Омбудсману України нудьгувати не доводиться. Кількість звернень до нього зростає. І це не тільки проблеми, пов'язані з мобілізаційними процесами. Чому скарг стає дедалі більше, на що саме скаржаться українські громадяни та як вирішуються їхні питання? На запитання DW відповідає уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець.

DW: Пане Лубінець, з чим до вас найчастіше як до уповноваженого з прав людини звертаються українці. Яких проблем найчастіше стосуються їхні повідомлення до вас останнім часом?

Дмитро Лубінець: За цей рік я отримав уже понад 130 тисяч звернень від громадян України. В порівнянні з попереднім роком у нас зросла кількість звернень більше ніж на четверту частину. До кінця року, я думаю, що ця цифра перевищить 150 тисяч. На першому місці - це родини військовополонених осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Це питання щодо пошуку, допомоги встановлення, допомога повернення з російського полону, а також безліч проблемних питань щодо отримання соціальної допомоги, встановлення статусу, отримання довідок, проведення розслідування кримінального злочину. Це перша і основна категорія, яка найбільше до нас звертається.

Ви кажете, що збільшилась в порівнянні з минулим роком кількість звернень. Як думаєте, з чим це пов'язано? Люди знають про своє право звертатись, тобто більш обізнані? Чи проблем побільшало?

Я це розглядаю як довіра і до себе особисто, і до нашої команди. Це перший основний чинник. По-друге, проблем точно не стає менше. Проблем, пов'язаних з війною, стає більше. Проблем, пов'язаних з мобілізаційними процесами, діями ТЦК та СП (Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. - Ред.) стає більше. У нас гостро відчувається несправедливість.

"Часто ми фізично приїжджаємо в приміщення ТЦК"

Тобто скарг на дії ТЦК теж побільшало?

Так і є, збільшились в рази. За 2024 рік ми маємо одну цифру, тобто це декілька тисяч. В цьому році тільки за 10 місяців ми вже перевищили цей результат вдвічі. Я бачу, що тенденція стає гіршою. І якраз за цим напрямом як уповноважений я ініціював неодноразові закриті наради з представниками Сил оборони, де ми виступали з рекомендаціями, що треба усунути і як треба реагувати на порушені права.

Ви згадали про заходи, які вживає Офіс Уповноваженого. Відомо, що члени Вашої команди іноді особисто їздять у ТЦК відновлювати права громадян під час мобілізації. В яких випадках і як часто це є необхідністю фізичною?

Не інколи. Скажу так: часто ми фізично приїжджаємо в приміщення ТЦК та СП. Коли є звернення, коли повідомляють, наприклад, про побиття, застосування фізичної сили, незаконне затримання та тримання в місці, яке юридично не підпадає під місце несвободи, то дуже часто нас просять: "Будь ласка, приїдьте фізично, зафіксуйте порушення моїх прав і сприяйте їх відновленню". Дуже часто це якраз моя регіональна структура виїжджає фізично. Часто це закінчується тим, що ми фіксуємо порушені права. Нам дають можливість фізично забрати звідти людину. Я не скажу, що це трапляється постійно. Я скажу так, що в тому числі ми неодноразово стикались з тим, що не було порушених прав. І громадянин України сам через те, що не зробив юридичні моменти, наприклад, не звернувся до ТЦК СП, він офіційно перебуває в реєстрі людей, які юридично не пройшли військово-лікарську комісію.

Працівників ТЦК вже зобов'язали, аби вони все ж таки носили бодікамери. Чи спростило це на практиці розгляд інцидентів, пов'язаних з ТЦК, для вас і ваших колег?

Станом на зараз ми не бачимо, що це допомогло в нашій роботі. Якщо чесно, от якраз проблемні самі питання, про які кажуть громадяни України, можливо, це випадково, але так трапляється, що чомусь бодікамери або не працювали, або були відсутні. Там треба допрацьовувати.

Ви як посередник фактично, незалежна інституція між громадянами і між державою. Чи чує вас так само Офіс президента, уряд, коли ви доносите ці проблеми?

Скажу так, парламент на першому місці. Як би ми не ставилися, але парламент перший, наскільки це можливо, швидко реагує, вносяться зміни, порушують питання щодо внесення змін до чинного законодавства. З урядом усе набагато складніше, скажу так.

Чому?

В уряду завжди позиція "у нас не вистачає на все фінансування". Ми знаходимо дуже багато технічних проблем, які, на мій погляд, можуть бути швидко усунені.

Які це?

Це різні питання. Я вам приведу приклад евакуації. Одне зі складних питань. На мій погляд, давним-давно державні органи зобов'язані були побудувати прозору систему, зрозумілу для громадян України. Тобто, якщо я евакуююсь, то до кого я звертаюсь у першу чергу? Де я можу знайти інформацію? Хто мною опікується? Де я можу отримати швидку соціальну допомогу, як я можу отримати швидку довідку про ВПО? Саме головне - куди мене евакуюють, і в яких умовах я буду проживати. Реакція є, але, скажімо так, на мій погляд, вона повинна бути набагато швидшою.

"Процес повернення цивільних - це найбільш складний процес"

Щодо військовополонених. За словами секретаря РНБО Умєрова, наразі готується обмін - "1200 на 1200"…

Це Рустем Умєров сказав про наступний етап продовження перемовин з Російською Федерацією. Це продовження стамбульського формату. Це те, про що ми почали знову домовлятися з російською стороною. Домовленості відбуваються на рівні голів делегацій між Україною та представниками РФ. Далі це переходить на робочий рівень, скажімо так. Вже в робочому режимі відбувається обговорення деталей, як проводимо, як швидко, яка кількість, хто саме. Якщо б це залежало тільки від України, ми б давно всіх повернули. Як людина, яка сама особисто бере участь у робочих перемовинах з російською стороною, на мій погляд, саме росіяни затягують ці процеси.

Відомо, що росіяни іноді пропонують обмін російських військовополонених на українських цивільних бранців. Як часто Україна погоджується саме на такий вид обміну?

Не можу розказати деталі, але скажу так, що процес повернення саме цивільних - це найбільш складний процес. Згідно з міжнародним гуманітарним правом, він взагалі не визначений. Не можна застосовувати обмінні процеси для повернення цивільних. Це не передбачено ні Женевськими конвенціями, ні резолюціями, ні конвенціями інших міжнародних організацій, в тому числі ООН. Непросто, складно. Після того, як повернемо всіх, можливо, тоді я зможу розказати, як українській команді вдавалось це робити. Зверніть увагу, скільки ми повернули саме цивільних бранців за останні пів року. Ви побачите, що є позитивний прогрес. Він не такий, як нам би хотілося, але він є.

DW: А як щодо ролі міжнародних організацій, наприклад, зокрема часто згадуваного Червоного Хреста, у процесі повернення українців? Чи змінився, можливо, якось їхній ступінь залученості? Бо дуже багато критики до того ж Червоного Хреста.

На початку цього року ми організували технічну зустріч. Був я, була Москалькова (Тетяна Москалькова - уповноважена з прав людини у РФ. - Ред.), і були два керівники місій Червоного Хреста - керівник з України і керівник з Російської Федерації. Практична реалізація: ми продовжили програму обміну листівками, процес верифікації та передача пакунків з теплими речима та медикаментами для військовополонених. Є невеличкий прогрес. Чи він такий, на який ми сподівались і розраховували? Ні, не такий.

Ви багато і постійно спілкуєтеся з міжнародними партнерами України різних рівнів. Як на цю комунікацію впливають наші реалії, зокрема те, що відбувається всередині країни? Ті ж корупційні скандали. З останнього -  в енергосекторі. Як це впливає?

Напряму. В негативному плані. Між мною і моїми колегами, які мене знають, мені довіряють і неодноразово в своїх звітах використовували прямі дефініції, цитування з моїх щорічних доповідей, то, безумовно, у нас немає жодних негативних відтінків. Вони чітко розуміють, що я - незалежний, я не є представником уряду, парламенту. Але в цілому вони кажуть: "Ви ж розумієте, що це впливає на відношення до держави". Я кажу: "Так, розумію". І вони кажуть: "Ви ж розумієте, що тепер всі спостерігають за реакцією?". Тобто нікого не здивуєш корупційними скандалами в світі. Але дуже не хочеться в негативному плані здивувати реакцією на корупційні скандали.

Як би ви оцінили ту реакцію в Україні, яка є зараз?

По-перше, нам точно не можна втрачати час. По-друге, всі, хто в той чи інший спосіб потенційно замішаний в корупційних скандалах, якщо є доказова база з боку антикорупційних органів, просто зобов'язані бути, як мінімум, відсторонені від своїх посадових обов'язків на час проведення розслідування. В ідеалі це звільнення. В ідеалі. Причому швидке звільнення. У нас немає ще політичної культури. Країни сталої європейської демократії, коли тільки якийсь натяк на корупційні скандали, там є політична культура. Чи нам треба ще чекати? Ні. Коли 20% твоєї території окуповано, коли величезні проблеми на лінії фронту, коли ми залежні від допомоги з боку міжнародних партнерів, а цю допомогу дають на підставі довіри. Не буде довіри - не буде допомоги. Не буде допомоги - не буде України. Тому це зараз не питання персоналій.

Повну версію інтерв'ю з уповноваженим Верховної Ради з прав людини Дмитром Лубінцем дивіться тут: