Ім'я української диригентки Оксани Линів у 2021 році було на шпальтах усіх газет: вона стала першою жінкою, яка диригувала оркестром на Байройтському фестивалі за 145 його років історії. Зараз вона знову перебуває у Байройті та, як і минулого року, є музичним керівником "Летючого голландця", якого гратимуть 6 серпня. Нині Оксана Линів процює у Львові художнім керівником міжнародного фестивалю LvivMozArt, співзасновницею якого вона є. Також вона є диригенткою Українського молодіжного симфонічного оркестру. DW зустрілася с Оксаною Линів у кулуарах Байройтського фестивалю та поговорила з нею про її диригентство, Байройт, дебати про сексизм, а також про її почуття на тлі війни Росії проти її батьківщини.

Deutsche Welle: Пані Линів, з якими почуттями ви прибули знов до Байройта після вашого минулорічного дебюту тут?

Оксана Линів: Прекрасно. Я дуже тішуся, що мій важливий байройтський дебют відбувся минулого року. Цьогоріч - зважаючи на обставини - це все було б дуже складно.

А вдруге бути тут більш комфортно і простіше - з меншим тиском?

Звісно. Зараз я можу сконцентруватися тільки на музиці, а не на цій шаленій присутності у масмедіа та публічності. І чесно кажучи, цьому гендерному питанню приділяють занадто багато уваги. Чоловік, жінка, чоловік, жінка - це не має нічого спільного з нашою роботою. Я дуже тішилася, коли прийшла на першу репетицію і багато музикантів казали мені: "Ми такі раді, що можемо і цьогоріч спільно грати". Музикантам все одно, жінка я чи ні. Головне для нас усіх, що ми справді робимо прекрасні спектаклі та маємо задоволення від нашої співпраці.

Читайте також: Байройт-2022: між любовною утопією та "Перснем Нібелунга" у стилі Netflix

Тут, у Байройті, нині вирують дебати щодо сексизму. Ніби ставалися домагання до жінок. Навіть керівниця фестивалю Катаріна Ваґнер (Katharina Wagner) наразилася на це і хоче з цим покінчити. Який досвід маєте особисто ви і як ставитеся до цих обговорень?

Я була дуже здивована, коли прочитала про це.В мене не було жодного негативного досвіду. З першого дня у Байройті я відчувала велику взаємну повагу. З боку усіх співробітників і оркестрантів. Якщо Катаріна Ваґнер підтверджує це, це означає, що у цьому щось є. Дуже погано, якщо це правда. І це треба розслідувати, адже такі речі не мають ставатися ні в нашій галузі, ні у суспільстві.

Якщо поглянути на усю сцену класичної музики - що ви можете сказати щодо теми сексизму, щодо вашого досвіду і взагалі?

Це не секрет, що сексизм на класичній сцені раніше був дуже поширеним. Звичайно, це пов'язано з міфом маестро, з чоловіками, які мають певну перевагу, і на яке усі ніби закривають очі. Це, звісно, погано. Однак ще як молода жінка-диригентка я більше стикалася з такими висловами від старших колег чи чоловіків-диригентів: у тебе все одно нічого не вийде. Що ти намагаєшся досягти? Що ти надумала? Тож, можливо, ідеться про щось у такому плані.

І так - це дуже образливо. Я рада, що ми проживаємо зараз ті часи, коли таке не можна робити, коли очікується поважне ставлення між диригентом та оркестрантами. Я також тішуся, що наша галузь стає дедалі більше мультинаціональною та різноманітною. Якщо ми як суспільство не вчитимемося на своїх помилках, то тоді це не функціонуватиме.

Читайте також: Перша диригентка на Байройтському фестивалі Оксана Линів: Вишиванки допомагають зберегти ідентичність на чужині

Байройтський фестиваль дедалі більше відкривається новому та, здається, шукає нову публіку....

Так, я вражена тим, що фестиваль у Байройті стає більш відкритим та завжди шукає нових форматів. Цьогоріч увесь формат просто неба у фестивальному парку. Ідея полягає у тому, щоб прингести музику прямо до людей - без квитків, визначених наперед місць. Кожен може прийти з підстилкою, влаштувати пікнік, привести усю родину. Ця концепція дуже гарна - під девізом "Віра, надія, кохання".

Гарний девіз, зважаючи на ситуацію у вас на батьківщині, в Україні...

Так, це справжня трагедія.І я вважаю, що ця трагедія торкається кожного, не тільки тих, хто мешкає в Україні, а взагалі кожну людину, яка є прибічником європейських цінностей, демократії та гуманізму.

Ви стикаєтеся зі смертю, нападами, насильством та жорстокістю. Це дуже емоційно, дуже складно, і ви шукаєте якісь пояснення. Мені також допомагають думки про те, що у минулі століття також були війни та революції. Однак, незважаючи на це, великі композитори писали музику і залишили нам твори, які актуальні досі.

Що насправді може змінити музика у цій пройнятій відчаєм ситуації, в якій нині перебуває Україна?

На жаль, ми, митці, не можемо зупинити війну. Ми не можемо вплинути на політиків, але музика і мистецтво неймовірно стійкі. Це мова нашого серця, наших душ - і це мова, яка проникає прямо у серце іншого. То якщо ми не можемо допомогти прямо, то ми будемо виявляти емпатію. А вона дає надію, а надія дає силу витримувати такі страшні речі та не здаватися. Якщо ми матимемо тільки агресію та розпач і не бачитимемо світла, в нас не буде майбутнього.