Газета Frankfurter Allgemeine Zeitung (FAZ) пише:

"Таким чином, існування G20 в даний момент гарантовано. Але її значення - ні. Прийняття до лав Великої двадцятки країн Африканського Союзу могло б зробити організацію ще більш привабливою і запобігти ситуації, коли БРІКС, в якому домінує Китай, продовжує набувати більшого значення. Те, що це й інші об'єднання країн сьогодні відіграють дедалі більшу роль у світовій політиці, ніж кілька років тому, демонструє втрату значення ООН. І проблема тут не лише в Раді безпеки ООН, чий склад та компетенція (ключове слово - вето) більше не відповідають часу. Багатополярний світ - це насамперед світ альянсів, а не глобальної співпраці."

Ділове видання Handelsblatt зазначає:

"Саміт абсолютно недвозначно продемонстрував: між державами групи існують великі тріщини. У принципі, у Нью-Делі за столом сиділа не одна, а щонайменше дві групи. З одного боку, країни Великої сімки, з іншого - розширена група країн БРІКС, всередині якої, до того ж, за лідерство у глобальному Півдні змагаються Китай та Індія. І якщо Китай при цьому виступає дедалі агресивніше, то Індія презентує себе як "м'яку силу", яка хоче грати роль посередника між глобальним Півднем та Заходом і яка з огляду на дедалі більшу економічну потужність має для цього дедалі більші можливості. Через настільки різні інтереси G20 опинилася на межі недієздатності, що стало видно у Нью-Делі. Господарка Індія наполягла на тому, аби залучити до підсумкової декларації Росію. Ціною цього стало те, що G20, на відміну від минулого року, вже не змогла за допомогою чітких формулювань позиціонуватися проти імперіалістичного військового походу Росії проти України. Це поставило Захід перед неприємним вибором: виставити господарку Індію в поганому світлі, й на додачу інші країни глобального Півдня? Чи підписати з російськими воєнними злочинцями згладжену спільну декларацію? Захід прийняв рішення на користь другого варіанту, на користь порятунку G20."

Берлінська tageszeitung (taz) коментує прийняття до G20 Африканського Союзу:

"Отже, G20 - відтепер G21, але що це означає конкретно? З одного боку, визнання держав Африки назріло вже давно, адже це не лише означає представлення іще 1,4 мільярда людей, але й те, що представництво Африки в світовій політиці таким чином стає конкретнішим, чого досі не вдавалося досягнути в найважливіших структурах ООН, як-то Рада Безпеки. Якщо ЄС уже має усталені позиції, не лише у зовнішній політиці, то Африканський Союз від цього ще дуже далекий. Багато в чому, не лише в питанні війни Росії проти України, всередині Союзу існують протилежні позиції. У цьому сенсі добре, що G20 так само не була організацією, що ухвалює однозначні рішення. Та можливо, поки що найважливіше - просто бути присутніми та почутими."

Видання Kölner Stadtanzeiger з Кельну пише:

"Фактом залишається те, що Росія зі своїм нападом на Україну гальмує спільноту (G20. - Ред.) та несе відповідальність за тріщину, яка розділила Північ та Південь, Схід та Захід. Господаря Кремля Путіна не хвилює майбутнє об'єднання. Тема майбутнього - захист клімату - опинилася на другому плані, адже країни повністю зайняті тим, аби знайти найменший спільний знаменник і подолати наслідки війни для забезпечення продовольством. Це непростимо, адже це паралізування (кліматичних заходів. - Ред.) обернеться боком. Зокрема, і в економічному плані".

Газета Neue Osnabrücker Zeitung коментує:

"Підсумкова декларація саміту G20 - це формульний компроміс. Якщо і Росія з Китаєм, і ЄС з канцлером Німеччини Шольцом можуть представити її як успіх, то вона настільки безформна, що кожен може побачити в ній те, що хоче. Рік тому у відеоформаті ще виступав український президент Зеленський. Цього разу - ні. Великих зусиль коштувало взагалі прописати, що "в Україні йде війна". Російський та китайський президенти на саміт не приїхали. Що з цього випливає для Європи? Виходити з того, що Велика двадцятка розуміє війну Росії проти України як центральний конфлікт і що його швидке закінчення для неї є пріоритетом, неправильно. Для інших великих країн, а також для країн глобального Півдня це регіональний конфлікт, заради врегулювання якого вони не хочуть псувати відносини з Росією та Китаєм. Отже, ЄС і США у своїй солідарності з Україною переважно самотні".

Видання Volksstimme з Магдебурга пише:

"Саміт Великої двадцятки вчергове зумів відтермінувати офіційний розкол у світі. Але відвернути його поки що не вдалося. Більше того - якщо не станеться політичного дива, то він навіть неминучий. Принаймні, якщо Захід, який так пишається своїми демократіями, громадянськими правами та вільними ринковими економіками, не хоче поставити на цих цінностях хрест. Через економічний і політичний страх перед країнами БРІКС навколо Китаю, Росії та Індії верхівки західного світу підписалися під безхребетною підсумковою декларацією, яка, на відміну від минулого року, не містить чіткого засудження варварської російської війни проти України. Але це лавірування не зможе зупинити глобального послаблення значення Заходу. Хто занадто сильно зважає на диктаторів (Сі), злочинців (Путін) та націоналістів (Моді), той зрештою долучається до їхньої компанії".