Свій третій тюремний термін Олександр С. отримав восени 2018 року за п'яну крадіжку бензопили. Для 33-річного миколаївця це була вже восьма судимість, тому вирок Баштанського районного суду був суворим: попри незначну шкоду й каяття, обвинуваченого засудили до чотирьох років позбавлення волі.

У Північній виправній колонії №90, що на околиці Херсона, Олександр і зустрів російську окупацію в березні 2022 року. "Зайшло керівництво з "русского мира", більш ніж половина нашої тюремної адміністрації перевзулася і почала з ними співпрацювати. Тільки одиниці поїхали. Ну і ми залишились", - пригадує він у телефонній розмові з DW.

Суворий режим і туберкульоз замість звільнення

Тодішнього начальника колонії Євгена Соболєва СБУ і прокуратура Херсонської області розшукують понад рік за обвинуваченнями у державній зраді - співпрацюючи з окупаційною адміністрацією, він згодом очолив місцеве управління російської Федеральної служби виконання покарань (ФСВП). Кілька рядових інспекторів колонії, які залишились у Херсоні після звільнення міста українськими військами в листопаді 2022 року, вже отримали обвинувальні вироки за колабораціонізм чи перебувають під слідством.

Олександр стверджує, що з переходом зони під контроль окупантів режим став суворішим: почастішали обшуки, в'язнів могли побити за грубе слово в бік конвоїра, постійно погрожували - особливо діставалося засудженим ветеранам АТО на Донбасі. "У перші дні всі обговорювали, як потрапити в Україну (на підконтрольні уряду в Києві території. - Ред.): тікати чи просити про евакуацію? Тоді вони (російська адміністрація. - Ред.) почали смикати "смотрящих" (в'язнів, які через свій статус у кримінальному світі мають авторитет серед інших. - Ред.), через них переказали: сидіть тихо, не кіпішуйте, бо ніхто жартувати не буде - зайдуть військові з автоматами і всіх перестріляють", - розповідає він.

Перші пів року доля в'язнів в окупації лишалась невизначеною - правозахисники з організацій на підконтрольних українському урядові територіях підтримували з ними зв'язок і навіть передавали гуманітарну допомогу, втім, домогтися визволення не могли. Окупаційна ж адміністрація відмовлялася відпускати на свободу навіть тих, у кого закінчувався термін покарання.

У жовтні 2022 року Олександра та інших в'язнів колонії № 90 вивезли на лівобережжя Дніпра, розповідає він. У Голопристанській колонії №7, де останні 35 років лікували засуджених із туберкульозом, окупаційна адміністрація зібрала в'язнів з усієї Херсонщини, а також ще однієї "туберкульозної" зони на окупованій частині Миколаївщини - усього, за оцінками, близько 2000 людей у приміщеннях, розрахованих на 500.

Із початком контрнаступу української армії на Херсонську область в'язнів повезли далі, пригадує Олександр, - спочатку до Криму, а потім у Росію. "Везли дві доби, у Сімферополі в новому СІЗО зустрічали нацгвардійці та бійці "ДНР", добряче побили, особливо, якщо українською з ними розмовляти. А наступного дня повезли на Краснодар", - розповідає він. В ув'язненні він захворівна відкриту форму туберкульозу - і переконаний, що заразився саме у бараках Голопристанській колонії чи під час етапу. Тож з Краснодарської колонії №2 його майже одразу перевели до місцевої "туберкульозної зони" - там він лікувався упродовж наступних місяців, хоча термін його покарання на той час вже сплив.

Читайте також: Як цивільні опинились у російському полоні і як їх звільнити

В Україні розслідують депортацію в'язнів

Точну кількість в'язнів, вивезених з окупованих Херсонщини та Миколаївщини восени 2022 року, досі не підрахували. Правозахисники, спираючись на інформацію від української пенітенціарної служби, говорять про понад 2500 людей - саме стільки відбувало покарання у колоніях Херсонщини й Миколаївщини до початку повномасштабного вторгнення.

Прокурор Херсонської обласної прокуратури Павло Мошковський у розмові з DW називає дещо менші цифри - від 1700 до 2000 людей. Він розслідує вивезення в'язнів як примусову депортацію та порушення законів і звичаїв війни. "Розслідування ведеться заочно, поки що підозрюваних не встановлено, навіть копії якогось наказу про вивезення в'язнів у нас немає, - визнає він. - Хоча, найімовірніше, якщо такий наказ був, то його віддали керівники російської ФСВП".

Так само достеменно невідомий і сенс депортації - російські тюремники й місцеві колаборанти не пояснювали причини переміщень в'язням, з якими спілкувалася DW чи правозахисники. "Керівництво колоній у Краснодарському краї теж не розуміло до кінця, що з нами робити, і час від часу казало, що нас сюди не кликали", - розповідає Олександр.

Певно, російська тюремна служба провела своєрідну "евакуацію" бранців напередодні контрнаступу української армії - план на випадок бойових дій поблизу колоній має бути в кожного регіонального управління з питань виконання покарань, пояснює в розмові з DW Ганна Скрипка, юристка громадської організації "Захист в'язнів України". Подібний план мав би бути і в української пенітенціарної служби, втім, у лютому 2022 року до нього не вдалися, пояснила DW заступниця міністра юстиції України Олена Висоцька. "Українська система виконання покарань була відповідальна за цих людей, обмежених у свободі. І вона цих людей покинула в окупації", - визнає прокурор Мошковський.

За посередництва "тюремних" правозахисних організацій, які підтримують зв'язок з українськими в'язнями через власні неформальні канали, він ось уже пів року збирає свідчення та вивчає географію депортації: в'язнів з українського півдня розподілили по колоніях Краснодарського краю, Ростовської, Волгоградської та Воронезької областей РФ. Кілька засуджених до суворого режиму, імовірно, опинились аж у таборах Мордовії, розповідає DW Ганна Скрипка. При цьому уточнює, що з такими зазвичай немає навіть опосередкованого зв'язку, керівництво намагається ізолювати українців усередині колоній.

Прокурор Павло Мошковський розповідає, що найбільш цінні свідчення зібрав в Україні, у тих в'язнів, яким вдалося повернутися з російської колонії після завершення терміну покарання. Та шлях додому для депортованих виявився украй складним.

Читайте також: Заґратовані двічі: що відбувається в українських в'язницях в окупації 

Переслідування за "незаконний перетин кордону" в РФ

Упродовж місяців окупації та вже після неї правозахисники фіксували спроби видавати українським в'язням російські паспорти, залучати їх до так званих "референдумів" про приєднання до РФ та навіть вербувати до російської армії та приватних військових компаній. Утім, великого успіху в цьому росіяни не мали, стверджує Ганна Скрипка. "До нас приходили вербувальники від "вагнерів" у краснодарських колоніях. Та мало хто погодився, у більшості терміни були невеликі - за таке не варто брати до рук зброю, та ще й проти своїх громадян", - розповідає Олександр.

Його власний термін сплив у грудні 2022 року, та з російської колонії ув'язненого випустили лише у квітні - після завершення курсу лікування від туберкульозу. На виході він отримав залишки особистих речей, цивільний одяг, трохи грошей та довідку про звільнення з Голопристанської колонії №7, датовану 24 березня. Біля воріт колонії на Олександра вже чекали поліцейські.

"Я спочатку думав їх якось стороною обійти, аж підходять, кажуть: "Саша, ми по тебе". Відвезли у відділок і склали протокол про незаконний перетин російського кордону - наче я сам його переходив!!! Суд оштрафував мене на дві тисячі рублів за порушення правил міграції і велів депортувати", - з непідробним обуренням згадує він.

Однак це ще не означало повернення до України. Після вторгнення РФ в Україну депортація порушників російського міграційного законодавства та просто "небажаних" українців, як-то, приміром, колишніх засуджених, стала практично неможливою, розповідає DW Айдана Федосік, виконавча директорка UnMode - ще однієї правозахисної організації, яка має широку мережу контактів у в'язницях Росії, України, Грузії, Молдови та Киргизстану. Тому всіх їх почали запроторювати до Центрів тимчасового тримання іноземних громадян - місць несвободи, що мають умови, трохи кращі за тюремні. У таких міграційних центрах дозволено, наприклад, носити цивільний одяг та користуватись інтернетом та мобільним зв'язком, але покидати його ув'язнені не можуть.

Херсонські в'язні, яких із січня 2023 року випускали з російських колоній після завершення терміну покарання, майже завжди потрапляли до міграційних центрів. Їх повернення на батьківщину було предметом січневих перемовин між омбудсменами Україна та РФ, розповіли DW правозахисники. Ситуація ускладнюється тим, що багато депортованих в'язнів не мали з собою українських паспортів - а без нього виїхати з РФ украй складно. Лише в кількох виняткових випадках звільненим вдалося скористатись єдиним напівофіційним пунктом перетину російсько-українського кордону на Сумщині, в інших випадках правозахисники будували обхідні маршрути через треті країни.

Читайте також: Війна РФ проти України: як розслідують воєнні злочини

Повернення напряму або через треті країни

"Спочатку найкращим нам здавався шлях через Латвію, ним користувались багато "цивільних" українців, які виїжджали з Росії чи окупованих територій. Утім, тамтешні прикордонники виявились суворими - в лютому латвійський спецназ зупинив групу з 14 "херсонців" та повернув їх назад, бо всі вони начебто злочинці. Російські міграційники відвезли їх знову до центру тимчасового тримання", - розповідає Айдана Федосік. У червні UnMode повідомляла про новий інцидент на латвійському кордоні - цього разу шестеро колишніх херсонських в'язнів три дні марно чекали дозволу на перетин кордону прикутими один до одного у автобусі.

З лютого організація намагається доправляти звільнених в'язнів через територію Грузії, де має своє представництво. Там українські громадяни мають змогу чекати, поки консульство видасть їм посвідчення для повернення додому - так звані "білі паспорти". Майже два місяці чекає на документ і Олександр.

Загалом за перші п'ять місяців 2023 року, за оцінками правозахисників, з російських в'язниць вийшли до сотні депортованих херсонських в'язнів, однак близько половини з них досі перебувають у міграційних центрах на території РФ.

Починаючи з травня "Захист в'язнів України" повідомляє про нову тенденцію: раніше депортованих в'язнів, які ще не відбули свої терміни покарання, почали переводити назад на окуповані території - знову супроводжуючи переміщення побиттями та знущаннями. Так, невеликі групи в'язнів перевели до Керченської виправної колонії №126 та нової колонії, побудованої поблизу пункту пропуску Чонгар на межі Херсонщини та Криму. Окупаційна адміністрація анонсувала створення трьох колоній і одного медично-виправного закладу в підконтрольних їй районах Херсонської області і загалом 25 нових в'язниць на окупованих територіях України.