"Ти не живеш, а існуєш. Ти не знаєш, чим займатися, бо не хочеш будь-яким чином співпрацювати з окупантами. І відпочити не можеш - бо не хочеш платити їм гроші", - так в інтерв'ю DW Михайло (ім'я змінено. - Ред.) описує своє життя в окупованому Мелітополі Запорізької області. Разом із дружиною та двома синами-підлітками він виїхав з рідного міста на початку лютого цього року.

Читайте також: Рік після анексії: що розповідають жителі окупованих РФ територій України

Затримання у Мелітополі

Сім'я наважилася на виїзд після того, як "засвітилась" для окупантів, розповідає Михайло. Спочатку одного з синів затримали на вулиці у будній день - у той час, коли він мав бути в російській школі. "Правоохоронці" відпустили хлопця, але пообіцяли перевірити, як він відвідуватиме заняття. Обоє дітей натомість навчалися онлайн в українській школі. Другого сина затримали, коли він повертався із друзями зі святкування Нового року. Оформлюючи протокол на батьків, які нібито недогледіли сина, "правоохоронець" почав тиснути на них щодо російських документів - паспортів РФ та права власності на житло, які ті відмовлялися отримувати.

"Для мене це буде означати, що я згоден з діями РФ, що я коритимуся їхнім законам і буду зобов'язаний захищати їхню батьківщину", - пояснює свою мотивацію Михайло. З усієї родини російський паспорт отримала лише його теща, додає він. Російські окупанти затримали її сина і звинуватила його в тероризмі - без документа РФ жінка не могла передавати йому посилки у в'язницю. Крім того, російський паспорт потрібен, щоб оформити місцеву пенсію - українську можна знімати з банківської картки лише через посередника, який бере комісію у майже половину суми, розповідає Михайло.

Очікування деокупації

До захоплення міста військами РФ Михайло ходив на мирні акції проти російської окупації та, за його словами, "потрапив на фото звідти". "Коли ми виїжджали, я навіть іншу куртку вдягнув, щоб мене не впізнали", - каже чоловік. Протести тривали майже місяць і припинились, коли російські військові почали застосовувати силу та затримувати мирних жителів, розповідає він. Тоді Михайло повернувся на роботу. Приватне підприємство, де він працював токарем, відновило виробництво. Зарплата Михайла не змінилася, проте ціни на продукти, за його словами, виросли в кілька разів.

Під час окупації сім'я спілкувалася лише із рідними та близькими друзями. "Сусіди називали нас ждунами", - згадує Михайло, мовляв, його сім'я чекала на повернення української влади. "В окупації зупинився розвиток. Але картинка нормального життя є, - розповідає чоловік. - Я зустрів однокласника, який сказав, що за Росії його життя нарешті налагодилось. Людина до всього пристосовується".

Читайте також: "Мовчать, бо страшно": як влаштовано життя на окупованій Луганщині

Виїзд із окупації

За законодавством РФ, українці на окупованих територіях зобов'язані отримати російські паспорти до липня 2024 року. "Інакше буде депортація, - пояснює Михайло. - Надія на звільнення все ще є. Але скільки чекати?"

Сім'я вирішила їхати до Німеччини. "Якщо в тебе російський паспорт, ти можеш їхати до Європи через Білорусь. Якщо український - лише через Латвію та Литву", - пояснює чоловік. Його сім'я скористалась другим варіантом. Поїздка коштувала 350 доларів за людину. "Складнощів, крім очікування, не було", - каже Михайло.

Водночас російські прикордонники ставили чоловікові провокативні питання, наприклад, про його ставлення до "спеціальної військової операції", як вони називають війну РФ проти України. Також питали, чому сім'я їде з Мелітополя. "Я сказав, що з меркантильних міркувань - шукаємо для себе краще місце. Прикордонника влаштувала така відповідь", - розповідає Михайло.

Показова відбудова у Маріуполі

"Місто відбудовують, але повільно і переважно уздовж центральних доріг. Зайдеш трохи глибше - там досі руйнування", - розповідає в інтерв'ю DW Ірина (ім'я змінено. - Ред.) У березні 2022 року жінка евакуювалась із Маріуполя Донецької області до Хорватії. Проте періодично їздить до рідного міста, щоб доглядати за хворим батьком.

Востаннє Ірина їхала разом із чоловіком на власній автівці через Грузію. У багатоквартирному будинку в Маріуполі, де зупинилось подружжя, було світло, вода й опалення. Проте їхні родичі скаржились на перебої з опаленням в іншому районі міста. "У всьому місті ліфти працюють лише в десяти будинках на центральній вулиці. Моя свекруха, 77 років, щодня пішки підіймається на восьмий поверх", - додає Ірина.

Аби її батько зміг потрапити на прийом до лікаря, жінка домовилася про це через знайомства. "Інакше треба стояти в черзі від п'ятої ранку, - пояснює Ірина. - Лікарів не вистачає. Росіян відправляють сюди, як на вахту, - якийсь час побули і поїхали".

Компенсація за зруйноване житло

За словами Ірини, дехто з місцевих жителів, які втратили житло, вже отримали квартири у нових будовах. Проте ці квартири менші за площею, із неякісним ремонтом або ж розташовані в інших, більш віддалених, районах міста. Замість нової квартири окупаційна влада також пропонує грошову компенсацію, проте її недостатньо для купівлі житла, запевняє Ірина. "Але люди й цьому раді", - додає жінка.

Вона також втратила житло. "Я якраз приїхала, коли зносили наш будинок. Величезний дев'ятиповерховий будинок на шість під'їздів. Весь вигорів", - розповідає Ірина. Але вона не розраховує на компенсацію, бо для цього необхідно оформити російські документи.

Читайте також: "Ви тут іноземці". Як живуть на окупованій Донеччині

Заборона на в'їзд

За спостереженнями Ірини, до Маріуполя повернулися деякі місцеві жителі, зокрема пенсіонери, які мають тут уціліле житло. На вулицях міста жінка помітила чимало людей азійської зовнішності. Вона припускає, що окупаційна влада запрошує їх до Маріуполя, зокрема для роботи на будовах. Водночас місцеві або працюють у сфері обслуговування, або взагалі не мають роботи, розповідає Ірина, спираючись на досвід своїх знайомих, що лишилися в місті. "Невелику частину працівників запросили на комбінат Ілліча. Кажуть, що планують відкривати якісь цехи", - додає жінка.

У магазинах - широкий вибір російських товарів, проте ціни на рівні європейських, розповідає жінка. "Багато розмов, багато обіцянок. І люди всьому вірять. Ті, хто там просиділи, вже розмовляють так, як у телевізорі, - розмірковує Ірина. - Я стикнулась із тим, що навіть мої хороші знайомі вже змінили свою думку".

Під час виїзду російський прикордонник запитав Ірину, чому вона не залишається в Маріуполі, і нагадав, що наступного разу вона не зможе туди заїхати - адже не має російського паспорта. "Будемо, як іноземці", - каже Ірина. Її чоловік поки залишився в Маріуполі зі своїми батьками. Щоб пересуватися містом і уникнути затримання, він замінив автомобільні знаки на російські.