Тисячі щоденників, листів, мемуарів, офіційних документів, архівних матеріалів, інших свідчень вивчив відомий німецький історик Фолькер Ульріх (Volker Ullrich), щоби скласти якомога повнішу картину того, що відбувалося в Німеччині в останні дні Другої світової війни. У своїй книжці "Вісім днів у травні" ("Acht Tage im Mai", Verlag C.H.Beck) він пише про останні битви та про долю військовополонених, про "марші смерті" в’язнів концтаборів та про хвилю самогубств німців, про те, як зустрічали солдатів антигітлерівської коаліції та про спроби ватажків "третього рейху" укласти сепаратний мир, про те, як жили люди серед руїн, та про масові зґвалтування в Берліні.

Чому Червоній Армії чинили запекліший опір?

Німецький письменник Эріх Кестнер (Erich Kästner) записав на самому початку травня в своєму щоденнику: "Люди на вулицях - як лунатики, розгублені й загублені. Урок історії перервався. Перерва між "більше немає" та "ще немає" лякає та збиває з пантелику". Про ці дні між "більше немає" та "ще немає", про те, що відбувалося в Німеччині між самогубством Гітлера 30 квітня та капітуляцією "третього рейху" 8 травня, про горезвісний "час нуль", тобто останні години режиму, і розповідає книжка Фолькера Ульріха.

Розгубленість німців, як він пише, пояснювалася не лише страхом перед переможцям та тим, що люди абсолютно не уявляли, що буде далі, але й тим, що стрімкий процес розвалу режиму відбувався не одночасно по всій Німеччині. Якщо на заході солдати більш-менш охоче здавалися американцям та англійцям, то на Східному фронті, де ситуація була такою ж безнадійною, вермахт тим не менш продовжував чинити запеклий опір частинам Червоної Армії, що наступали. І якщо Гамбург здали вже 3 травня, то в Бреслау (сьогодні Вроцлав) бої тривали до 6 травня.

Страх перед Червоною Армією був сильніший. На німців мала величезний вплив багаторічна антибільшовицька пропаганда нацистів, котра створювала образ жорсткого ворога, диких "недолюдей". Крім того, як підкреслює Ульріх,на той час уже багато німців знали про те, як їхніми співвітчизниками велася війна на знищення на території СРСР, і про злочини, які там чинилися. Німці боялися помсти переможців.  

Як грос-адмірал затягнув війну

Усім цим пояснюються й спроби укласти сепаратний мир із західними союзниками. В книжці Ульріха детально описані настійливі спроби наступника Гітлера, грос-адмірала Карла Деніца (Karl Dönitz), резиденція якого була розташована на півночі Німеччини, в місті Фленсбург, домовитися з американцями та британцями. Деніц хотів вивести в британську та американську зону окупації якомога більше солдатів та цивільних, котрим загрожувала "помста Совєтів", - ну, заодно й внести розкол у лави антигітлерівської коаліції.

Але західні союзники рішуче відхилили всі спроби укласти сепаратний мир. А пізніше грос-адмірала обвинуватили в тому, що саме він тим самим затягнув війну ще на тиждень, хоча міг би капітулювати відразу після самогубства "фюрера". За це Деніцу дали на Нюрнберзькому процесі 10 років, які він відсидів, як кажуть, від дзвінка до дзвінка.

У бункері Гітлера

Книжка Фолькера Ульріха починається з опису ірреальної, фантасмагоричної ситуації в бункері Гітлера, де всі робили вигляд, що далі вірять у перемогу. Але після того, як уранці 30 квітня прийшло повідомлення про те, що 12-й армії генерала Вальтера Венка (Walter Wenck) не вдалося прорватися в оточений Берлін і її зупинили під Потсдамом, останні ілюзії зникли навіть у "фюрера". Тоді він і прийняв остаточне рішення про самогубство.

Читайте також: Мельник: У пам'яті Німеччини є біла пляма щодо злочинів нацистів в Україні

30 квітня почався штурм Рейхстагу. Зібрані разом рештки частин вермахту та СС замурували всі вікна та двері, залишивши тільки вузькі бійниці, замінували підходи до будівлі. Рів з водою ще більше ускладнив задачу. Тільки з настанням темряви червоноармійцям вдалося увірватися в будівлю Рейхстагу, і саме тоді на його даху вперше вивісили червоний стяг на зірваній зі стіни півметровій трубі, засунутій в корону бронзової скульптури.

Концтабір Дахау - дослідна лабораторія "рейху"

У той самий час у 500 кілометрах на південь від Берліна один із в’язнів концтабору Дахау, який напередодні звільнили американці, записав: "Доріжками між бараками ходять багато ув'язнених. Саме ходять - вільно, твердо, а не тягнуться, човгаючи, як ще вчора".

Концтабір Дахау, створений нацистами вже в березні 1933 року, лише через півтора місяці після приходу до влади, став своєрідною дослідною лабораторією режиму. Тут есесівці випробовували різноманітні форми придушення та терору, котрі потім застосовувалися і в інших таборах. Недаремно в країні пошепки примовляли: "Lieber Gott, mach mich stumm, dass ich nicht nach Dachau kumm!" - "Боже, зроби мене німим, щоб я в Дахау не потрапив".

"Третій рейх" уже перебував в агонії, а в Дахау щодня прибували ешелони з новими в'язнями, евакуйованими з інших концтаборів, зі звільнених союзниками територій. Через жахливу тісняву, моторошні умови життя та голод в таборі почалася епідемія тифу. З грудня 1944 року і до звільнення тут померли понад 14 тисяч осіб. Трупи лежали між бараками, прибирати їх було нікому. Ввечері 26 квітня, коли вже було чути артилерійську канонаду, частину в'язнів вишикували в колону та погнали далі на південь. Охороняли їх озброєні есесівці із собаками.

Розстріл на місці та смертні вироки

Багато жителів німецьких сіл, через які йшла ця колона, з жахом дивилися на виснажених людей. Більшість уперше стали безпосередніми свідками злочинів режиму. Вони намагалися передати в'язням хліб та воду, але охорона відганяла їх. З 10 тисяч учасників цього безглуздого "маршу смерті" загинули в дорозі від тисячі до півтори тисячі осіб: точна кількість невідома. Тільки в ніч на 2 травня, під час ночівлі в лісі, есесівці розбіглися.

Читайте також: Бабин Яр: конвеєр смерті на околиці Києва

Спробували втекти й охоронці, які залишилися в Дахау, але це вдалося небагатьом. Більшість потрапила в руки американців. До того, як увійти на територію табору, солдати 45-го піхотного полку під командуванням підполковника Фелікса Спаркса наштовхнулися на ешелон, що стояв на запасній колії. У ньому виявилися трупи двох тисяч в'язнів, відправлених у Дахау з Бухенвальду. Зачинені в товарних вагонах та кинуті напризволяще, люди померли від голоду та спраги.

Багато американських солдатів плакали, інші розлютилися. Частину захоплених есесівців тут же, на місці, розстріляли, й тільки рішуче втручання Спаркса врятували від неминучої розправи інших. Їх судили вже після закінчення війни. 268 наглядачів та вартових СС з Дахау були повішені за вироком військового трибуналу.