Червона позначка на лікарняній палаті вказує на те, що випадок дуже важкий. Пацієнтка відділення інтенсивної терапії в Університетській клініці Берґманнсгайль (BG Universtitätsklinikum Bergmannsheil) у Бохумі без свідомості, через суцільні рани розрізнити риси обличчя непросто, до її тіла під'єднані різні трубки та датчики, жінка на межі життя й смерті. Тетяна Буряк та Дмитро Задирака не з тих, кого подібна картина може вивести з рівноваги, вони спокійно стоять біля ліжка, слухають німецьких колег, ставлять запитання.

Буряк та Задирака - лікарі-анестезіологи, Тетяна з Дніпра, Дмитро з Києва. Обоє лікують важкі опіки, серед їхніх пацієнтів - чимало військових і цивільних, що постраждали внаслідок бойових дій. Вони - вже третя поспіль пара українських стажерів у бохумській лікарні, що приїхали до Німеччини за програмою підвищення кваліфікації, яку започаткував міністр охорони здоров'я країни Карл Лаутербах (Karl Lauterbach) після того, як торік відвідав Україну. Мета - поділитися німецькими ноу-хау з тими, хто лікує в Україні важкопоранених пацієнтів.

На кінець 2022 року участь у програмі взяли 30 українських медиків, ще десятеро мали приїхати в січні. Бохум - не єдине місто, куди їдуть лікарі-стажери. Загалом у програмі беруть участь клініки з сімох німецьких міст. Усюди лікують пацієнтів із важкими пораненнями.

Читайте також: Бойовий медик: Тактична медицина в ЗСУ вже перейшла на стандарти НАТО

Практичні знання для українських лікарів

Самостійно лікувати німецьких пацієнтів українським лікарям не можна, пояснює Маркус Ленгардт (Marcus Lehnhardt). Він очолює відділення пластичної хірургії в бохумській клініці та відповідає за практику українських медиків. "Українські лікарі беруть участь у ранковому обході пацієнтів, супроводжують операції та проходять тренування у тих сферах, які їх цікавлять. Приміром, під час наркозу вони весь час перебувають в операційній залі, ставлять запитання, отримують пояснення та можуть брати участь у роботі", - пояснює він. Ленгардт наголошує на тому, що Україна "дуже розвинена країна з високим рівнем ноу-хау". "Але завжди є речі, яким можна повчитись одне в одного, де можна побачити, що ми в деталях робимо інакше чи, можливо, краще", - каже він.

Тетяна Буряк за два тижні практики почерпнула чимало практичних знань: як комунікують одне з одним лікарі під час операцій, як миють і голять пацієнтів, як вводять медикаменти чи які покриття для ран застосовують. Жінка розповідає, що до її лікарні в Дніпрі надходить багато різної допомоги з-за кордону - ліків, розхідних матеріалів. "Ми іноді дивимося на них і навіть не знаємо, що це таке. Я приїхала сюди, робила фото і слала своїм медсестрам, казала: дивіться, це для цього, а це для цього. Це всі ті дрібниці, які загалом покращують надання допомоги", - каже завідувачка відділення фізіології та інтенсивної терапії лікарні в Дніпрі.

Лайф-хаки з Німеччини в українських лікарнях

Лікарка розповідає, що до неї в Німеччині стажувалися її колеги-хірурги, які вже зараз застосовують на практиці нові знання: "Ми почали, так само як у Німеччині, повністю мити пацієнта у ванній, коли він надходить, якщо великий відсоток опіку, голити волосся на всьому тілі, тому що це джерело інфекції, трошки змінили терміни та техніку, коли прибираємо тканини, що загинули. Тепер ми прибираємо їх раніше".

За словами Буряк, в її лікарні вже навіть змогли порівняти результат: нещодавно до клініки надійшли п'ятеро шахтарів з подібними опіками. І ті троє, яких лікували із застосуванням німецьких ноу-хау, одужали швидше, ніж решта двоє, яких лікували, як раніше, розповідає лікарка.

Читайте також: Психологічна допомога під час війни: чи допоможуть лікарі "первинки"

Іще одна інновація, яку хоче запровадити в своїй клініці Буряк, - так званий "тім-тайм-аут". "Це коли ми робимо паузу і перевіряємо: чи це той пацієнт, чи правильні показання, чи той бік, чи всі інструменти ми маємо, чи про все ми подумали?", - пояснює Маркус Ленгардт.

Поспілкувавшись із низкою українських стажерів, Ленгардт дійшов висновку: основне, чого не вистачає в Україні, - це не стільки знань чи навичків, скільки матеріального забезпечення, приміром, покриття для ран. "Тут у нас є ширший спектр, більше можливостей цілеспрямовано зайнятися конкретною раною і застосувати для неї спеціально те покриття, яке ми в цій ситуації вважаємо найбільш підходящим", - каже лікар.

В Україні більше важких пацієнтів

Опіковий центр київської міської лікарні номер 2 відправив на стажування в Бохум вже кількох лікарів. Усі вони в один голос перелічують головні відмінності німецьких клінік від українських: більше техніки, розхідних матеріалів, покриттів, а передусім - персоналу. Українські медики розповідають, що війна лише посилила навантаження на кожного медичного працівника, тоді як лікарів більше не стає чи стає навіть менше - дехто пішов на фронт або поїхав із країни.

"Стало важче й тому, що пацієнти стали важчими. Більше військових, менше дітей, бо багато з них виїхало за кордон. Важче й те, що вдома відсутня електрика або вода", - розповідає Андрій Жернов із київської лікарні, який стажувався в Німеччині в листопаді минулого року одним із перших.

Його колега, анестезіолог Дмитро Задирака, що приїхав до Бохума в січні, пояснює, наскільки великим викликом для українських лікарів є мінно-вибухові травми. Окрім опіків, які видно, є й ушкодження, які не побачиш на перший погляд, приміром, розриви внутрішніх органів, яких ззовні не видно.

Іще один виклик - велике інфекційне зараження у поранених внаслідок бойових дій. "Бруд, земля, людину могли десь волочити по землі, могли не одразу обробити рану, навіть добу людина могла перебувати десь у наметі на полі бою, це дається взнаки. Або людина кочувала по різних лікарнях, збирала інфекцію, або санітарні автомобілі недостатньо могли обробити. Справді, ці хворі важчі", - розповідає він.

Допомогти українцям знаннями

Маркус Ленгардт з клініки Берґманнсгайль у Бохумі радий, що його лікарня отримала нагоду приймати на стажування медиків з України. З одного боку, тому що йому загалом подобається передавати знання, каже він, а з іншого - тому, що нинішні стажери саме з України. "Дуже приємно мати змогу щось показати людям звідти, де точиться війна. Ми всі відчуваємо певне безсилля. Ми всі можемо відносно мало зробити, і коли хтось тут, то є відчуття, що даєш трохи підтримки. І це, звісно, дуже добре відчуття", - каже лікар.

На запитання по плани на вечір після чергового дня стажування Тетяна Буряк та Дмитро Задирака відповідають: відпочивати та відсипатися, трохи пожити мирним життям. Через війну та шалене навантаження підвищувати кваліфікацію та вчитися в Україні можливості немає, каже Буряк і радить українським медикам брати участь у стажуванні в Німеччині: "Я би хотіла, аби якомога більше колег поїхало, бо це дало б нам змогу розмовляти однією мовою. А ще мені би хотілося, аби поїхали медсестри". А також вона знає тепер, які ще матеріали та техніка потрібні в Україні, аби ефективніше лікувати поранених.