Берлінське видання Tagesspiegel так підсумовує зустріч "коаліції охочих" у Парижі:

"Еммануель Макрон та Кір Стармер обіцяють Володимиру Зеленському на зустрічі в Парижі: "Після припинення вогню Великобританія та Франція створять по всій Україні військові бази, а також побудують захисні об'єкти для зброї та військового устаткування". Фрідріху Мерцу до цього дуже далеко. Німеччина, за його словами, долучиться до моніторингу за дотриманням перемир'я, але розміщуватиме солдатів лише на "сусідній території НАТО". Від стриманості Мерца, з одного боку, аж незручно. З іншого року, це мудро. З огляду на те, як зараз оснащений і озброєний Бундесвер, він, якщо чесно, не може обіцяти більшого. Німеччина очолює угрупування НАТО, яке покликане захистити від російського нападу Литву. Лише це майже довело Бундесвер до межі виснаження. До 2027 року в Литві має бути сформована добре оснащена бригада з 5000 солдатів. Цього недостатньо, аби стримати Путіна від нападу."

Газета Frankfurter Allgemeine Zeitung (FAZ) з Франкфурта-на-Майні вважає, що поки зарано робити висновки:

"Потрібно ще подивитися, як усе зрештою виглядатиме. Не лише в Німеччині багато хто зі змішаними почуттями, якщо не прямо негативно дивитиметься на це (можливість відправки європейських військ в Україну. - Ред.), адже ймовірність військового конфлікту з Росією може зрости. Не без причин Україну досі не прийняли до НАТО. Але без стримування (Росії. - Ред.) перспектива стабільності в (Східній) Європі невелика. Якщо американці не хочуть відправляти солдатів, то лідерство на себе мали би взяти обидві європейські ядерні держави - Великобританія та Франція. Теоретично можна навести чимало аргументів проти їхньої концепції мінімального стримування, але зовсім байдужим Путіну воно не буде. Тому питання, де саме розміщуватиметься Бундесвер, другорядне. З внутрішньополітичних причин усе, радше за все, виллється у перестраховку на території НАТО, як дав зрозуміти в Парижі канцлер. Але важливим став би сигнал Путіну. Він тепер знає ціну миру. Те, що кремлівська пропаганда її завжди подає як надто високу, - ще не останнє слово. Продовження війни також дорого обійдеться Росії, навіть дуже дорого."

Західні гарантії безпеки для України - "повітряні замки"

Ще одне берлінське видання - tageszeitung (taz) - скептично дивиться на обіцянки, надані Києву європейськими лідерами в Парижі:

"Але чого насправді варті ці обіцянки? Ідеться не про ударні війська на полі бою - цього не хоче ніхто. Ідеться також не про миротворчі війська, аби вести моніторинг за дотриманням можливого припинення вогню - це мають робити США, на відстані. Згідно з заявами в Парижі, йдеться про "мультинаціональні війська", які повинні будуть "підтримувати стримування". У Парижі йшлося про "логістичні опорні пункти". "Не бойові частини", як уточнив (президент Франції Еммануель. - Ред.) Макрон, а "війська для перестраховки". Французьке слово "réassurance" можна також перекласти як "заспокоєння": українці мають бути заспокоєні, що французи і британці допоможуть їм, якщо Росія знову на них нападе. У такому разі, як обіцяє документ, будуть задіяні "гарантії безпеки", які можуть включати "використання військових можливостей" - можуть, але повинні. Чи це заспокоює українців? Їхня власна армія у сто разів більша за будь-які західні "перестраховочні війська", які можна собі лише уявити, і суттєво більш смілива і з набагато більшим бойовим досвідом. Це українські солдати повинні будуть захищати західних військових, а не навпаки. І взагалі все це - повітряні замки. Адже наближення миру між Україною та Росією поки що не видно. Ба більше: не видно навіть наближення мирних переговорів. Росія не визнає Україну як сторону переговорів та не погоджується на припинення бойових дій. Тим більше Росія не погодиться на війська з країн НАТО в Україні."

Видання Kölner Stadt-Anzeiger (KStA) з Кельна так само критично дивиться на підсумки зустрічі "коаліції охочих":

"Це лише на перший погляд зустріч "коаліції охочих" виглядає великим планом миру: гарантії безпеки, моніторинг лінії фронту, стримування на землі, воді та в повітрі. Але рішення про мир та прийнятні гарантії безпеки ухвалюються в Москві. Кремль вчергове відкинув західні гарантії безпеки для України - особливо використання іноземних військ, - назвавши їх неприйнятними. Доки Росія не хотітиме миру, будь-які плани європейців нічого не дають. Навіть удаваної готовності переговірників від Росії до розмов у бік США вже давно не достатньо як доказу справжнього бажання миру. Вона виглядає радше як цинічна гра на час, аби зайняти чимось Вашингтон. Адже зрозуміло: Путін не визнає результату війни, за якого Україна залишиться вільною та суверенною. Він хоче перемоги - військової або ж за допомогою все нових і нових поступок, доки від України вже майже нічого не залишиться. На західні миротворчі війська Москва ніколи добровільно не погодиться. Аби досягти таких гарантій безпеки, потрібен буде величезний тиск з боку США. При цьому відкритими залишаються центральні питання: який має бути розмір цих військ і хто справді втрутиться, якщо Росія знову заговорить зброєю? Коли канцлер Фрідріх Мерц уже зараз не хоче надсилати в Україну солдатів Бундесверу, а натомість розмістити їх у сусідів з НАТО, то навряд чи це справить на Путіна велике враження."

"Підштовхнути Росію до переговорів здатен лише Дональд Трамп"

Газета Rheinische Post (RP) з Дюссельдорфа робить такий висновок із зустрічі в Парижі:

"Найбільший ризик у військовій місії в Україні візьмуть на себе британці разом із французами. Тому дуже важливо, аби Німеччина разом зі своїм Бундесвером так само зробили великий внесок (у забезпечення можливого перемир'я. - Ред.). Але все це поки що повітряні замки, адже агресор Володимир Путін ані сидів за столом переговорів, ані демонструє хоч якусь зацікавленість у справедливій угоді про припинення вогню. Чинити необхідний тиск, аби підштовхнути Росію до чогось на кшталт готовності до переговорів, зрештою, здатен лише президент США Дональд Трамп. Тож уся увага тепер знову фокусуватиметься на ньому. Чи залишиться він на боці Європи та України і, приміром, знову посилить санкційний тиск (на Москву. - Ред.)? Як вплине на ситуацію те, що Трамп взяв під свій контроль поставки нафти з Венесуели і підсидів таким чином Путіна? І яку роль відіграє Гренландія? Чи не могли б США, приміром, так натиснути на партнерів по НАТО, включно з Данією, що вони погодяться на анексію Гренландії США в обмін на тиск США на Путіна? Точно можна сказати лише одне: у цьому новому світовому ладі, де все вирішує сила і влада, зараз уже можна собі уявити все що завгодно."