Перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Наріман Джелял належить до тих українців, яких російські органи кинули за ґрати ще до повномасштабного вторгнення в Україну і яких вдалося звільнити в рамках обміну наприкінці червня. Джелял повернувся до України разом із ще дев'ятьма цивільними українцями. 2021 року чоловіка затримали в окупованому Криму, а згодом - висунули йому обвинувачення у пошкодженні газопроводу під Сімферополем. Вирок - 17 років тюрми, які йому належало відбувати в далекому Красноярському краї. Сам Джелял всі звинувачення на свій бік відкидає, а українська прокуратура кваліфікувала дії російських силовиків як незаконне позбавлення волі. В інтерв'ю DW він розповів про судовий процес над ним, виживання у російських в’язницях та свій погляд на те, як можна звільнити решту ув'язнених там українців.

DW: Пане Джелял, ви вже зустрілися з сім’єю? Як відомо, вашій родині вдалося виїхати з окупованого Криму на підконтрольну Україні територію.

Наріман Джелял: Вчора ввечері я мав щастя обійняти всю свою родину. Дякую всім, хто допоміг їм якнайшвидше виїхати і доволі швидко, в принципі, прибути в Київ. І тепер я взагалі спокійно почуваюся, тому що в нас були дуже великі і небезпідставні побоювання, що їх можуть використати як заручників моєї майбутньої діяльності.

Російські слідчі звинуватили вас у скоєнні диверсії - підриві газопроводу в Криму. Спочатку ви проходили по цій справі лише як свідок. Чому пізніше ваш статус був перекваліфікований на співучасника?

Я виконував обов'язки керівника Меджлісу, хоча він був заборонений офіційно в Російській Федерації. Моє головне завдання було працювати з людьми, не давати їм втратити здорову оцінку ситуації, в якій вони залишалися в Криму, давати їм певну надію, свій альтернативний аналіз подій. Роботи було дуже багато, і займатися такими справами, що мені приписували, не було ані часу, ані бажання. Я завжди, за традицію кримськотатарського національного руху, дотримувався мирних, ненасильницьких принципів політичної боротьби, інформаційної боротьби, правозахисної боротьби. Я ніколи не припиняв називати Крим окупованим, і мені мої колеги і друзі дзвонили і казали: "Що ти робиш? На навіть за ці слова можна щось отримати". І це сталося 2021 року. Останньою краплинкою, хоч і не головним чинником, стала моя участь в першому засіданні "Кримської платформи". Перед його проведенням російські посадові особи прямо сказали: хто поїде, той буде "відпрацьований".

І вас одразу заарештували, хоча ви були у статусі свідка?

Так, мене формально ідентифікували як свідка, але за всіма діями силовиків це був арешт. Вже коли мені перед обшуком в моїй оселі дали постанову, там вже було написано "підозрюваний у скоєнні підриву газогону". Але вони розіграли таку ситуацію, бо так, за їхньою думкою, вони не були зобов'язані надати мені адвоката. Ввечері, 4 серпня, мене доправили до ФСБ, а вже рано вранці я вже був офіційно визнаний підозрюваним. А 6 вересня я зайшов у ворота слідчого ізолятору, де вже залишався тривалий час.

Ідеться про сімферопольський СІЗО. Які там були умови утримання?

Мене одразу доправили до спецблоку цього СІЗО. Там шість камер на дві особи. Я перебував там до травня 2023 року. Спецблок ізольований, сама камера була дуже стара. Їжа дуже незадовільного стану. Мене рятували рідні, які переправляли мені передачі, і те, що в магазині слідчого ізолятора можна було придбати продукти. За весь цей час в мене було тиждень-півтора одиночного ув'язнення. Це дуже важко психологічно. Перші пару днів ти відпочиваєш від сусіда. Але за кілька днів вже стає важкувато, бо ти хочеш спілкуватися. Все одно людина - це соціальна істота. Вже після суду мене перевели в СІЗО №2. Умови там були кращі, але ставлення набагато жорсткіше. Гіршого за психологічними і фізичними умовами місця за все моє перебування, транспортування і етапування через територію Росії, ніж СІЗО №2 міста Сімферополь, я не зустрічав! Там не дозволяли сидіти на ліжку, і була можливість або сидіти на дуже дискомфортній лаві, або ти змушений був ходити. Опухали і накачувалися рідиною ноги…

Брати Азіз та Асан Ахтемови, яких позбавили волі за тією ж справою, що й вас, скаржилися на тортури: імітації розстрілів, катування електрострумом і таке інше. А ви казали, що вас не катували. Чому у вас був такий привілей?

Я думаю, та публічність, якої я набув завдяки своїй діяльності, дала мені цей захист. На засідання суду допускалися глядачі, преса, і вони (російська силова система. - Ред.) хотіли продемонструвати законність і справедливість, а якби мені щось зробили, це б було використано проти них. Щодо братів Ахтемових, моїх друзів, то так, їх катували, тому що вся справа будувалася на вибитих з них під тортурами показаннях і показаннях засекречених свідків. Навіть коли ми якось з Миколою Полозовим, моїм адвокатом, сиділи в кабінеті слідчого, я спитав, чому проти мене не використаний той факт, що я був членом забороненого в РФ Меджлісу. Він сказав, що не має такого завдання. Тобто вони максимально уникали будь-які натяки на політичність цієї справи. У них було завдання зробити з мене якогось злочинця-терориста.

Ви були на суді в патріотичних українських і кримськотатарських майках…

Це вже на вироку. Ми розуміли, що на вироку буде преса, наші друзі, наші опоненти, і якось треба відреагувати. Під час виголошення вироку нікому вже слова не дають, говорить тільки суддя. Ми вирішили, що на моїй майці буде гасло, що пов'язує Крим, кримських татар і Україну. А в обох братів Ахтемових - текст з двох гімнів, який відповідав нашому настрою. Це текст кримськотатарського гімну про те, що "я готовий віддати життя за свій народ". І аналогічний текст українського гімну: "Душу й тіло ми положимо за нашу свободу…". Скандал був потім величезний! До мене в камеру приходили забирати ту футболку, вимагали писати, де ми їх взяли… Конвойні, які нас доставляли, теж отримали якісь адміністративні покарання.

Коли вирок набув сили, ви опинилися вже в російській тюрмі?

Серпень-вересень 2023 року я чекав у СІЗО №2 Сімферополя, а 2 жовтня мене етапували до місця відбування покарання за 5 тисяч кілометрів від Криму. В тюрму міста Мінусінськ, Красноярського краю Російської Федерації я прибув лише 20 листопада. Весь цей час я "подорожував". Цей заклад в ієрархії російської виправної системи вважається найжорсткішим за режимом і за умовами утримання.

Ви перебували там до самого звільнення?

Так, з листопада 2023 по червень 2024 року. Побутові умови були нормальні, але що там страшного було, так це ставлення адміністрації. Я з нею не конфліктував. Вимагав щось лише, коли це стосувалося принципових питань мого утримання чи дотримання моїх прав. Але в мене був дуже тривалий термін ув'язнення - 17 років! І я розумів, що мені потрібні сили. Там регулярні обшуки в камері і тебе особисто. Неповний обшук - це коли ти не роздягаєшся, просто тебе промацують. А повний - це коли ти роздягаєшся до білизни, а іноді й повністю.

Ваше ім’я тричі згадувалося в резолюціях Генеральної Асамблеї ООН щодо політв’язнів, чеські правозахисники минулої осені присудили вам премію "Історія несправедливості". Вони сподівались на те, що цей факт поліпшить умови вашого перебування в ув’язненні і буде сприяти вашому звільненню. Ви це відчули?

Стовідсотково. Я вже за першої нагоди, після звільнення, звернувся і за вашою допомогою хочу передати слова подяки всім-всім людям, які доклали зусилля до мого звільнення. Все це спрацювало.

Як іще, на вашу думку, можна вплинути на Росію, аби вона звільняла політв'язнів, заручників та полонених?

Я думаю, що чогось нового тут не придумаєш. Весь спектр якихось дій, які можна організувати, вже робиться. Справа вже не в результаті. Скільки б не звільняли, цей режим візьме нових заручників. Військових - на війні, цивільних - там, де вони проживають. Зупинити це можна тільки в один спосіб - перемогти. Перемогти в політичному плані, в дипломатичному плані і, звичайно, у військовому. Тому навіть там, перебуваючи у в'язниці, я дякував і дякуватиму нашим українським воїнам за те, що вони, нібито не маючи прямого стосунку до звільнення політичних в'язнів, насправді це роблять.