Війна за Нагірний Карабах - це більше, ніж конфлікт між Вірменією та Азербайджаном. Тепер самопроголошена 1991 року "Нагірно-Карабаська Республіка" має припинити своє існування. Огляд DW.
Реклама
У складному конфлікті навколо Нагірного Карабаху все обертається навколо питання незалежності регіону. При цьому Азербайджан, який є переважно мусульманською країною, у конфлікті підтримує Туреччина, тоді як Росія виступала переважно на боці Вірменії.
При чому через цей регіон проходять численні великі нафто- і газопроводи, які транспортують мільйони барелів нафти на день з Каспійського моря до середземноморського узбережжя Туреччини. З початком війни Росії проти України Азербайджан також почав постачати більше газу до ЄС.
Невизнана республіка, яка невдовзі припинить своє існування
У конфлікті є кілька суперечностей. Перша полягає в тому, що так звана "Нагірно-Карабаська Республіка" ("НКР"), яку було проголошено незалежною в 1991 році і більшість населення якого є вірменами, розташована на азербайджанській території і за міжнародним правом належить не Вірменії, а Азербайджану.
Другою суперечністю є відсутність державного визнання "НКР" з боку самої Вірменії. Хоча Нагірний Карабах вважається там "невід'ємною частиною Вірменії", законопроєкти про визнання незалежності досі заблоковано у вірменському парламенті та уряді.
Ворожнеча й суперництво між вірменами та азербайджанцями сягає своїм корінням сьомого століття, коли християнська Візантія та араби-мусульмани боролися за контроль над країною. Пізніше, під владою Османської імперії, вірменське населення розглядало Росію як своєрідну захисну силу.
Так, російська імператриця Катерина II "стала на захист" вірмен, коли у 18 столітті посилився тиск на вірменських християн з боку Персії. У результаті російсько-перської війни (1804-1813) Нагірний Карабах перейшов під контроль Російської імперії у 1805 році, а вірмени-християни отримали преференції перед азербайджанцями-мусульманами.
Травма геноциду
Геноцид вірмен, скоєний турками у 1915-1916 роках, спричинив хвилю імміграції вірмен до Нагірного Карабаху і згодом призвів до зростання конфліктів між азербайджанцями та вірменами. У березні 1918 року відбулися погроми проти азербайджанців. Останні відреагували антивірменськими погромами в Баку в 1918 році та в місті Шуша у 1920 році, жертвами яких стали понад 30 тисяч вірмен.
Після короткого періоду незалежності 13 грудня 1922 року Вірменія, Грузія та Азербайджан утворили так звану Закавказьку Соціалістичну Федеративну Радянську Республіку. Однак уже через 14 років вона розпалася на окремі частини, які відтоді функціонували як незалежні радянські республіки. Але навіть це не змогло вирішити конфлікт. Знову і знову відбувалися криваві заворушення і погроми між двома етнічними групами.
Нова ескалація після "холодної війни"
Після розпаду Радянського Союзу Вірменія та Азербайджан знову проголосили свою незалежність. Нагірний Карабах теж здійснив це 3 вересня 1991 року. Через два місяці Азербайджан скасував автономію регіону і розпочав енергетичну блокаду.
Це призвело до чергової ескалації конфлікту і Першої карабаської війни між Вірменією та Азербайджаном 1992-1994 років. Ця війна закінчилася набуттям чинності 12 травня 1994 року тристоронньої угоди про припинення вогню - між Вірменією та "НКР", з одного боку, та Азербайджаном, з іншого. Ця угода зміцнила Нагірний Карабах, а Баку фактично втратив свій контроль над регіоном.
У другій війні за Нагірний Карабах у 2020 році ситуація змінилася, і "НКР" зазнала значних територіальних втрат, попри підтримку з боку Вірменії. Війна завершилася угодою про припинення вогню, укладеною за посередництва Москви, що допомогло Азербайджану відновити контроль над частиною спірної території.
З вірменської точки зору, Азербайджан ніколи не гарантував автономію Нагірного Карабаху. З іншого боку, Азербайджан неодноразово заявляв, що визнає "широку автономію" регіону, але не незалежність.
Кількість загиблих з початку конфлікту оцінюється у близько 35 тисяч осіб. Кількість біженців - з Вірменії, Нагірного Карабаху і частини Азербайджану - склала понад 1,1 мільйона осіб.
Припинення вогню у Нагірному Карабаху: що відбувається?
07:29
Нагірний Карабах: життя на лінії фронту
Воєнний конфлікт між Вірменією та Азербайджаном через Нагірний Карабах спалахнув з новою силою наприкінці вересня 2020 року. Відтоді його жертвами стали десятки мирних жителів.
Фото: Julia Hahn/DW
Суцільні квартали лежать у руїнах
Вірменія та Азербайджан звинувачують одне одного в навмисному нападі на цивільні об'єкти - такі як знаменитий Собор Святого Христа Всеспасителя, зведений у місті Шуші у XIX столітті. На початку жовтня храм був зруйнований бомбардуваннями. Єреван поклав відповідальність за подію на Баку. Натомість Азербайджан заявив, що не веде вогонь "по історичних і культурних спорудах".
Фото: Hayk Baghdasaryan/Photolure/Reuters
Зруйновані будинки
Рагіба Гулієва на руїнах свого колишнього життя. Її будинок був знищений під час ракетного обстрілу другого за величиною міста Азербайджану Гянджі 17 жовтня 2020 року. Внаслідок цього нападу загинуло кілька мирних жителів. Азербайджан покладає провину на вірменську сторону.
Фото: Julia Hahn/DW
Загиблі діти
Одна з жертв бомбардування Гянджі - онук Рагіби Гулієвої Артур. Йому було 13 років. Шкільні вчителі та однокласники прощаються з хлопчиком під час відспівування в церкві. За офіційними даними, з дня відновлення бойових дій загальна кількість жертв серед мирного населення Азербайджану й Вірменії становить вже як мінімум 130 осіб.
Фото: Julia Hahn/DW
Добровольці прагнуть на фронт
Від початку боїв наприкінці вересня 2020 року в Нагірному Карабаху загинуло близько 1200 солдатів, повідомляють у самопроголошеній республіці. Азербайджан поки що приховує дані про свої втрати. За словами президента Росії Володимира Путіна, кількість загиблих з обох сторін сягнула 5000 осіб. Незважаючи на це, багато чоловіків хочуть відправитися на фронт добровольцями, як тут, у Степанакерті.
Фото: Aris Messinis/AFP
Давній конфлікт
Конфлікт навколо Нагірного Карабаху триває вже кілька десятиліть. Згідно з міжнародним правом, цей регіон належить до Азербайджану, однак де-факто перебуває під контролем вірменських сепаратистів. З 1994 року тут підтримувалося крихке перемир'я. На фото - портрет одного з полеглих під час карабаського конфлікту, виставлений у школі азербайджанського міста Барда.
Фото: Julia Hahn/DW
Зовнішнє втручання
В авторитарному Азербайджані панують пропаганда й воєнна риторика. Підтримку у вигляді поставок зброї і демонстрації солідарності уряд в Баку отримує від "братської держави" - Туреччини. Натомість Росію вважають заступницею вірменського уряду в Єревані. Спостерігачі побоюються, що Туреччина й Росія можуть спробувати активно втрутитися в конфлікт.
Фото: Julia Hahn/DW
Порятунок у підвалах
За даними місцевої влади, в Нагірному Карабасі десятки тисяч людей змушені були залишити свої будинки, рятуючись від бойових дій. За деякими підрахунками, число таких біженців може сягати половини населення регіону, тобто 75 000 осіб. Деякі місцеві жителі ховаються від бомбардування в бункерах і підвалах, як літній чоловік на цьому фото.
Фото: Stanislav Krasilnikov/ITAR-TASS/imago images
Бомби й коронавірус
Життя в бункері для багатьох мешканців Степанакерта перетворилось на буденну справу. Там тісно й мало свіжого повітря. Бункери захищають людей від бомбардувань, але служать прекрасним місцем для поширення коронавірусу, попереджають лікарі. При цьому точне число заражень залишається невідомим. Повідомляється, що більшість людей, що залишилися в місті, були інфіковані SARS-CoV-2.
Фото: Vahram Baghdasaryan/Photolure/Reuters
Тимчасовий притулок замість шкільних класів
Багатьом жителям Азербайджану також довелося шукати порятунок від війни. Деякі жителі міста Тертер, що поруч з лінією фронту, знайшли притулок у сусідньому місті Барда, яке розташоване приблизно за 20 кілометрів від Нагірного Карабаху. Багато шкіл там з кінця вересня використовують як тимчасовий притулок. Однак про те, що їхні мешканці перебувають у безпеці, годі й казати.
Фото: Julia Hahn/DW
Лінія фронту стає дедалі ближчою
Під час бомбардування азербайджанського міста Барда було зруйновано кілька будівель. Деякі автомобілі повністю згоріли. Влада Азербайджану повідомила тоді про 21 загиблого й десятки поранених. Своєю чергою, уряд Вірменії заявив, що не причетний до нападу. У відповідь президент Азербайджану Ільхам Алієв пообіцяв "відплату на полі бою" й "помсту".
Фото: Julia Hahn/DW
Марна надія на мир
Бої в Нагірному Карабасі тривають. Азербайджан вимагає від Вірменії повного виведення військ з регіону. Своєю чергою, прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян офіційно звернувся за допомогою до Москви. У відповідь МЗС РФ заявило, що "Росія надасть Єревану всю необхідну допомогу, якщо бойові зіткнення будуть перенесені безпосередньо на територію Вірменії".