Греція та Туреччина знову привели свої військово-морські сили в бойову готовність, конфлікт між двома країнами-членами НАТО, таким чином, загострюється знову - лише за кілька тижнів після останньої ескалації. Афіни вважають провокацією відправку Анкарою чергового судна з метою дослідити морську територію на південь від грецького острова Кастелорізо.

Цю територію, а також інші ділянки на південь від інших грецьких островів Афіни вважають своєю виключною економічною зоною (ВЕЗ). Буквально минулого тижня Греція підписала угоду з Єгиптом, якою обидві країни визначають свої ВЕЗ у Східному Середземномор'ї. Турецький уряд називає цю угоду "піратською" та взяв її за нагоду, аби відновити сейсмологічні дослідження, які раніше були зупинені за посередництва німецької канцлерки Анґели Меркель (Angela Merkel) та Євросоюзу.

Та тут ідеться про більше, ніж лише про родовища природного газу та ВЕЗ, каже в інтерв'ю DW експерт з питань Близького Сходу берлінського Фонду "Наука і політика" Штефан Ролль (Stephan Roll). За його словами, річ також і у ще більш принциповому конфлікті між Туреччиною та Єгиптом, який унаочнюється, зокрема, й в охопленій громадянською війною Сирії.

DW: Майже 15 років Греція та Єгипет узгоджували кордони виключних економічних зон одне одного в Середземному морі. Та раптом угоду швидко взяли й підписали. Чому такий поспіх?

Штефан Ролль: Підписана угода прямо пов'язана з угодою про ВЕЗ, яку уклали в листопаді 2019 року Туреччина та Лівія. Греція та Єгипет побачили в ній серйозне порушення своїх інтересів. Я не знаю, наскільки ідеально Афіни та Каїр прописали текст угоди. Зрештою, йшлося про те, аби вказати Туреччині на її місце.

Грецько-єгипетська угода і справді є лише частковою. Узгоджений поділ ВЕЗ поки ще не включає морські території на схід від грецького острова Родос і до східного узбережжя грецького острова Кастелорізо. Переговори тривають. Із чим це пов'язано?

Ішлося передусім про те, аби якомога швидше надіслати сигнал Анкарі, що ніхто, мовляв, не збирається миритися з тим, що Туреччина по-новому розставляє морські кордони. Цим можна пояснити й те, чому угоду було підписано вже зараз, тоді як про деталі вестимуться подальші переговори.

Не лише між Грецію та Туреччиною, але й між Єгиптом і Туреччиною існує напруга. У чому причина?

Безумовно, йдеться передусім про поклади природного газу. Для Єгипту дуже важливо почати їх розробляти. Єгипетська енергетична стратегія націлена на експорт газу у великих масштабах. Але, зрештою, цей конфлікт із Туреччиною набагато більший. Він має коріння у путчі в Єгипті 2013 року, коли військові повстали проти правлячих тоді в країні "Братів-мусульман". Каїр закидає Туреччині підтримку "Братів-мусульман", що частково правильно. Багато кадрів "Братів-мусульман" перебувають у Туреччині в екзилі. Єгипетське керівництво відчуває величезну загрозу з боку Туреччини, їй закидають підготовку зворотного путчу.

Наявний конфлікт отримав нову динаміку через турецько-лівійську угоду про ВЕЗ та участь Туреччини в процесах у Лівії. Те, що Туреччина є досить активною в Лівії, є доволі новою ситуацією для Каїра, зокрема те, що вона навіть переправила до країни найманців, що воюють на боці уряду в Триполі проти генерала Хафтара, якого підтримує Єгипет. Для Каїра дуже велика загроза - те, що Анкара раптом впливає на процеси перед його власними кордонами.

Які позиції мають інші арабські країни щодо поділу ВЕЗ у Східному Середземномор'ї?

Якщо вони з ними не межують, їм загалом байдуже. Вони радше бачать більший конфлікт. Катар, приміром, чітко стоїть на боці Анкари. Туреччина має власну військову присутність у країні, крім того, Катар підтримує "Братів-мусульман". Ті, хто підтримує Єгипет, передусім Саудівська Аравія та Об'єднані Арабські Емірати, натомість, поводяться загалом нейтрально, не стають прямо ні на чий бік та намагаються, зрештою, підтримувати добрі відносини з обома сторонами.

ВЕЗ, які узгодили між собою Єгипет і Греція, частково збігаються із економічними зонами, претензії щодо яких висувають Туреччина та лівійський уряд. Чи обов'язково це має завершитися військовим конфліктом?

Я не можу собі уявити, що через це може розпочатися збройний конфлікт. Ані Туреччина, ані Греція, не кажучи вже про Єгипет, не зацікавлені в прямій конфронтації, тим більше що не відомо, чим вона завершиться. Так само Євросоюз і НАТО абсолютно не зацікавлені у тому, щоб Греція та Туреччина зіткнулися одне з одним. У минулому час від часу виникала ескалація, яку, втім, вдавалося загасити. На даний момент це поки що лише погрози. Але у цьому регіоні ніколи не знаєш, що буде далі. Через якусь випадковість ситуація може набути власної динаміки. Десь пролунають постріли, і все.

У відповідь на турецьке втручання в ситуацію в Лівії єгипетський парламент дав президенту Абделю Фаттаху аль-Сісі "зелене світло" на введення військ у Лівію. Чи не варто сприймати ситуацію серйозно?

Варто. Я цілком можу собі уявити, що Єгипет втрутиться у лівійський конфлікт та розмістить війська по інший бік кордону. Але йтиметься радше про те, аби втримати нинішню лінію фронту. Натомість про стратегію експансії не йдеться. Ніхто не хоче йти на Триполі та ризикувати прямою конфронтацією з Туреччиною. Єгипет хоче підтримувати власних союзників, солдатів під командуванням генерала Хафтара.

Хто міг би виступити посередником у конфлікті за морські території та у конфлікті в Лівії? США?

США ще не вирішили, на чий бік варто пристати з огляду на конфлікти в Східному Середземномор'ї: на боці Туреччини в лівійському конфлікті та проти Єгипту й Росії чи навпаки? Крім того, є новий розвиток. Відносини США та Єгипту вже не є такими безпроблемними, як колись. Зараз у них виникли тріщини. Єгипет у багатьох речах поводиться так само, як Туреччина. Каїр, як і Анкара, всупереч волі США купив озброєння в Росії. Кожен грає свою гру та не дотримується традиційних союзницьких структур.

ЄС, схоже, не може стати посередником, адже не має єдиної позиції щодо Туреччини. Приміром, Франція чітко позиціонувала себе проти Анкари. Чи могла б Німеччина взяти на себе роль посередника? Чи прийнятним би було це для всіх сторін?

Прийнятним це було б, адже не видно, щоб німці тут мали якісь власні інтереси. Та під питанням те, чи достатньо ваги в Німеччини, аби сприяти досягненню результатів у цьому регіоні. У мене щодо цього є сумніви. Візьмімо лише так званий берлінський формат, який Німеччина започаткувала з метою вирішення конфлікту в Лівії. Продовження в нього немає. Німеччина не змогла вплинути на сторони конфлікту, аби вони дотримувалися домовленостей. У Німеччини недостатньо впливовості. Зараз вона здатна допомогти лише у гострій ситуації і лише ненадовго, як-от завдяки телефонній розмові між канцлеркою Меркель на президентом Туреччини Ердоганом кілька тижнів тому. Вона посприяла відверненню військового протистояння між турецькими та грецькими військовими суднами в Егейському морі.

У конфлікті щодо ВЕЗ у Середземному морі Ізраїль на диво мовчить. Адже країна уклала угоду про ВЕЗ із Кіпром та, схоже, домовилася з Ліваном та Єгиптом про те, кому які морські території належать. Крім того, Анкара теж не використовує привід для антиізраїльської риторики. Чому Ізраїль зайняв таку позицію?

Ізраїль перебуває у важкій ситуації. Дійсно, Єгипет став кращим партнером. Але це стосується не єгипетського населення, а єгипетського уряду, спецслужб та військового керівництва. У довгостроковій перспективі абсолютно незрозуміло, в якому напрямку розвиватиметься Єгипет. Купівля Каїром російських винищувачів кілька тижнів тому Ізраїлю також не до вподоби. Більш цікавою країною регіону для Ізраїлю, безумовно, є Туреччина. Із неї можна більше взяти в економічному плані, тож вона набагато важливіша для ізраїльської економіки. Взагалі-то, Ізраїль не зацікавлений у подальшому погіршенні відносин. Але головне - це те, що Ізраїль має суттєві внутрішньополітичні проблеми. Тож уряд, певно, просто відставив цей тліючий конфлікт у Середземному морі за задній план.

Довідка: Штефан Ролль - очільник дослідницької групи "Близький/Середній Схід та Африка" Фонду "Наука і політика", найважливішого німецького дослідницького інституту в царині міжнародної політики та безпеки. Ролль спеціалізується на темах Єгипту, Саудівської Аравії, еліт та соціальної мобілізації в арабському світі.