Незавершена війна на Донбасі є найболючішою проблемою для населення усієї України, свідчать соціологічні дані. Для мешканців південних та східних областей - це ще й додатковий чинник небезпеки, який впливає на їхнє безпосереднє життя навіть після шести з половиною років від початку бойових дій. Такі висновки зробили автори дослідження, проведеного нещодавно українським центром "Соціоінформ" на замовлення німецького Фонду імені Генріха Белля (Heinrich-Böll-Stiftung). У фокусі дослідників опинилося відчуття безпеки у мешканців Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей.

Тривоги регіону і компромісна риторика

Завершення війни, бідність, корумпованість, неякісна медицина та епідемія коронавірусу - топ-5 загальнонаціональних проблем, які виділяють опитані респонденти. При цьому відчуття персональної небезпеки у жителів визначають такі аспекти, як переживання загрози насильницьких дій, економічна нестабільність, відсутність добре функціонуючої системи соціального захисту. Ці відчуття посилює непропрацьований досвід війни та ті зміни, що сталися через неконтрольоване поширення зброї серед населення, вказують автори дослідження.

Читайте також: Опитування: що найбільше непокоїть мешканців південного сходу України

Переживання активної фази бойових дій 2014-2015 років залишається глибокою травмою, що продовжує впливати на ставлення жителів регіону до уряду та української армії, наголошують дослідники. Вони також вказують на тенденцію  компромісної риторики (54 відсотки) у відповідях респондентів, яка може виявитися загрозливою для української влади.

Так, опитування виявило високий рівень лояльності до Росії та готовність до поступок при розв'язанні конфлікту. Водночас, вказуючи війну як ключову проблему, учасники дослідження здебільшого оминають розмови про можливі сценарії її завершення. Не можуть визначитися або ухиляються від відповідей понад 12 відсотків опитаних. Відсутність чіткої позиції з приводу війни, вказують дослідники, може стати для влади серйозною проблемою при спробах врегулювати конфлікт, оскільки можна зіштовхнутися з непередбачуваною реакцією суспільства. 

"Різниця поглядів не виглядає такою небезпечною у спокійні періоди життя, однак під час війни вона несе в собі пряму загрозу людині. І чимало наших учасників тримають у пам'яті цей досвід поляризації суспільства, прояви агресії, безпосередній досвід життя в зоні бойових дій", - пояснює DW настороженість учасників дослідження його співавторка Оксана Міхеєва.

Наслідки інформаційної політики

Інформаційна робота із жителями східних та південних областей - важливий компонент пропрацювання травматичного воєнного досвіду, вказують опитані DW експерти. Однак саме цей аспект досі є дуже проблемним, переконаний аналітик фонду "Демократичні ініціативи" Сергій Шаповалов. "Може звучати не логічно, але чим ближче приїжджаєш до лінії фронту, тим менше люди розуміють природу цього конфлікту, хто його почав і що взагалі відбувається. Через величезне засилля в тих регіонах російської пропаганди у людей, які навіть географічно близько проживають до лінії зіткнення, дуже спотворене уявлення про дійсність", - вважає фахівець.

Читайте також: ООН: ґвалтування в зоні АТО залишається безкарним

Він розповідає, що у відповідях жителів сходу при опитуваннях нерідко виникають спотворені спогади про бойові дії під впливом різних ЗМІ.  "Наприклад, людина говорить: я бачила на власні очі, що слов'янський відділок міліції захоплювала українська армія. Але ж було не так. Це питання інформаційної безпеки", - коментує Шаповалов. За його словами, жителів сходу і півдня досі атакують меседжами на зразок "конфлікт, який почали українські олігархи" та "громадянська війна". "Їм або треба протидіяти, поширюючи свої. Або відрубувати джерела цих меседжів. Частково це було зроблено у 2014-2015 роках, коли заборонили російські канали, але у нас є ще багато фактично проросійських каналів в Україні", - каже Шаповалов.

Непропрацьована пам'ять про війну

На заваді розуміння того, що відбувається на Донбасі, є нечіткі визначення, що лунають у публічному просторі, вважає донецька історикиня Олена Стяжкіна. "Часто-густо наші ЗМІ і навіть державні чиновники не використовують слово "війна". І зрештою неточне використання слів зводить нанівець намагання працювати із травмою, із травматичним досвідом", - вважає вчена.

В Україні, дійсно, наразі навіть поміж державних органів існує плутанина у вживанні термінів, що викликає неоднозначну реакцію у суспільстві. Так, минулого року Український інститут національної пам'яті видав брошуру про російсько-українську війну, де зокрема представив рекомендований словник термінів на кшталт агресія, анексія, окупація. Водночас нещодавно українське міністерство реінтеграції тимчасово окупованих територій заявило, що термін "анексія" хибний по відношенню до Криму та суперечить українському законодавству. 

Читайте також: Житло для переселенців: понад шість років у пошуках рішень

"З цим словником треба ще працювати і думати, як вживати ці слова", - говорить Олена Стяжкіна. Вона також вказує на те, що з точки зору історії пропрацювати пам'ять про війну неможливо, допоки вона є актуальною і немає точки перемоги. Однак важливим нерозв'язаним питанням лишається  робота з травмою, зауважує вона. "Травмованими є всі - ті, хто на лінії зіткнення, переселенці (… ). І у нас є велика кількість людей, які працюють з цим. Є книги, фільми, фотофіксація, потужна система гуманітарної розради. Станом на зараз ми як громадянське суспільство не могли б зробити більше", - розмірковує співрозмовниця DW.

Проте, на її думку, активно включатися у процеси повинні були б і органи державної влади. "Звісно, добре було б мати стратегію і мати ці точки травми, з якими б працювали, скажімо, міністерство культури, міністерство освіти, міністерство оборони", - говорить науковиця.

"Наша бюрократична система може працювати добре, але тільки коли її змусять", - підсумовує аналітик Шаповалов. Він погоджується, що в нинішніх умовах українським державним структурам варто пильніше ставитися до настроїв та проблем жителів південно-східної України.