У неофіційному документі, який словенський прем'єр Янез Янша переслав кілька місяців тому кільком обраним адресатам у ЄС, міститься параграф під заголовком "Рішення". На перший погляд документ може нагадати Берлінський трактат 1878 року, над яким працювали Отто фон Бісмарк (Otto von Bismarck), Лорд Солсбері та князь Горчаков. За кілька тижнів переговорники тоді перекроїли геополітичну карту Балкан та змінили долі народів на південному сході Європи. У новому документі теж містяться далекосяжні пропозиції.

Пункту а) - "Об'єднання Косово та Албанії" - у документі присвячено чотири рядки. Під пунктом б) йдеться про "Об'єднання великих частин Республіки Сербської зі Сербією (маються на увазі території Боснії-Герцеговини, заселені етнічними сербами - Ред.). На це в документі виділено лише три рядки. Є в плані й пункт в) - "Хорватське національне питання". Янша пропонує вирішувати це питання "приєднанням переважно хорватських областей Боснії-Герцеговини до Хорватії" або "наданням особливого статусу хорватській частині країни за моделлю Південного Тіроля".

Виходить, що "за бортом" залишаються боснійські мусульмани, які з 1993 року самоідентифікуються як  "босняки" й становлять десь половину населення Боснії? Політична ситуація там одна з найскладніших у регіоні після розпаду Югославії. Кривава Боснійська війна між сербами, хорватами та боснійцями, завершилась у 1995 році підписанням під тиском США Дейтонської угоди. За цим мирним договором, Боснія і Герцеговина була адміністративно поділена на дві частини: однойменну Федерацію та Республіку Сербську (яка існує на підставі власної конституції), що отримали 51 та 49 відсотків території відповідно. Це складне державне утворення, визначене низкою компромісів у Дейтоні (США), і досі управляється багатьма міністрами, держсекретарями, радниками та чиновниками. Один з компромісів - посада глави держави заміняється Президією, до якої обирають по одному представнику боснійців, хорватів і сербів.

У "плані Янши" босняків теж згадують. Їм обіцяють "незалежну функціонуючу державу, за яку вони переберуть на себе повну відповідальність". До того ж, словенський прем'єр пропонує їм визначитися із зовнішньополітичним курсом. Вступ до ЄС - не єдина можливість. "На референдумі вони зможуть обрати між майбутнім у ЄС, поза ЄС та моделлю взаємин Туреччина-ЄС", йдеться у пропозиціях голови словенського уряду. І хоча від Боснії і Герцеговини вже подано заявку на вступ до ЄС, "якщо хаос триватиме, а вплив Туреччини і радикального ісламу зростатиме, то ситуація може різко погіршитися протягом наступного десятиліття".

Янша поки що план не афішує: мовляв, він ще має бути узгоджений з регіональними лідерами та міжнародною спільнотою. Та існування хай навіть і неофіційного документа з пропозиціями перекроювання кордонів у регіоні вже викликало бурхливі реакції. Що й, зрештою, недивно: це чутлива тема - майже "табу" на Балканах, які вже понад століття поза очі іменують "пороховою діжкою Європи".

Читайте також: Боснія і Герцеговина: як країна розривається між Путіним та Ердоганом

Демократія чи "етнічно гомогенні" громади?

Міністр закордонних справ Хорватії Гордан Грлич Радман прибув до столиці Боснії Сараєво 14 квітня 2021 року зі заспокійливим посланням: Хорватія однозначно виступає за територіальну цілісність сусідньої країни. Немає жодних доказів тому, що існує якийсь "фантомний план", заспокоював хорватський міністр.

До слова, один з адресатів "фантомного плану" - президент Ради ЄС Шарль Мішель, раніше заявляв, що "не може підтвердити" факт отримання документа. У перекладі з дипломатичної мови це не означає категоричного спростування факту. На існування плану опосередковано вказує і те, що словенський інтернет-портал necenzurіrano.sі днями опублікував текст під назвою: "Західні Балкани: шлях уперед".

За останні тридцять років оформилися дві різні концепції для Західних Балкан. Сьогоднішній консенсус передбачає непорушність чинних кордонів та розвиток демократичних інститутів та структур у кожній країні з представленням у них етнічних меншин. Альтернативна концепція, яку не заведено обговорювати публічно, передбачає нове перекроювання кордонів колишньої Югославії за етнічним принципом. Прихильники цієї концепції твердять, що влада багатьох балканських країн насправді нехтує правами національних меншин та демократичними принципами й процесами.

Читайте також: Чи дійдуть Західні Балкани до ЄС?

Балкани в центрі міжнародної уваги

Словенія перейме чергове головування в Раді ЄС з 1 липня 2021 року. У грудні торік прем'єр-міністр Янша, як це заведено в ЄС, окреслив пріоритети головування на цей період. Головною темою він визначив Балкани.

Відомо, що Янша добре ладнає з угорським колегою Віктором Орбаном. Той навіть фінансує праві, прихильні до Янші засоби масової інформації в Словенії, а також і у Північній Македонії. Тамтешньому експрем'єрові Ніколі Груєвському, засудженому за корупцію, Будапешт навіть надав політичний притулок. Орбан зробив усе для призначення свого протеже Олівера Варгеї на посаду комісара з питань розширення ЄС. У цьому кріслі він насамперед клопоче про вступ до ЄС сусідньої з Угорщиною Сербії.

Читайте також: Розширення ЄС: чи стане Україні у пригоді досвід Західних Балкан

Низькі шанси на реалізацію

Хоча, як видно, Янша і має непогану мережу прихильних контактів у регіоні та у Брюсселі, оглядачі вважають малоймовірним те, що словенському прем'єрові вдасться реалізувати задумане. До того ж, не всюди у Європі готові до нього прислухатися: його останній публічний виступ завершився скандалом. Янша виступав у Європарламенті в режимі відеоконференції наприкінці березня. Європарламентарії сподівалися поставити йому запитання щодо ситуації зі свободою преси у Словенії. Прем'єр же запропонував замість раунду запитань-відповідей переглянути фільм, а коли почув відмову, то просто відключив відеозв'язок і таким чином завершив участь у заході. У Брюсселі, однак, уміють підбирати важелі впливу.

Хай там як, а пропозиції Янши не варто вважати лише "фантазією". Так, три роки тому президент Сербії Александр Вучич також заявляв про можливість перегляду кордонів на Балканах за етнічним принципом. Його слова знайшли розуміння у тодішньої верховної представниці ЄС із зовнішньої та безпекової політики Федеріки Могеріні, тодішнього комісара із розширення ЄС Йоганнеса Гана (Johannes Hahn) та президента Австрії Александра Ван дер Беллена (Alexander Van der Bellen), які вважали слушними пропозиції щодо обміну територіями у прикордонних районах Сербії та Косово.