"За умов чотириденного робочого тижня та надмірного прагнення до балансу між роботою й особистим життям неможливо підтримувати економічне процвітання", - заявив канцлер ФРН Фрідріх Мерц (Friedrich Merz) на початку січня. При цьому, за даними Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), жителі Німеччини зараз працюють навіть більше, ніж раніше. Канцлер також поскаржився, що німці надто часто беруть лікарняні й загалом їм бракує мотивації працювати наполегливо.

Економічне крило його консервативного Християнсько-демократичного союзу (ХДС) - Об'єднання представників середнього та малого бізнесу (Mittelstands- und Wirtschaftsunion, MIT) - потрапило в заголовки ЗМІ, розкритикувавши те, що воно назвало "спосіб життя із зайнятістю на пів ставки". Йшлося не про тих, кому потрібно скоротити робочий час, щоб доглядати за дітьми, хворими родичами чи здобувати освіту. "Малися на увазі люди, які просто хочуть мати більше вільного часу", - пояснила в інтерв'ю DW представниця MIT Юліане Берндт (Juliane Berndt).

Чи потрібні реформи німецькому трудовому законодавству?

MIT закликає до реформування трудового законодавства Німеччини, щоб вирішити цю проблему. "Платники податків не повинні фінансувати людей, які надмірно захоплюються пошуком балансу між роботою та особистим життям і отримують соціальні виплати", - додала Берндт. Справді, кількість осіб, зайнятих неповний робочий день, у Німеччині значно зросла за останні десятиліття. Однак це багато в чому пов'язано з тим, що сім’ї більше не можуть прожити лише на одну зарплату, а також із технологічними змінами, через які багато хто віддає перевагу частковій зайнятості замість повної відсутності роботи.

Посилаючись на дані Федерального статистичного відомства (DeStatis), у MIT зазначили, що у 2022 році 27 відсотків працівників із неповною зайнятістю в Німеччині пояснили своє небажання працювати повний робочий день просто тим, що хочуть мати такий графік. Однак, за словами Клаудії Ган (Claudia Hahn), юристки та однієї з провідних німецьких експерток із трудового права у сфері часткової зайнятості, багато німців просто не пояснюють роботодавцю причину, з якої хочуть працювати неповний день.

"Я займаюся трудовим правом, що стосується часткової зайнятості, вже 24 роки, - розповіла Ган в інтерв'ю DW. - Переважно в інтересах найманих працівників, але інколи й роботодавців. У мене не було жодної справи, пов'язаної з людиною, яка просто хотіла б мати більше вільного часу. Мій досвід показує, що майже всі договори про неповну зайнятість є результатом домовленості між роботодавцем і працівником".

Ган також не погоджується з твердженням MIT про те, що німецькі роботодавці нібито не мають законних підстав відмовити співробітнику, який просить неповну зайнятість, - аргумент, який роботодавці вважають ключовим на користь зміни чинного трудового законодавства. За словами юристки, "прохання про скорочення робочого часу не виконується автоматично" і може бути відхилене з низки підстав.

Крім того, причини, з яких працівник подає такий запит, з правової точки зору рідко мають значення. "Працівник має право подати до суду на свого роботодавця, але мало хто готовий ризикувати, розпочинаючи судову тяганину з компанією, яка платить йому зарплату", - уточнила Ган.

Що сказано в законодавстві Німеччини про неповну зайнятість?

Будь‑який співробітник компанії, у якій працює 15 і більше осіб, може подати заявку на роботу з неповним робочим днем, але зробити це потрібно щонайменше за три місяці. Роботодавець має право відхилити запит, якщо, наприклад, його виконання спричинить для компанії невиправдані витрати або завадить її нормальному функціонуванню.

Якщо працівник хоче повернутися до повної зайнятості, остаточне рішення ухвалює роботодавець. І в німецькому, і в законодавстві ЄС заборонена дискримінація працівників із неповною зайнятістю на підставі їхнього нерівного становища порівняно з колегами, які працюють повний робочий день. Вони мають право на пропорційну оплату праці, лікарняні, можливості для навчання та відпустку.

Виступаючи на Всесвітньому економічному форумі (ВЕФ) у Давосі, канцлер Мерц, схоже, знову поклав відповідальність за економічні труднощі країни на "лінощі" німецького народу, заявивши, що його співвітчизники "звикли працювати на 200 годин на рік менше, ніж швейцарці". Однак статистичні дані свідчать, що насправді у Швейцарії, Нідерландах і Австрії працівників із неповною зайнятістю навіть більше, ніж у Німеччині.

У Німеччині "ніхто більше не хоче працювати"?

Хоча слова Мерца та подібні висловлювання стали звичним явищем в англомовних медіа, що висвітлюють економіку після пандемії COVID‑19, сама традиція таких скарг сягає корінням Давньої Греції. Поет і землероб Гесіод нарікав, що його сусіди віддають перевагу бездіяльності замість того, що він вважав гідною працею.

У Німеччині подібні приклади активно використовувалися ще за часів Веймарської республіки. Тоді консервативні політики засуджували те, що, за їхніми словами, було повсюдною лінню населення, попри економічну кризу, яка спричинила масове безробіття в країні. Використаний MIT термін "неповна зайнятість, пов'язана зі способом життя" викликав у багатьох асоціації з усталеним наративом про те, що "люди більше не хочуть працювати", хоча зазвичай ідеться радше про зміну ставлення до балансу між роботою та особистим життям.

Німецька жіноча рада (Deutscher Frauenrat, DF), що об'єднує понад 50 різних жіночих організацій країни, сприйняла цей термін як "образу" матерів, які працюють, і які становлять непропорційно велику частку працівниць із неповною зайнятістю в Німеччині. "Проблему нестачі кваліфікованих кадрів неможливо вирішити, змушуючи людей працювати довше", - переконані в DF. Натомість необхідно створювати кращі умови праці, зокрема розширювати можливості догляду за дітьми та забезпечувати більш гнучкий робочий графік для тих, у кого є сім'я.

Катаріна Дреґе (Katharina Dröge), співголова парламентської фракції опозиційної партії Зелених, назвала використаний MIT вислів "принизливим", вважаючи його спробою "відібрати права, здобуті в тяжкій боротьбі". Соціал-демократи, які входять до правлячої коаліції, також виступили проти твердження про те, що німці працюють неповний робочий день лише для того, щоб мати більше вільного часу. Протягом останніх місяців СДПН намагається відновити контакт зі своїм базовим електоратом - найманими працівниками, адже цього року одразу в кількох федеральних землях відбудуться парламентські вибори.

Читайте також: Майже половина німців замислюється про зміну роботи. Чому?

Александер Швайцер (Alexander Schweitzer), прем'єр-міністр землі Рейнланд‑Пфальц, який сподівається на переобрання в березні, заявив Deutschlandfunk, що "не знає нікого, хто працював би менше, щоб проводити більше часу на полі для гольфу". Його колега по СДПН, прем'єр‑міністерка землі Мекленбург - Передня Померанія Мануела Швезіґ (Manuela Schwesig), застерегла, що пропозиція, висунута MIT, створить небезпечний прецедент, за якого держава вирішуватиме, які причини для неповної зайнятості є "хорошими", а які - "поганими".

Податкова реформа проти реформи трудового законодавства

Деякі німецькі економісти зазначають, що зміни саме податкового, а не трудового законодавства можуть спонукати більше людей у Німеччині працювати повний робочий день. Таблоїд Bild нещодавно опублікував матеріал, у якому, посилаючись на дослідження ОЕСР, стверджується, що податкова система ФРН не заохочує працювати 40 годин на тиждень.

Представник Союзу німецьких платників податків (BdSt) повідомив Bild, що людина з доходом 2000 євро на місяць сплачує 4,4 цента податку з кожного євро. Для того, хто заробляє 4000 євро, цей показник зростає до 13,1 цента. Соціал-демократи, а також міністр внутрішніх справ Німеччини Александер Добріндт (Alexander Dobrindt), який представляє баварський Християнсько-соціальний союз (ХСС), також запропонували переглянути традиційний восьмигодинний робочий день і впроваджувати більш гнучкі графіки замість того, щоб демонізувати неповну зайнятість.

Тим часом міністерка праці, соціал-демократка Бербель Бас (Bärbel Bas), виконала положення коаліційної угоди, укладеної під час формування чинного уряду, і завершила розробку реформи закону про робочий час (Arbeitszeitgesetz, ArbZG). Згідно з проєктом реформи, йдеться про те, щоб робочі години при повній зайнятості розподіляти не щодня, а протягом тижнів і місяців, що краще відповідає особливостям сезонної та проєктної роботи.