Френсіс Форд Коппола дебютував як режисер 1963 року в фільмі жахів "Страх", над яким працював у співавторстві. Після того він експериментував. 1966 року на екрани вийшла третя його вже самостійна робота - комедія "Ти вже тепер дорослий хлопчик". Однак сенсацією фільм не став.

Коппола відзняв ще два інших фільми, аж поки йому, на той момент 30-річному режисеру запропонували екранізувати роман "Хрещений батько". Коппола був не найпершою кандидатурою для цієї роботи, та й самому режисеру ця ідея теж не дуже сподобалася. Попри це успіх фільму виявився приголомшливим, в тому числі й за касовими зборами. Коппола ввійшов у плеяду найвизначніших кінорежисерів США.

Невдовзі після сенсаційного успіху Коппола режисерував трилер "Розмова", що вийшов на екрани 1974 року. Нині цей фільм, що не дуже полюбився сучасникам, вважається одним із найкращих американських фільмів 1970-х. "Розмова" відобразила суспільну й політичну атмосферу в США в розпал політичного скандалу "Вотергейт", що в підсумку призвів до відставки Річарда Ніксона.

Після успіху другої частини "Хрещеного батька" Коппола зайнявся темою війни у В'єтнамі. На тлі репортажів з театру бойових дій з-під пера Майкла Герра та оповідання Джозефа Конрада "Серце темряви" Коппола вирішив показати апокаліптичну історію. Роботи над фільмом затяглися й постійно переривалися. Але зусилля були того варті - "Апокаліпсис сьогодні" посів гідне місце в історії кінематографа.

Однак тріумф тривав недовго. 1982 року Коппола, котрий тоді вважався одним з найвідоміших режисерів, відзняв мелодраму "Від усього серця". Попри чималий бюджет глядачів стрічка не переконала. Провал кінокартини підкосив режисера в фінансовому плані. Коппола завжди мріяв працювати незалежно від великих голлівудських компаній, тож відкрив свою власну, але заробити грошей з нею не судилося.

Через безгрошів'я Коппола був змушений розпочинати все практично з нуля, працюючи на інших кінематографістів. Однак йому знову вдалося прославитися. Рятівними для нього стали фільми про банди молодиків, де знімалися молоді, талановиті актори. Стрічки "Ізгої" та "Бійцівська рибка" (на фото - кадр з фільму, що вийшов 1983 року) прихилили серця публіки грою акторів та талановитою режисурою.

Амбіцій Копполі ніколи не бракувало. Його наступний фільм за задумом мав так само стати "великим". Утім, стрічка "Клуб "Коттон"" не зуміла підкорити публіку й виявилася провальною. У фільмі показано Нью-Йорк 1920-х років - дике місце в дику епоху. Сама стрічка - суміш мюзиклу та гангстерського фільму - навіть не змогла окупити витрати на зйомку.

У наступні роки Коппола мусив знімати стрічки, які не відповідали його митецьким амбіціям, але якими він заробляв гроші. Одним з кращих фільмів того періоду вважається "Такер: людина та її мрія" (1988), у якій Джефф Бріджес зіграв Престона Такера - людину, яка намагалась виробляти і продавати Такер-Седан 1948, але натрапила на шалений спротив у світі промисловості.

Після третьої частини "Хрещеного батька", яку режисер відзняв у 1990 році, Коппола взявся за екранізацію класичного готичного роману Брема Стокера. Завершений у 1992 році фільм "Дракула" став касовим хітом, а критики звертали особливу увагу на розкішний дизайн та яскраве оформлення окремих сцен.

Однак протягом останніх двох десятиліть культовий режисер потрапляв у медійні заголовки переважно завдяки винарні, яку він досі тримає у каліфорнійських горах. Деякі критики через це закидають, що вино приносить йому кращі результати, ніж останні кінороботи. Утім, факт залишається фактом: в 1997 році стрічка "Благодійник" з юним Меттом Деймоном визнана найкращою екранізацією творів Джона Грішема.

Кохання, смерть та холод - ось три елементи, притаманні життю та роботам Райнера Вернера Фассбіндера. Молодому баварському режисеру було лише 23 роки, коли він представив свій перший повнометражний фільм, і відразу - на великому екрані. Стрічку "Любов холодніша за смерть" було показано на Берлінському кінофестивалі 1969 року.

Другий фільм Фассбіндера, "Катцельмахер" 1969 року, приніс режисеру не лише успіх, але й чимало нагород. Тоді ж Фассбіндер почав формувати коло акторів, які незабаром часто з'являтимуться у його роботах. На цій фотографії режисер обіймає одну зі своїх численних муз - Ганне Шиґуллу під час святкування отримання п’яти нагород на German Film Awards.

Незважаючи на приголомшливий дебют, не всі кінокартини Фассбіндера користуються популярністю серед глядачів. До 70-річчя з дня народження видатного німецького режисера у дев'яти залах будинку Мартіна Ґропіуса у Берліні до 23 серпня 2015 року буде відкрита виставка "Фассбіндер - Зараз", під час якої демонструватимуть також і рідкі стрічки режисера, як от "Продавець чотирьох пір року" 1971-го року.

Фільм "Страх з’їдає душу" розповідає про складні стосунки між 60-річною німкенею, яку зіграла акторка Бриґітте Міра, та марокканським заробітчанином, молодшим за неї на 20 років, у виконанні Ель Геді бін Салема. Фільм було знято за два тижні у 1973 році. Незважаючи на маленький бюджет стрічки, це - одна з найбільш визначних робіт Фассбіндера. Навіть 40 років потому її сюжет є досі актуальним.

Невдовзі після "Страху" Фассбіндер, який зазвичай знімає історії про своїх сучасників та "маленьких людей", здивував шанувальників класичною картиною "Фонтан - Еффі Бріст". В екранізації роману 1984 року Теодора Фонтана "Еффі Бріст" головну роль також зіграла неперевершена Ганне Шиґулла.

"Китайська рулетка" 1976 року - типовий для Фассбіндера фільм. Тут і герої, і їхні напружені емоції взаємодіють в обмеженому просторі. Але режисеру зовсім не тісно - психологізму драмі надають уміло використані потужні візуальні прийоми: віддзеркалені обличчя та силуети.

Пізніше у своїй кар'єрі Фассбіндер починає братися за теми, пов'язані з історією Німеччини. "Больвізер" ґрунтується на романі Оскара Марії Ґрафа та екранізує життя невеликого німецького містечка у 20-ті роки. Спочатку картину демонстрували як телесеріал, потім з нього було зробили більш короткий художній фільм. Фассбіндер адаптовував картину під різні медіаформати.

Слава, яку здобув Фассбіндер у середині 1970-х років, надавала йому ще більше можливостей. Бюджет нової стрічки "Відчай" перевищував бюджети всіх його 15 перших фільмів разом узятих. "Відчай" - одна з трьох робіт режисера, знята англійською мовою. Незважаючи на те, що у картині грають всесвітньовідомі зірки, а її прем’єра відбулася на Каннському кінофестивалі, вона повністю провалилася у прокаті.

Після декількох менш значних, а також соціальних фільмів на кшталт "Німеччина восени" про діяльність ліворадикальної терористичної організації "Фракція Червоної Армії" (RAF), Фассбіндеру вдалося втілити свою давнішню амбіційну мрію. У 1979 році він зняв 13-серійний фільм за романом Альфреда Дьобліна "Берлін Александерплац".

Повоєнний економічний бум приносить успіх фільму "Заміжжя Марії Браун" 1979 року, після якого Фассбіндер береться за нову англомовну картину "Лілі Марлен" (1981) про нацистську Німеччину. Ніколи Голівуд ще не був так близько: режисер використав популярну форму, відомих акторів та ефективну драматургію, аби підняти серйозну тему.

"Лолу" було знято у 1981 році під час повоєнного економічного буму в Німеччині. На той момент відомий режисер Фассбіндер мав доступ до всього, про що раніше міг лише мріяти. В нього грали такі зірки, як Армін Мюллер-Шталь, Маріо Адорф та Барбара Зукова, глядачі не пропускали його прем'єр. Але в житті Фассбіндера все було не так яскраво: режисер мав алкогольну та наркотичну залежності.

Фассбіндер був не лише успішним режисером. Він працював також над театральними проектами. Його суперечлива й легендарна п'єса "Сміття, місто та смерть" була поставлена вперше лише в 2009 році. Фассбіндер знімався і як актор у картинах інших режисерів. Наприклад, у "Камікадзе" Вольфа Ґремма.

У 1982 році, всього за кілька місяців до своєї смерті, стався черговий тріумф Фассбіндера. Його картина "Сум Вероніки Фосс" отримав найвищу нагороду - "Золотого ведмедя" на 32-му Берлінському кінофестивалі. Натхненням для створення чорно-білої картини слугував фільм "Бульвар Сансет" американського режисера Біллі Вайлдера. "Сум" розповідає про наркозалежну німецьку акторку середини 50-х років.

Фассбіндер так і не побував на прем'єрі своєї останньої стрічки "Керель", в основі якої - роман Жана Жене. Фассбіндер помер 10 червня 1982 року у Мюнхені від зупинки серця, причинами якої, ймовірно, були наркотики, алкоголь та снодійне. За свою професійну кар’єру Фассбіндер залишив більше 40 всесвітньовідомих фільмів.