1 липня суд у Києві, як очікується, проведе засідання, відкладене через похорон батька Петра Порошенка. Українському експрезидентові обиратимуть запобіжний захід у справі за обвинуваченням у зловживанні владою при призначенні колишнього заступника голови Служби зовнішньої розвідки Сергія Семочка. Чи слідкують у Берліні за кримінальними провадженнями проти колишнього глави української держави, а сьогодні провідного опозиційного політика, Deutsche Welle розпитала у члена комітету Бундестагу в закордонних справах Франка Штеффеля (Frank Steffel). Штеффель - доповідач правлячої фракції ХДС/ХСС з питань України.

Deutsche Welle: Пане Штеффель, Володимир Зеленський трохи більше року як при владі, а проти його головного політичного опонента Петра Порошенка вже відкрито цілу низку кримінальних проваджень. Курирує обвинувачення у цих справах особисто генеральна прокурорка Ірина Венедіктова - близька соратниця президента. Вам не нагадує такий розвиток подій те, що було десять років тому, коли за ґрати готувалися посадити Юлію Тимошенко?

Франк Штеффель: Тут треба розрізняти дві речі. З одного боку, ми багато говоримо про те,  що корупція - велика проблема в Україні. І ми вимагаємо енергійної та послідовної боротьби з нею. З іншого боку, у випадку Порошенка звинувачення проти нього висуваються з максимальним публічним ефектом. Складається враження, що роздмухується будь-яка дрібниця, аби лише відкрити на нього якесь провадження. З цього випливає припущення, що це може бути політично мотивоване переслідування. У таких країнах, як Україна, з цим регулярно виникають проблеми. За кілька років Володимира Зеленського може спіткати така сама доля. Тому паралель зі справою Тимошенко цілком виправдана.

Нині до влади навіть знову наблизилися люди, які свого часу займалися такого роду юридичними питаннями за президентства Віктора Януковича, коли і було запроторено до в'язниці експрем'єрку Юлію Тимошенко. Тому у мене є побоювання, що справи проти експрезидента Порошенка мають, крім боротьби з корупцією, ще й політичну складову. Це наслідок того, що держава, політика і правосуддя не відокремлюються чітко одне від одного, і це ще довго залишатиметься проблемою. Тому я закликаю Володимира Зеленського, який, я боюся, має вплив на органи юстиції, подбати про те, щоби проти його попередника не висувалися абсурдні звинувачення. Замість цього має бути бездоганно чиста юридична робота.

Для Віктора Януковича, якого Ви згадали, політичне переслідування опонентів закінчилося тим, що вже за кілька років він сам втік до Москви. До чого можуть призвести політичні війни за допомогою системи правосуддя цього разу?

У Порошенка досі багато прибічників. А широка підтримка Зеленського на виборах була значною мірою авансом. У цій ситуації експрезидента можна назвати лідером опозиції. Це завжди має політичну складову, якщо влада просуває кримінальні провадження проти опозиції. Повторюся: боротися з корупцією треба. А Порошенко, без сумніву, робив сумнівні речі у бізнесі. Але те, що йому інкримінують нині, - це переважно речі, пов'язані з перевищенням повноважень або навіть якісь порушення митних процедур при ввезенні картин. У мене складається враження, що використовується будь-яка зачіпка, аби завдати йому політичної шкоди. А це - не завдання правоохоронних органів у правовій державі.

Правоохоронна система, з якою нині зіштовхнувся Петро Порошенко, це саме та система, яку він не реформував, будучи президентом. Нині при владі вже більше року інший глава держави. Ви бачите якісь позитивні зрушення?

Після приголомшливої перемоги на виборах Зеленський отримав таку повноту влади, якої не мав жоден з його попередників. Але цей виборчий успіх, цей аванс, пов'язаний з високими очікуваннями до цього президента. До них належить жорстка й ефективна боротьба з корупцією. Після першого року цієї влади картина суперечлива. Деякі речі Зеленський намагався змінити. Але у кадровій політиці - і в уряді, і на багатьох ключових посадах у правоохоронному апараті - він зробив багато кадрових перестановок, з огляду на які складається враження, що він не має чіткого плану дій, що ж робити зі здобутою владою. Дивлячись на перші результати його роботи, можна бачити склянку наполовину повною або наполовину порожнього. Але я не заперечував би бажання Зеленського щось змінити, зокрема, боротися з корупцією. Адже він, певно, знає, що якщо йому це не вдасться, його результат на наступних виборах буде не настільки переконливий. Мої численні розмови в Україні, зокрема, з молоддю, свідчать про те, що люди хочуть передовсім подолання корупції, обмеження впливу олігархів на політику. Хочеться сподіватися, що Зеленський дистанціюється від олігархів, які його оточують. З цієї точки зору картина теж доволі суперечлива. Десь йому це вдалося, десь ми бачимо вплив на нього олігархів, який з німецької точки зору є незбагненним. 

Володимир Зеленський після приходу до влади роздав державні і партійні посади своїм друзям із шоу-бізнесу. Наскільки це відбивається на довірі західних партнерів до нього як до реформатора?

У тому, що президент оточує себе довіреними особами, немає нічого дивного. Особливість ситуації у тому, що всі ці люди не мають політичного і управлінського досвіду. Цим можна пояснити хвилю кадрових перестановок, зокрема, в уряді, куди прийшли більш досвідчені люди. Час Зеленського невпинно спливає. Чимало сподівань за рік при владі не були виправдані. Тепер настав час показувати результат. Цей президент прийшов до влади саме на очікуваннях, що впливу олігархів треба покласти край, і багато людей, вочевидь, зневірилися, що Петру Порошенку це вдасться. Ми нещодавно обговорювали ситуацію в Україні на засіданні комітету Бундестагу у закордонних справах, і всі були єдиної думки, що попереду у Зеленського визначальний рік його президентства.

Нині Україна вже не так часто стає предметом обговорення у ЗМІ і на різних міжнародних майданчиках, як це було ще кілька років тому. Чи можна говорити про те, що політична підтримка Києва - як у проведенні реформ, так і у протидії російській агресії - зникає з порядку денного?

Безумовно, за сім років Україна зникла з поля зору суспільної уваги у Німеччині, про сутички у зоні бойових дій на Сході України нечасто повідомляють ЗМІ. На цю втому значною мірою розраховує Володимир Путін, причому це стосується і питання Криму. До того ж і пандемія COVID-19 висунула на перший план інші теми. Але я можу лише запевнити, що у Бундестагу ми й надалі маємо однозначну і тверду позицію щодо засудження порушень міжнародного права з боку російського президента Володимира Путіна. Принаймні це я можу констатувати стосовно моєї фракції ХДС/ХСС, партнерів по коаліції, а також фракції Зелених і Вільних демократів. Ліва партія і "Альтернатива для Німеччини" завжди мали інше бачення з цього питання.

Я знаю чимало соціал-демократів, які зізнаються, що їм соромно за їхнього однопартійця, ексканцлера Шредера (Gerhard Schröder), який за гроші висловлює образливі речі на адресу України і, як це було нещодавно, українського посла. Це суперечить інтересам Німеччини. Наша політика натомість залишається незмінною. І ми не можемо допустити, що через наше мовчання всі звикнуть до статусу кво - це ж і є те, чого хоче Путін. Саме тому ми виступаємо за те, щоби призупинені через пандемію дипломатичні зусилля були відновлені. Цього вимагає і гуманітарна ситуація на Сході України з огляду на пандемію, яка є дуже непростою, насамперед на окупованих Росією територіях. Але і той факт, що Москва продовжує роздавати там свої паспорти, а їх вже видано більше 200 тисяч. Це має допомогти Путіну на ініційованому ним референдумі щодо змін до конституції, але може і в майбутньому вплинути на місцеві вибори на Донбасі.

Ви говорите про широку підтримку України в Бундестазі, яка залишається незмінною. А чи міняється якимось чином ставлення депутатів до добудови другої гілки газогону "Північний потік", завдяки якій ще більше газу піде до Німеччини з Росії в обхід України? США активно торпедують цей проєкт санкціями.

Цей проєкт планувався ще до того, як Росія напала на Україну. Ставлення до Володимира Путіна і його політики тоді було зовсім іншим, не таким критичним, як тепер. Канцлерка Анґела Меркель (Angela Merkel) цілком слушно зауважила, що цей проєкт не можна сприймати як суто економічний. З сьогоднішньої точки зору я можу сказати, що побудова цього газогону є, безумовно, помилкою. Цей проєкт не лише наповнює російську казну, але й завдає масштабної шкоди інтересам України. Тим більше, що ми знаємо, що Путін не дотримується домовленостей. Це саме стосуватиметься і підписаних Москвою зобов'язань щодо транзиту газу через Україну. Тому я на сьогодні належу до числа переконаних критиків цього проєкту. Утім, треба визнати, що цей проєкт, певно, таки буде реалізований на виконання давно підписаних контрактів. Однак ми маємо зважати на те, скільки газу ми купуватимемо з цього газогону. Я вважаю, що ми не зобов'язані купувати цей додатковий газ і маємо залишати за собою право утриматися від його споживання, якщо Росія не полишатиме своєї агресивної політики у Сирії чи в Україні.