Німецький фотодокументаліст Моріц Кюстнер (Moritz Küstner) вперше побував в Криму вже після анексії українського півострова Росією. В 2015 році у нього виник задум зробити невелику фотоісторію про Крим, втім, життя та люди на півострові настільки захопили фотографа, що він ще кілька разів повертався туди. Його фотокнига про Крим "Silence is the Sound of Fear" ("Мовчання - звук страху") отримала відзнаку в Німеччині. Тепер фотороботи німецького майстра можна побачити в "Кримському домі" в Києві. DW побувала на відкритті виставки та поспілкувалась з митцем.

DW: Як виникла ідея цього фотопроєкту?

Моріц Кюстнер: Ідея з'явилася в 2015 році, хоча і до того мене цікавила Східна Європа і доля країн, що входили до складу колишнього Радянського Союзу. Між 2014 і 2015 роками чимало німецьких ЗМІ говорили про Крим і кримських татар, але потім якоїсь миті новин стало менше. Саме тоді я зрозумів, що треба їхати до Криму. Я думав, що однієї поїздки буде досить, але завдяки гостинності кримських татар повертався в Крим ще кілька разів. Загалом був там 4 рази.

Тобто, спершу це була поїздка з туристичним присмаком?

Ні, в той час я закінчував навчання в Ганновері, де вивчав фотодокументалістику. І фотоісторія з Криму - це була моя дипломна робота. Хоча я й раніше фотографував країни Східної Європи, або якісь дотичні теми, наприклад, східноєвропейський медперсонал у Німеччині. Але був в пошуках великої теми, над якою міг би попрацювати ретельніше.

Чи не було страху їхати в Крим? Тоді надходило особливо багато новин про обшуки в родинах кримських татар...   

Так, слухаючи новини я був трохи схвильований, але коли вже потрапив в Крим, то на хвилювання не було часу. Я вирішив подорожувати через сайт СouchSurfing і це спрацювало. Я одразу потрапив в родину кримських татар. А кримські татари така міцна спільнота, що якщо потрапляєш до однієї родини, то одразу маєш доступ до іншої. І так мені вдалося сфотографувати чимало відомих особистостей. Наприклад, політика (Ільмі - Ред.) Умерова чи родину Решата Аметова, який був убитий на демонстрації 2014 року. Я сфотографував вдову з дітьми.

Звідки виникло рішення зосередитися саме на кримських татарах?

У перший рік подорожі 2015 року через СouchSurfing я познайомився з іншими молодими людьми, які не були кримськими татарами. Але з часом багато з них виїхали з Криму. Ті, хто погоджувався з системою, або не дуже їй протистояв - залишився. Але в кримських татар є це глибинне відчуття батьківщини і вірності їй. І вони цікаві саме тим, що залишаються в Криму незважаючи на репресії, які там тривають. Хоча, звісно, деякі кримські татари перебувають у вигнанні і не можуть повернутись до Криму. Але ті кримські татари, які перебувають на півострові кажуть, що настільки вкоріненні на тій землі, що не можуть дозволити себе придушити.

Фото зроблені в Криму у період з 2015 по 2019 роки. Як змінився півострів і люди за цей час?

Півострів справді змінився і з роками російський вплив та контроль лише посилився. Це видно по тому, як збільшилась кількість плакатів з Путіним. З різними його пропагандиськми образами: "Путін капітан", "Путін мореплавець"... Змінились і люди. Коли я був вперше там, то все ще можна було побачити, що кримські татари мають силу і владу, але згодом вони стали спокійнішими. З'явились такі типові з часів Радянського Союзу звички, як кухонні розмови, а про політику говорять лише за чотирма стінами, а не публічно, десь на вулиці.

Збільшення російського впливу якось заважало роботі в Криму?

Востаннє я мав дуже поганий досвід на кордоні. Під час того, як виїжджав з Криму в 2019 році, мене допитували російські прикордонники. Вони хотіли побачити мої фотографії та отримати всі мої контакти. Ситуація була не дуже приємною. Вони проводили обшук моїх речей. А я не знав, що їм дозволяється, а що ні. І це дуже важко. Та найголовніше, що мені вдалось захистити мої джерела. Для мене важливо, щоб люди з якими я працював, не мали проблем з ФСБ, за це я хвилювався найбільше. Через це деякі імена в моїй фотокнизі змінилися.

Що найбільше вразило на півострові?

Я був найбільш вражений ландшафтом Криму і трохи розчарований тим, що не зміг побувати там раніше, і що я тепер не можу показати ці красоти своїй родині. І друге, що мене вразило, це гостинність кримських татар. Є одна родина з якою я зав'язав дуже теплу дружбу. У них є дочка Еміне, яка розмовляла англійською мовою і завжди тримала мене за руку. Я був би дуже радий, якби вона також прийшла на виставку, бо зараз вона навчається в Києві. Але, на жаль, вона поїхала в Крим до батьків. Вони живуть у дуже маленькому селі і ми завжди дуже тепло і відверто спілкувались. Можливо, оскільки вони знаходяться в такому маленькому селищі, то відчувають себе трохи захищеними.

На світлинах можна побачити різних людей: є ті, яких серед кримських татар вважають героями, а є ті, до кого ставлення неоднозначне. Як ви обирали героїв?

Мені були цікаві всі люди. Наприклад, хочу згадати ту фотографію, де зображений герой Другої світової війни, якого можна охарактеризувати, як сталініста. Але він був все одно цікавий мені. Є фотографія Ільми Умерова, кримського татарина у вигнанні, до звільнення якого долучався (президент Туреччини Реджеп - Ред.) Ердоган. Хоча, коли я робив те фото, не було зрозуміло як складеться його доля.

Як у Німеччині сприйняли вихід фотокниги?

Я працював над цією книгою доволі довго - з 2015 по 2019 рік, а видав її в 2020 році. Хоча це трохи нішева тема в Німеччині і через карантинні обмеження я не міг робити якихось виставок чи заходів, але в 2020 році я став лауреатом Німецької премії фотокниг. В результаті проєкт отримав неабиякий розголос. Це дуже класно, адже окрім гарних фотографій природи Криму і людей, ця книга має велике політичне значення.