Саксонії. Загалом у цьому таборі загинули близько 50 тисяч людей, серед яких 20 тисяч військовополонених. У квітні 1945 року тут померла 15-річна Анна Франк - авторка відомого щоденника, що викриває нацизм. Його переклали багатьма мовами світу.

"Праця звільняє" - ця вивіска німецькою мовою над воротами концтабору Заксенхаузен у Бранденбурзі стала номінальною. Загалом у цьому таборі загинули понад 100 тисяч людей, зокрема від 13 до 18 тисяч радянських військовополонених. Серед них - старший син Сталіна Яків Джугашвілі. Національний меморіал, заснований урядом НДР, тут відкрили у 1961 році.

"Я чув про Дахау та Освенцім, але ніколи ще про Флоссенбюрг" - така цитата зустрічає відвідувачів колишнього концтабору на території Баварії. У цьому таборі померли 30 тисяч людей. Його в'язнем зокрема був відомий німецький пастор, теолог та учасник змови проти Гітлера Дітріх Бонгеффер, а серед радянських військовополонених - батько колишнього президента України Віктора Ющенка Андрій.

У берлінському районі Шеневайде розташовано один з багатьох таборів для підневільних працівників, яких пригнали з інших країн на примусову працю до Німеччини. Загальна їхня кількість за часи "третього рейху" склала кілька мільйонів осіб. Долям підневільних працівників присвячена експозиція документального центру в одному з бараків цього табору.

Скульптура матері з дитиною на березі озера в Равенсбрюк - найбільшому жіночому концентраційному таборі "третього рейху". Його звели в 1939 році за 90 кілометрів на північ від Берліна. Кількість в'язнів за час його існування становила понад 130 тисяч людей - представники близько 40 національностей. 28 тисяч в'язнів загинули. У таборі також проводили медичні експерименти.

В'язнів Равенсбрюка та численних його підтаборів примушували до роботи. У 1940 році тут створили текстильне виробництво, а в 1942-му електротехнічний концерн Siemens & Halske AG побудував 20 промислових бараків. За свідченнями в'язнів, які вижили, наприкінці 1944 року на цю фірму тут щодня працювало до 3000 жінок і дітей.

Колишня фабрика Topf&Söhne в Ерфурті. Тут на замовлення націонал-соціалістів вироблялися печі, в яких спалювали людей в концтаборі "Аушвіц" поблизу міста Освенцім та в інших концентраційних таборах. У Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту 27 січня 2011 року у колишній будівлі фабрики відкрили документальний центр.

Такі металеві таблички, вмонтовані у тротуари, можна побачити у багатьох містах Німеччини. ''Камені спотикання'' - Stolpersteine. Перший з них німецький художник Ґунтер Демніґ встановив у Кельні у 1995 році. Камені нагадують про жертв націонал-соціалізму біля будинків, де вони мешкали. Їх налічується вже понад 45 тисяч у 800 німецьких населених пунктах та 200 - за межами Німеччини.

Вивченням злочинів нацизму в Німеччині також займаються численні документаційні центри. У Кельні такий центр і музей розташований в колишній будівлі гестапо - EL-DE-Haus. У його підвалі були камери для ув'язнених, на стінах яких збереглися написи, зокрема, українською та російською мовами.

З 1935 року нацисти почали також переслідувати гомосексуалів. Загалом у "третьому рейху" їх було засуджено понад 50 тисяч. Близько 7 тисяч загинули в концтаборах. 1995-го року на набережній у Кельні встановили пам'ятник - Рожевий трикутник. Меморіал (фото) відкрили в 2008 році в берлінському парку Великий Тірґартен. Ще один розташовано у Франкфурті - Франкфуртський ангел (1994).

Музей в'язниці Плетцензеє в Берліні. У 1933-1945 роках націонал-соціалісти стратили тут понад 3000 противників режиму, багатьох - на гільйотині. Серед жертв - учасники невдалого замаху на Гітлера 20 липня 1944 року й ті, хто знав про його підготовку.

"Сірий автобус" - монумент, створений у 2006 році на згадку про понад 70 тисяч жертв євгенічної програми "Т-4" - людей з психічними розладами, розумово відсталих, спадково обтяжених хворих та інвалідів. Такі автобуси забирали їх у центри умертвління. Пам'ятник перевозять, тимчасово встановлюючи у місцях, пов'язаних із програмою. Копія постійно перебуває у Кельні.

Один з центрів смерті розташовувався у саксонському місті Пірна у замку Зонненштайн. У 1940-1941 роках у його газовій камері вбили 13720 людей, які страждали на психічні захворювання, а також розумово відсталих людей і понад тисячу в'язнів концтаборів. Попіл із крематорію скидали до Ельби. Родичам надсилали фальсифіковане свідоцтво про смерть внаслідок хвороби.

Цю фотографію зробили в 1946 під час процесу у справі лікарів та інших співробітників ще одного нацистського центру умертвління, розташованого в гессенському місті Гадамар. У газових камерах за допомогою ін'єкцій та навмисного припинення необхідних терапій вони вбили близько 14500 пацієнтів. Постійна експозиція, яка розповідає про ці злочини, працює у Гадамарі з 1991 року.

Насамкінець - пересувна виставка німецького залізничного концерну Deutsche Bahn "Спецпотяги смерті" ("Sonderzüge in den Tod"). З 2008 року її відвідали понад 350 тисяч людей у різних місцях Німеччини, де її виставляли. Цій темі також присвятили спеціальний розділ постійної експозиції музею Німецьких залізниць у Нюрнберзі.

Назва будинку "EL-DE Haus" походить від ініціалів першого власника, католика-комерсанта Леопольда Дамена (Leopold Damen). Щойно збудовану споруду Дамен здав в оренду гестапо, яке розташовувалося тут з грудня 1935 року до березня 1945 року. Гестапівці перепланували будівлю зсередини під власні потреби: у підвалі з'явились десять тюремних камер і шибениця.

Гестапо утримовало в будинку EL-DE в'язнів, допитувало й катувало їх. У 1944 році арештантів у будинку EL-DE почали страчувати. За даними Центру документації періоду націонал-соціалізму в Кельні, за один день у дворі будинку могли стратити понад сто людей. Тіла вивозили на авто міської комунальної служби на західне кладовище Кельна, де гестапо мало свою територію, так зване "поле гестапо".

У камерах будинку EL-DE нарахували близько 1800 написів і малюнків, що в'язні зробили олівцем, крейдою, вугіллям, надряпали цвяхами або нігтями. Понад 600 написів у камерах гестапо зроблені українцями та росіянами. Дослідники стверджують, написів було більше, адже в'язницю перебудовували у 1943 році, стіни фарбували.

Камери в будинку EL-DE були розраховані на одну-дві людини, однак насправді в них тримували значно більше в'язнів, особливо наприкінці війни. Навіть гестапо заявляло, що камери перевантажені у вісім-дванадцять разів. Розповідають, що крики в'язнів, яких катували в підвалах цього будинку, можна було почути навіть на вулиці. Допити могли тривати тижні і навіть місяці.

Серед в'язнів в будинку EL-DE було й чимало примусових працівників. За рахунок примусових працівників нацисти намагались компенсувати нестачу робочих рук під час війни. З окупованих територій людей вивозили на роботи до Німеччини. Це фото однієї з українок з обліку примусових робітників на промислових підприємствах у Кельні.

В Україні та Білорусі німецькі солдати під час Другої світової війни оточували цілі села та вивозили все працездатне населення. На фото: родина українських примусових працівників на одному з фермерських дворів у селі Порц, що під Кельном. Нині Порц є районом Кельна.

У "третьому рейху" гестапо контролювало примусових робітників, військовополонених, в'язнів концтаборів. Для залякування примусових робітників, гестапо на околиці міста проводили публічні страти робітників які порушили їхні вказівки. Людей арештовували, багато хто після допиту в будинку "EL-DE" був страчений.

"Я йшла вулицею і потрапила в облаву. Хто був старше - відпускали. Молодих як я відправляли в Німеччину", - згадує українка Наталія Р. Після спроби втекти з табору для примусових працівників вона потрапила до будинку "EL-DE". Центр документації періоду націонал-соціалізму провів 500 інтерв'ю з колишніми примусовими працівниками. Їхні спогади зібрані в книзі "Нас вони насильно забрали в Кельн".

Остання страта десяти людей сталась у цьому дворі будинку гестапо 2 березня 1945 року, за чотири дні до входження американських військ у Кельн. Дослідники встановили, що серед вбитих - 15-річний підліток з Кельна, російський військовополонений та поляк. Тіла страчених залишались у дворі до жовтня 1945 року, їх не встигли прибрати.

Унаслідок бомбардувань Кельн був майже цілковито зруйнований. Серед лічених будівель, які вціліли, був і будинок "EL-DE". Пізніше тут розташувались служба реєстрації актів цивільного стану й пенсійне управління. Траплялось і так, що люди яких катували в цьому будинку, вже після війни приходили сюди оформлювати пенсію. Про те, що тут базувалось кельнське гестапо намагалися забути.

У 1979 році активіст з Кельна Саммі Медґе (Sammy Maedge) проник у підвал будівлі "EL-DE" і сфотографував стінні написи в'язнів. Громадський рух, членами якого переважно були жертви нацистського режиму, вимагали перетворити будинок EL-DE на меморіальний об'єкт. Згодом тут відкрили Центр документації періоду націонал-соціалізму, в якому зібрані свідчення злочинів націонал-соціалістичного режиму.

З кінця 1980-х Центр документації періоду націонал-соціалізму у Кельні здійснює програму відвідувань колишніми в'язнями будинку "EL-DE". Через багато років після війни люди, які утримувались тут гестапо та вижили, повернулись до Кельна. Серед них було чимало українців та інших колишніх в'язнів з пострадянського простору.