Кілька тижнів, а то й місяців, у тісному бліндажі в кілзоні - ділянці протяжністю до 20 кілометрів, яку повністю контролюють безпілотники, переважно ворожі. Без можливості дістатись на позиції автівкою, а у разі поранення - бути евакуйованими. Із постійними перебоями в постачанні - як боєкомплекту, так і провізії. Усе це за чотири роки повномасштабної російсько-української війни стало повсякденням українських піхотинців та операторів безпілотників, які працюють уздовж лінії бойового зіткнення.

Як на фронті склались подібні умови, DW спитала у військових, які вже п'ятий рік переживають стрімку еволюцію війни.

Читайте також: Як військові переводять подих після місяців на позиціях

2022 рік. Хаос, піхотна війна і західне озброєння

Початок повномасштабної російсько-української війни запам'ятався великою кількість вмотивованих добровольців, кажуть опитані DW військові. Вони згадують черги до військкоматів, які наразі важко уявити. "Долучитись до війська мені вдалось лише у вересні 2022 року", - розповідає Олександр Кашаба із позивним "Плазма", тодішній 22-річний командир зенітно-артилерійського взводу роти вогневої підтримки, який згодом змінив посаду на командира кулеметного взводу другого механізованого батальйону 47-ї окремої механізованої бригади. Як чимало українців, після початку вторгнення він повернувся додому з-за кордону.

На фронті тоді панував хаос, згадує Станіслав Кочерга, заступник командира батальйону безпілотних систем 15-ї бригади оперативного призначення НГУ "Кара-Даг". На початку 2022 року він випустився із військової академії, де здобув фах зенітника, а вже за кілька місяців став піхотинцем у тоді ще полку "Азов". "Було багато підрозділів і не було комунікації", - каже Кочерга. Пізніше, за його словами, лінія фронту стабілізувалась. "І почалася справжня піхотна війна, де основним засобами були самі піхотинці, танки, артилерія та авіація. Класична війна, як книжка пише", - додає військовий.

"Я скажу так: тоді було все по-чесному. Там - противник, тут - ми. Ми розуміли, що у нас плюс-мінус однакові сили і засоби. Як у вуличній бійці", - згадує "Мажор", командир другого артилерійського дивізіону бригади "Кара-Даг", який також починав зі служби піхотинцем. На початку повномасштабної війни він познайомився із західним озброєнням, зокрема переносним протитанковим ракетним комплексом NLAW та переносним зенітно-ракетним комплексом Stinger. До того, під час АТО, він працював лише з радянськими артилерійськими установками.

Тоді ж, у 2022 році, ключовим геймченджером стали іноземні реактивні системи залпового вогню, зокрема Himars, вважає Владислав Урубков, керівник військового відділу фонду "Повернись живим" і демобілізований військовослужбовець. "Тоді найбільше висвітлювалися удари Himars по Антонівському мосту, який був одним з основних шляхів постачання для ворога на правобережжя Херсонщини, звільнення якого було одним із наших пріоритетів, - згадує Урубков. - Але насправді Himars значно вплинув і на успіх харківської контрнаступальної операції".

2023 рік. Безпілотники та контрнаступ

Наступного року військові почали масово використовувати квадрокоптери Mavic. Спочатку - для повітряної розвідки, а вже незабаром - і як ударні дрони, скидаючи з них вибухівку. Пізніше з'явились FPV, дрони-камікадзе. "Коли я повернувся в артилерію, на фронті вже використовували FPV, але була проблема - вони дуже довго злітали. Противник починає штурм, а екіпаж FPV поки підготується, поки злетить… Тож тоді ми відбивали штурми артилерією", - згадує "Мажор" із бригади "Кара-Даг".

Однак дрони-камікадзе почали стрімко поширюватись з обох сторін з літа 2023 року, під час українського контрнаступу на півдні, який зрештою не виправдав покладених на нього очікувань, зазначають військові. "Мені пощастило бути в піхоті ще до того, як дрони почали домінувати повністю, - говорить Олександр Кашаба, тодішній командир кулеметного взводу 47-ї бригади. - Майже все, що я тоді робив, уже неможливе на сучасному полі бою".

Зокрема, під час контрнаступу Кашаба працював із великокаліберним кулеметом Browning - на відстані півтора кілометра від позицій росіян. Крім того, ходив на великі відстані по відкритій місцевості, а на броньованій автівці займався фронтовою логістикою - підвозив боєкомплект і провізію, міняв і евакуйовував людей. Росіяни, хоч і помічали ці переміщення, не могли уразити ані людей, ані автівку. "Тоді єдиним доступним їм способом був міномет", - додає Кашаба.

"Це були "сліпі" обстріли - мінометом, танком, реактивною системою залпового вогню", - додає військовослужбовиця із позивним "Кажан", яка під час контрнаступу працювала в евакуаційному екіпажі 47-ї бригади. Тоді евакуація виглядала так - поранених з поля бою вивозили на броньованій автівці на відстань у чотири кілометри, де чергував евакуаційний екіпаж. І вже звідти цей екіпаж віз поранених неброньованою автівкою до стабілізаційного пункту ще далі в тил. Наразі, через розширення кілзони, подібний маршрут важко уявити. 

Однак уже з осені 2023 року росіяни почали застосовувати дрони-камікадзе не лише точково по пріоритетних цілях, а й по піхоті, згадує Кашаба з 47-ї бригади, якого саме тоді атакував російський FPV дрон. Зокрема й завдяки цьому російські війська відбили український контрнаступ на півдні, вважає Станіслав Кочерга, заступник командира батальйону безпілотних систем бригади "Кара-Даг". "Тоді ми розмірковували, як FPV дрони змінять війну, і я вважав, що воювати стане просто неможливо", - згадує він.

2024 рік. Трансформація лінії бойового зіткнення та інфільтрація

У кінці 2023 року чимало боєздатних бригад перекинули на Донеччину, де тривали активні бої за Авдіївку. Після падіння оборони в лютому 2024-го росіяни почали стрімко просуватись на Донеччині й пізніше дістались Дніпропетровщини. Серед підрозділів, які обороняли Авдіївку, була й 47-ма бригада. Тодішній командир кулеметного взводу Олександр Кашаба згадує, що тоді на фронті ще працювали снайпери. "За одну ніч у них виходило вразити більше десяти росіян", - додає він.

А евакуація з поля бою ще не була настільки ускладнена, додає "Кажан", санінструкторка евакуаційного відділення медичної роти 47-ї бригади. "Тоді поранені надходили до нас упродовж годин після поранення. Зараз - упродовж кількох днів", - пояснює "Кажан", яка продовжує працювати у складі евакуаційного екіпажу.

А Олександр Кашаба вже не командує кулеметним взводом - у лютому 2024 року його перемістили в штаб через проблеми зі здоровʼям, спричинені пораненнями. Саме тоді на фронті став відчутним брак людей, згадує Кашаба. "Перший склад нашого кулеметного взводу був командою мрії - молоді, енергійні і розумні люди, дехто з досвідом в АТО. Але люди поступово вибували, переважно через поранення. Коли нам привезли перше поповнення - трьох чоловіків похилого віку, стало зрозуміло, що вже не буде такого колективу, як на початку".

Водночас розвиток безпілотників лише продовжився. Зокрема, українські військові першими почали застосовувати гексакоптери - і для ураження цілей та дистанційного мінування, і для логістики, тобто доставки боєкомплекту й провізії на позиції. Паралельно розвивалися засоби радіоелектронної боротьби. Дрони-камікадзе кардинально змінили архітектуру війни, вважає Владислав Урубков із фонду "Повернись живим". "Найбільший стрибок у розвитку FPV стався у кінці 2023 - на початку 2024 року, коли нам затримували постачання західних артилерійських снарядів", - згадує Урубков. Ці події збіглися із активними боями за Авдіївку, коли українські військові активно використовували FPV дрони у відповідь на атаки росіян, які значно переважали в артилерії.

Водночас заступник командира батальйону безпілотних систем бригади "Кара-Даг" Станіслав Кочерга пов'язує розвиток FPV не зі "снарядним голодом", а з ефективністю й дешевизною дронів-камікадзе. "До прикладу, йде група російських військовослужбовців. Аби їх уразити, артилерійській системі потрібно 5-10 снарядів, а іноді й взагалі може не бути результату. Водночас достатньо одного FPV дрона, аби як мінімум "затрьохсотити" цю групу і, як наслідок, порушити наступальні дії ворога або його логістику", - пояснює Кочерга.

Тоді ж, за його спостереженнями, на фронті масштабувались і ударні безпілотники літакового типу - з обох сторін. "Зараз літає дуже багато їхніх "Молній". Якщо раніше вони працювали ними переважно по тилах і в набагато меншій кількості, то зараз вони працюють і по піхотних позиціях, і по пілотах, -  додає Кочерга. - Крім того, у них є й більш просунуті засоби, зокрема Lancet. Якщо я бачу, що хороша погода, то розумію, що хоча б одна машина на дистанції 30-40 кілометрів від лінії бойового зіткнення (ЛБЗ) може бути уражена цим дроном".

"Підрозділи, які виконують бойові завдання вздовж фронту, почали адаптуватися, рити позиції, маскувати і захищати їх від дронів, - продовжує заступник командира батальйону безпілотних систем бригади "Кара-Даг". - Техніка почала віддалятись від ЛБЗ - якщо на початку війни умовний танк міг стояти за три кілометри від фронту, то вже на момент 2024 року він міг стояти і за 10, і за 15 кілометрів. Адже дальність дешевого і точного боєприпасу зросла". Як наслідок - піхотинці почали ховатись під землю і менше спостерігати. Відповідно, саме тоді з'явилось таке явище, як інфільтрація. "Ворог почав просочуватись малими групами через наші бойові порядки", - додає військовий.

Читайте також: Бої за посадки. Як армія РФ наступає на Дніпропетровщину

2025 рік. Оптоволокно і завершення Курської операції, кілзона і НРК

Крім того, літо 2024 року запам'яталось початком Курської операції. Українські військові стрімко просувались на території РФ, однак не змогли втримати позиції, і вже навесні 2025 року операція була завершена. Тоді одним із факторів успішного російського контрнаступу стали дрони на оптоволокні, невразливі до засобів РЕБ. "В якийсь момент росіяни почали атакувати цими дронами кожну машину, яка їхала в сторону Курщини, дорогою Суми-Юнаківка, - згадує "Кажан" із евакуаційного екіпажу 47-ї бригади. - Пам'ятаю, як ми їхали по цій дорозі вночі, і було надзвичайно страшно, тому що ти розумієш, що в тебе немає геть ніякої можливості протистояти цьому дрону".

Тоді ж, у 2025 році, за спостереженнями "Кажана", змінилась кількість поранених. "На стабіку на Авдіївському напрямку в 2024 році бували дні, коли через нас проходило до двох сотень поранених. А за рік кількість поранених надзвичайно зменшилась. І це відбувається не тому, що на війні стало менше втрат. Можливо, дійсно, людей, які проходять через ЛБЗ, менше тому, що цих людей просто стає менше. Але основна проблема - у кілзоні, яка місцями сягає 20-25 кілометрів. За рахунок технологій зона, де тебе можуть вбити, зросла. Плюс тепер тебе можуть вбити більш точно. І це ускладнило евакуацію важких поранених", - пояснює "Кажан".

Водночас з'явились і нові явища - військові медики по відеозв'язку консультують поранених на позиціях і дронами доставляють їм ліки. Завдяки цьому пораненим із ампутаціями й критичними кровотечами вдається вижити навіть у випадках, коли евакуація неможлива протягом кількох тижнів. До евакуації поранених почали залучати наземні роботизовані комплекси (НРК).

Крім цього, НРК використовують для доставки вантажів на позиції та навіть встановлюють на них бойові модулі, зокрема кулемети. "У 2024 році я подивився на цю ідею і сказав, що це брєд, а в 2026 році ми не можемо без цього воювати, - каже "Мажор", командир другого артилерійського дивізіону бригади "Кара-Даг". - Я зробив висновок, що більше так не казатиму. Воно може зараз здаватись неперспективним, але за рік це може колосально змінити хід війни. Треба підтримувати винаходи".

НРК стають затребуваними через тотальну домінацію безпілотників на полі бою. Із цієї ж причини на задній план відходить артилерія, каже "Мажор". Артустановки стає дедалі важче маскувати, а снаряди до них значно дорожчі за дрони. "Але ми не знаємо, що буде завтра - яка може з'явитись протидія FPV. А артилерії нічого не завадить", - додає "Мажор".

Ще однією тенденцією, яку у 2025 році помітили військові, є спроби "вибити один одному очі", тобто збиття розвідувальних безпілотників. У цій сфері Україна активно розвиває дрони-перехоплювачі, зазначає Владислав Урубков із фонду "Повернись живим". "Це стало відповіддю на значне поширення і масштабування виробництва розвідувальних дронів з боку росіян, - пояснює він. - На початку, влітку 2024 року, це було щось волонтерське. Зараз, на щастя, ми маємо цілу інфраструктуру".

Читайте також: Після Курської операції. Як живе прикордонна Сумщина

2026 рік. Очікування

Ключовим явищем початку 2026 року на фронті Владислав Урубков називає відключення російських військ від терміналів Starlink, який ті використовували для координації своїх підрозділів і керування безпілотниками. "Насправді вони випереджали нас у діп- і мідл-страйку. Lancet і Shahed відомі ще з 2022 року. Наша перевага була якраз у використанні Starlink, але вони також знайшли спосіб використовувати його. І на відносно безпечних логістичних шляхах за одну ніч було знищено з десяток машин, - розповідає Урубков. - Скільки речей ми можемо робити на фронті завдяки Starlink - стільки ж могли, а тепер, сподіваюся, не зможуть робити росіяни".

Урубков вважає, що цього року на фронті буде продовжуватись технологічний розвиток. "І за цих умов людина на лінії бойового зіткнення стає дедалі більш вразливою, - додає він. - Ми - у стратегічній обороні. За рідкісними винятками, ця війна є стратегічною наступальною операцією ворога, і він задає ініціативу. А наша робота здебільшого зводиться до протидії. Хотілося б це зламати".

Водночас Олександр Кашаба із 47-ї бригади не вважає, що розвиток технологій зможе змінити хід війни. "Я думаю, що всі значні технологічні зміни вже відбулись, і зараз вектор розвитку війни показує в сторону того, у кого першого закінчаться люди, які можуть воювати в умовах тотального домінування дронів-камікадзе", - каже він.

"Хочеться, аби у 2026 році не стало гірше, - своєю чергою додає "Кажан", санінструкторка евакуаційного відділення медичної роти 47-ї бригади. "Якби у 2023 році хтось сказав, що це були хороші часи, я би не повірила. Але об'єктивно - тоді було зрозуміліше, як себе убезпечити" - додає "Кажан". Військові, які служать уже п'ятий рік, почуваються виснаженими і нерідко демотивованими. Вони не розраховували, що війна триватиме так довго, ляже виключно на їхні плечі та змусить постійно адаптовуватись до еволюції фронту.

Читайте також: Як українські військові дають собі раду в "кілзоні" на фронті