1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Німецька преса про зустріч у Кремлі: Фарс замість дипломатії

4 грудня 2025 р.

Німецькі видання коментують зустріч Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера з Володимиром Путіним. Хтось називає її провальною, інші звертають увагу на те, що вона пройшла не так, як хотіли в Кремлі.

Стів Віткофф та Джаред Кушнер (л) на зустрічі з президентом РФ Володимиром Путіним у Москві
Стів Віткофф та Джаред Кушнер (л) на зустрічі з президентом РФ Володимиром Путіним у МосквіФото: Kristina Kormilitsyna/Sputnik/AP Photo/picture alliance

Візит до Москви американського спецпосланця Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера, зятя президента США Дональда Трампа, став темою коментарів оглядачів провідних німецьких видань. На зустрічі американців із російським президентом Володимиром Путіним обговорювали, зокрема, можливі шляхи завершення війни Росії проти України. Перед цим американці розробили пропозиції для досягнення миру, які були змінені після консультацій з європейськими та українськими представниками.

Видання Frankfurter Allgemeine Zeitung (FAZ) пише:

"Розмова з посланцями Трампа, очевидно, пройшла не так, як собі це уявляв Путін. Це не найгірший результат переговорів у Москві, навіть з огляду на те, що українцям можна побажати лише якомога швидшого завершення російських терористичних нападів. Цей результат насправді означає, що Віктофф не просто знову витягнув блокнот та слухняно занотував, як американці мають подати Путіну Україну на блюдечку. Які висновки Трамп зробить із того, що Путін не відступає від своїх неприйнятних вимог попри те, що йому прислужив навіть його зять, передбачити так само важко, як і числа в лотереї. Якби для Трампа дійсно йшлося про швидкий, але і довгостроковий мир, то він мусив би посилити тиск на Москву, посиливши санкції проти російського нафтового та газового бізнесу та надавши Україні далекобійну зброю, яку він якось уже був готовий передати їй, коли розізлився на Путіна. Але українці, як і європейці, що їх підтримують, мають розраховувати на те, що Трамп - якщо йому не набридне і він не вирішить краще грати у "морський бій" у Карибському морі - знову натисне на слабших, тобто на Київ."

Переговори Володимира Путіна з американською делегацієюФото: Alexander Kazakov/Sputnik/Pool/REUTERS

Газета Kölner Stadt-Anzeiger (KStA) вважає, що зустріч у Кремлі не наблизила мир в Україні:

"У підсумку ця зустріч мало чим відрізнялася від фарсу. Кремль відкинув останню версію плану (завершення війни в Україні, що його розробили американці після консультацій з європейцями та українцями. - Ред.) - тож до миру в цей вечір не вдалося наблизитися ані на міліметр. Для багатьох в Європі це навряд чи стало сюрпризом: вони вже давно не бачать підстав вірити хоч у натяк на справжнє бажання Москви домовлятися. Тим не менш Кремль поширює абсурдну пропаганду про те, що варто лише часто зустрічатися в майбутньому, тоді вже буде мирне рішення. Це цинічний оманливий хід, який уже можна розцінюватися лише як свідоме введення в оману. Схема вже давно відома: Путін збирає пропозиції миру, як мисливець збирає трофеї, чи від Трампа на Алясці, чи від Віткоффа в Москві. Для господаря Кремля усе це - гра. Він хоче, аби світ повірив, що він готовий до серйозних переговорів. Насправді ж він робить ставку на те, що пропозиції (мирного рішення. - Ред.) щоразу міститимуть більше поступок і ситуація на полі бою в Україні надалі погіршуватиметься. Поки Київ зрештою не капітулює, а Путін не досягне своїх максимальних вимог."

Оглядачка видання tageszeitung (taz) з Берліна вважає, що зустріч у Москві не була даремною:

Цілих три години Путін змусив американських переговірників Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера чекати на початок зустрічі. Хоч запізнення вже давно є фірмовими ознаками Путіна, але меседж зрозумілий: неповага, ба навіть відверта зневага опонента, на додачу до латентної манії величі. Принаймні Путін знайшов достатньо часу, аби знову поділитися зі світом своїми приказками, наприклад: якщо так званий занепаднецький Захід хоче війни, то він її отримає. (…) Та принаймні тет-а-тет у Москві, судячи зі всього, не був даремним. Адже, як кажуть, там розмовляли, зокрема, і про прибуткові взаємні бізнес- та економічні відносини (між США та Росією. - Ред.). Вони так чи інакше мають пріоритет, якому має підпорядковуватися все інше. І в цьому висновку теж немає особливо нічого нового. Для України це дорівнює катастрофі, гарантовано не останній.

Стів Віткофф (праворуч) та Джаред Кушнер (ліворуч) у КремліФото: Alexander Kazakov/Sputnik/Pool/REUTERS

У Weser-Kurier кажуть, що візит Віткоффа та Кушнера до Путіна не заслуговує на те, щоб називатися дипломатією:

Нема питань: дипломатія важлива. У війні навіть життєво важлива. Але те, що зараз інсценує уряд США, не заслуговує на це ім'я. Це майже не приховані торги за рахунок жертви, України. Та ще й погано організовані. Дипломати-дилетанти Віткофф та Кушнер абсолютно беззахисні перед таким досвідченим стратегом і майстром інтриг, як Путін. Російський президент водить американських "майстрів угод" по кремлівській арені, наче ведмедів на налигачі.

Новинний портал T-Online звертає увагу на небезпеку для Європи:

"Примітно, як Путіну - попри очевидну слабкість Москви - щоразу вдається вводити в оману передусім США. Це не виняткова проблема американського президента Дональда Трампа. Його попередник Джо Байден, приміром, регулярно вівся на залякування і погрози Кремля. Для європейців, утім, нинішній розвиток подій становить набагато більшу загрозу, ніж за Байдена. (…) Наївно думати, що Трамп після провалу переговорів у Москві посилить тиск на Путіна. Усе буде так, як було останніми місяцями. Війна в Україні триватиме, поки Путін не досягне або не буде змушений змінити свої воєнні цілі. Для Європи такий розвиток вкотре демонструє одне: потрібно якомога швидше стати більш самостійними. Це стосується як допомоги Україні, так і власної безпеки".

Видання Süddeutsche Zeitung (SZ) торкається в цьому контексті питання залежності Європи від російського газу:

"Рішення ЄС більше не закуповувати викопні енергоносії в Росії щонайпізніше 2028 року запізніле. Володимир Путін довгий час використовував передусім залежність Німеччини від російського газу, аби тримати Європу під політичним контролем. З доходів він фінансував свою програму озброєння, яку використав для нападу на Україну. І хоч європейці відтоді крок за кроком звільнялися з-під цієї залежності, в Росію до сьогоднішнього дня тече багато мільярдів. Крім того, в Путіна було достатньо часу, аби знайти інших покупців (нафти та газу. - Ред.). Від початку аргесивної російської війни ЄС, безсумнівно, зробив багато. (…) Та найвищу ціну за пізню зміну стратегії платить надалі Україна".

Мир за 24 години? Хронологія спроб Трампа зупинити війну

06:17

This browser does not support the video element.

Пропустити розділ Більше за темою

Більше за темою

Пропустити розділ Топтема

Топтема

Пропустити розділ Більше публікацій DW

Більше публікацій DW