Придумалося нове слово - "роковід" - як означення першої річниці запровадження карантину з причини пандемії нового вірусу, що прийшов до нас під абревіатурою COVID-19. І це, швидше, саме річниця, а не роковини, бо святкувати перемогу над підступним мікроорганізмом людство буде ще не дуже скоро, та й Україна навряд чи буде в числі перших переможців. На стінах Уханської адміністрації розписатись нам не вдасться.

Оце щойно - в середині - березня минув рік із дня запровадження карантину в Україні та в багатьох інших країнах світу. Чи навчились ми чогось, чи прилаштувались жити по-інакшому в час обмежень і заборон? Ми стали іншими, хто більше, а хто менше, але таки стали іншими. Масковий режим укріпився, принаймні в містах люди в громадському транспорті обличчя свої прикривають майже стопроцентово. Від явних "антимасочників", тих, хто відверто декларує заперечення епідемії, просто відвертаються або пересідають подалі. Сам бачив на власні очі.

Але окремо хочу поділитися іншим випадком. Я стояв у черзі до каси в супермаркеті. Черга була невелика, жінку переді мною касирка вже обслуговувала. Раптом вона відволіклась і голосно сказала кудись позад мене: "Масочку вдягніть, будь ласка, коли ви на касі!"

Читайте також: Чи можна заразитися коронавірусом на свіжому повітрі? Що каже наука

Я озирнувся. За метри півтора позаду стояв високий, кремезний чолов'яга у спортивних штанях і короткій куртці й, трохи нахилившись, пильно роздивлявся оті високі стелажі, що близько каси, з шоколадними батончиками та чупа-чупсами. Виглядав чоловік не вельми симпатично і приязно. Але було цілком можливо, що він справді не чув касирки. Зібравшися з духом, я повторив йому її репліку:

- Вибачте! Онде касирка вас просить маску одягнути! 

Реакція могла бути різною. Я вже внутрішньо приготувався, що він огризнеться у відповідь. Антимасочники зазвичай різко, з місця стартують в атаку. Свідком подібних дискусій я був неоднораз (переважно у них не встряючи) - і можу дійти висновку, що у більшості випадків антимасочники залишаються при своїх поглядах, маску одягають вкрай неохоче, а нерідко й відмовляються цілком, виходячи з ситуації переможцями.

Читайте також: Коронавірус: що треба знати про захисні маски

На мій подив чоловік різко випростався і почав гарячково намацувати в кишенях маску. Він швидко одягнув її, і навіть вибачився, - і навіть вибачився українською - "Прошу пробачення!" І хоча ця фраза - калька з російського "прошу прощения", але я вже не став вмикати у собі внутрішнього грамар-наці. Усвідомлення того, що правил дотримано, заспокоїло мене.

У цілому бодай мінімально небайдужі громадяни за цей рік вже вивчили різницю між просто карантином і локдауном і навіть почали розбиратися в кольорах зон, на які поділена територія держави згідно статистики захворюваності. Наприклад, моє рідне Рівне має статистику не ідеальну, але все ж помірну, і входить (чи донедавна входило) до так званої "жовтої" зони. Пам'ятаючи, що існують ще "оранжеві" й "червоні" зони, висновуєш, що в Рівному справи обстоять не так-то й погано.

А в Кропивницькому, де минулого літа пощастило побувати на літературному фестивалі, активісти-волонтери і прості городяни в розмовах час від часу нагадували (практично з гордістю), що в їхньому місті й області найнижчий у державі рівень інфікованості ковідом. Те, що про це говорять пересічні громадяни, ще й оперують в розмові такою-сякою статистикою, свідчить, що тема епідемії, усвідомлення небезпеки хвороби потроху ввійшли у свідомість народу достатньо глибоко.

Натомість держава, її управлінці, починаючи від найвищих, гостротою усвідомлення проблеми відверто не вирізняються. Упродовж року боротьба з COVID-19 в Україні велась переважно хаотично і безсенсовно. Останніми днями знову обнародуються невтішні цифри - понад 15 тисяч інфікованих на добу! А вакцинація громадян, організована поспіхом і непродумано, стала лише об'єктом сумних іронічних дотепів. Темпи її просто смішні - 2-3 тисячі людей на добу для 40-мільйонної країни. Тож інтернет і рясніє запитаннями дописувачів - а чи чергу на вакцинування можна передавати у спадок? Хтось просто констатує факт: моя черга дійде приблизно у 2030-му році.

Читайте також: Щеплення від коронавірусу: чим вакцинують українців?

Окрім якості виробленої в Індії вакцини, що її придбала держава за ініціативи міністра охорони здоров'я Степанова, подив викликає також той факт, що МОЗ засекретив інформацію про вакцину, зокрема, про її ціну, мотивуючи це вимогами виробників. Але в мережах вже з'явилися підрахунки компетентних дописувачів, які свідчать про перевищення ціни, - а до цього ще й міністр Степанов прилюдно з'явився у пальті італійського бренду Kiton ціною понад 620 тисяч гривень. Можна не сумніватися - подібні факти лише збільшують любов і повагу громадян до владоможців, особливо на тлі інформації про переповнені інфекційні відділення на Прикарпатті і розгортання мобільних шпиталів у інших регіонах.

Тож цю дату - рік запровадження карантину - звісно ж, ніхто не вважає святом. Громадяни вступають у другий рік світової ізоляції з непевністю і скепсисом. Позитивним тут є тільки одне - перший шок вже минув, сприйняття небезпеки увиразнилося, уточнилося. Знаю по собі й по друзях та близьких, що кількість контактів і поїздок зменшилася в кілька разів навіть у найбільш непосидючих.

Українцям не вперше в історії доводиться виживати за несприятливих обставин. І так само не вперше їм чути від влади оптимістичні заяви керівництва про якісь (переважно неіснуючі) досягнення, запевнення у світлому майбутті, сиріч у покращенні ситуації вже ось-ось, незабаром. Шкода тільки, що доводиться повертатися до цих призабутих навиків, які, здавалося, вже відійшли у минуле.

"Авторська колонка" висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.