На слід зібрання картин, нині відомих під назвою "колекція Ґурлітта", натрапили випадково. У вересні 2010 року митники виявили у пасажира потяга Цюрих-Мюнхен Корнеліуса Ґурлітта (Cornelius Gurlitt) велику незадекларовану суму грошей. З'ясувалося, що Ґурлітт отримав її за продаж картин, причому походження деяких з них - скажімо так, не зовсім ясне.

Читайте також: Опрацювання минулого: мистецтво часів націонал-соціалізму виставили в Бохумі

У 2012 році обшук провели у квартирі Ґурлітта в Мюнхені, згодом - в іншій його квартирі в Зальцбурзі. Під час слідчих дій виявили близько 1500 картин, графічних аркушів, скульптур, серед яких були роботи Пікассо, Ренуара, Шагала ... З'ясувалося, що все це зібрав батько Корнеліуса, один з довірених артдилерів "третього рейху" Гільдебранд Ґурлітт (Hildebrand Gurlitt). Причому, деякі з творів мистецтва були перед тим конфісковані нацистами з музеїв, а інші продані власниками-євреями. З музейних робіт більшість належала до модерністських напрямів, які націонал-соціалісти назвали "дегенеративними". Частину "негідних" творів вони знищували, частину - продавали. Гільдебранд Ґурлітт, батько Корнеліуса, займався продажем.

Читайте також: Перші картини з колекції Ґурлітта виклали в інтернеті

Награбоване мистецтво повертають спадкоємцям

Те, що впродовж десятків років твори мистецтва переховували від широкого загалу, просто вразило німців. І подвійно шокувало те, що йшлося фактично про грабіж. Деякі артефакти вдалося досить швидко ідентифікувати. Спадкоємцям власників вже повернули, зокрема, полотна Анрі Матісса, Тома Кутюра, Каміля Піссарро, Поля Сіньяка та інші, фактично експропрійовані за часів "третього рейху".

Долею більшості інших робіт зайнявся спеціальний дослідницький Центр з пошуку витворів мистецтва, втрачених або викрадених за часів націонал-соціалізму (Deutsches Zentrum Kulturgutverluste). Нині ця установа оприлюднила деякі підсумки своєї роботи.

Читайте також: Яким уявляв собі мистецтво Гітлер?

Хоча підсумки попередні, однак дехто з німецьких журналістів уже називає їх такими, що розчаровують. Річ у тім, що як "однозначно награбовані" нацистами мистецтвознавці та історики класифікували лише 14 творів. Походження ще 1057 картин, графічних аркушів і скульптур із "колекції Ґурлітта" (з них трохи менше половини належить до так званого - за ідеологічною характеристикою нацистів - "дегенеративного мистецтва") так і не вдалося з'ясувати достеменно. Серед них - шедеври Брейгеля, Кранаха, Сезанна, Шагала ...

Як знайти власників картин з "колекції Ґурлітта"?

Чому цей процес виявився таким складним? Річ не тільки в тому, що минуло дуже багато часу, втрачено документи, а колишні власники й очевидці померли. Часто факт купівлі-продажу формально мав місце, але власників-євреїв фактично шантажем змушували продавати картини за безцінь. А як це сьогодні довести? Крім того, значну кількість робіт з "колекції Ґурлітта" було вилучено не у приватних власників, а вже згодом - з музеїв, тобто артефакти вже перебували в статусі суспільного надбання.

У своїй доповіді Центр з пошуку творів мистецтва, конфіскованих нацистами, докладно описав, з якими проблемами зіткнулися експерти, намагаючись з'ясувати походження окремих робіт. Так, наприклад, зі зворотного боку пастелі Клода Моне були наклеєні щільні паперові "латки" і реставраторові довелося поморочитися, щоб прибрати їх - в надії, що під ними виявиться штамп власника або антикварного магазину. Робота виявилася марною: нічого знайти не вдалося.

А малюнки німецького імпресіоніста Макса Ліберманна (Max Liebermann) взагалі колись переклеїли на картон. Побачити, чи є щось на зворотному боці аркушів, неможливо: є небезпека пошкодити малюнки. Так вони й залишилися під грифом "Походження невідоме".

Долі картин і долі жертв нацизму

Свого часу під час обшуку вдалося знайти й конфіскувати архів Гільдебранда Ґурлітта, з яким так само працюють вже багато років. Однак він фрагментарний і не завжди точний. Так, в ході досліджень вдалося з'ясувати, що деякі роботи з його колекції навіть є фальшивками: наприклад, ті, що приписувалися Шагалу, Родену і Оноре Дом'є. Хоча відомо, що картиною "Дон-Кіхот і Санчо Панса" із зібрання Ґурлітта, яка приписувалася Домьє, і батько, і син Ґурлітти дуже пишалися.

Підсумки досліджень Центру з пошуку творів мистецтва - це і людські долі. Розповідь про колишніх власників творів мистецтва - це розповідь про жертв нацизму. Мистецтвознавцям довелося займатися й історичними розслідуваннями, ретельно збираючи факти 80-річної давності. Багато цих фактів докладно описані в доповіді Центру.

Вражає, приміром, доля картини французького художника XIX століття Тома Кутюра "Портрет молодої жінки" та її власника, французького політика єврейського походження, депутата і міністра Жоржа Манделя. Мандель був заарештований після того, як німці окупували Францію. Колаборантський режим Віші засудив його до довічного ув'язнення. Він сидів у французьких в'язницях, пізніше - в Заксенхаузені й Бухенвальді. У липні 1944 року його розстріляли.

"Портрет молодої жінки" (заголовне фото) разом з іншими картинами, конфіскованими у французьких євреїв, відвезли в нацистську Німеччину. Мистецтвознавцям вдалося знайти навіть документи фірми, яка упаковувала і перевозила витвори мистецтва. Але головним свідченням став письмовий перепис картин у квартирі Манделя і свідчення його подруги, з якою він жив у цивільному шлюбі. Серед "особливих прикмет" портрета вона назвала крихітну (2-3 міліметри) дірочку на полотні, яку реставраторові вдалося залатати. І якраз цю саму дірочку виявили на картині Кутюра з "колекції Ґурлітта". Полотно повернули спадкоємцям Манделя.

Що буде з роботами з "колекції Ґурлітта"?

Формально твори мистецтва з "колекції Ґурлітта" належать нині Художньому музею Берна: Корнеліус Ґурлітт, ображений на владу Німеччини, заповів усе швейцарцям. Але пошуки можливих законних власників ведуться експертами з різних країн, причому будуть вестися і далі, тільки, можливо, не в таких масштабах, як кілька останніх років.

Крім того, Художній музей Берна зараз сам може вирішувати, що робити з цими роботами, навіть якщо Гільдебранд Ґурлітт колись придбав їх законним шляхом. Приміром, повертати їх тим німецьким музеям, з яких колись було вилучено "дегенеративне мистецтво" чи ні?

Але найголовніше: ці картини, скульптури, гравюри, малюнки стали доступні широкому загалу. Вони виставляються. Причому не тільки у Швейцарії, але і за її межами. І тепер, почасти через галас навколо "колекції Ґурлітта", кожен більш-менш пристойний музей вважає своїм обов'язком досліджувати минуле своїх артефактів, якщо воно не відомо достеменно. Те саме стосується великих і реномованих аукціонів.