Кадри вбивств і руйнувань, спричинених вторгненням Росії в Україну, супроводжують усіх нас уже рік. Однак учені помітили, що з часом люди перестають реагувати на новини у ЗМІ чи пости в соціальних мережах, де йдеться про війну та насильство. Цей психологічний феномен, відомий як втома від співчуття або емпатичне вигорання, змушує людей втрачати здатність реагувати на чуже горе й допомагати тим, хто потребує підтримки.

"Я відчула це через деякий час після російського воєнного вторгнення в Україну, - згадує Джессіка Робертс, доцентка кафедри комунікаційних досліджень Португальського католицького університету в Лісабоні. - Коли я вперше почула про звірства, скоєні там, це було жахливо, але потім я дізналася, що те саме відбувалося і в іншому місті, і моя реакція була вже не такою екстремальною".

Емпатичне вигорання не обов'язково має бути постійним. Як писала американська письменниця Сьюзен Зонтаґ у її збірці есеїв 2003 року "Дивлячись на чужі страждання": "Співчуття - це нестабільна емоція. Його потрібно втілювати в дію, інакше воно зачахне".

Втома від співчуття і заціпеніння від насильства

Експерт у галузі вивчення ЗМІ з університету штату Огайо в США Бред Бушман провів низку експериментів, які доводять, що сцени насильства в цифрових медіаформатах, таких як відеоігри та фільми, здатні зменшувати чутливість людей до страждань або насильства в реальному житті.

Читайте також: Чи втомилися німці допомагати Україні й українцям?

В одному з досліджень Бушмана 320 учасників експерименту - студентів - протягом 20 хвилин грали у відеоігри - зі сценами насильства та без них. Після цього студенти мали відповісти на запитання анкети, при цьому в коридорі за дверима аудиторії було чути звуки бійки. "Це був запис бійки у виконанні професійних акторів. Крім того, ми попросили одного з наших колег у коридорі штовхнути сміттєвий бак і почати голосно стогнати", - розповів Бушман в інтерв'ю DW. Потім автори експерименту спостерігали, скільки часу знадобилося учасникам експерименту, щоб прийти на допомогу людині, яка стогнала в коридорі. У середньому, людям, які грали у відеоігри без сцен насильства, вистачило 16 секунд, тоді як тим, хто грав у шутери, знадобилося 73 секунди. Ба більше, каже Бушман, студенти, які грали в жорстокі відеоігри, вважали бійку не такою серйозною, як їхні однокурсники, які грали в ігри без агресії та насильства.

Було б занадто просто припустити, що жорстокі відеоігри підвищують у людей рівень агресії, але в експериментах Бушмана вони, схоже, тимчасово знижували чутливість людей до насильства в реальному світі. "Перегляд зображень зі сценами жорстокості призводить до того, що у людей притупляється сприйняття, і вони починають думати, що насильство - це не страшно. У результаті вони з меншою ймовірністю допоможуть тому, хто став жертвою насильства у реальному світі", - пояснює Бушман.

Втома від співчуття - це форма емоційного захисту

На думку Бушмана, психологічний механізм, що лежить в основі втоми від співчуття, - це зниження рівня чутливості. "По суті, це щось на кшталт емоційної фільтрації або фільтрації уваги, покликаної захистити нас від травматичних або нестерпних страждань, з якими ми не зможемо впоратися", - пояснює Бушман.

Читайте також: Німці стали гірше спати через корону та Україну

Те, як знижується рівень чутливості до зображень сцен насильства, видно і під час аналізу фізіологічних реакцій людей на стрес. "Якщо виміряти серцево-судинні реакції на збудження або електричні імпульси мозку під час переляку, можна побачити, що фізіологічні шокові реакції організму на зображення насильства загасають у тих людей, які щойно грали у жорстокі відеоігри", - каже Бушман.

Однак, на думку експерта, десенсибілізація до насильства і травм може бути важливою адаптивною стратегією для тих, хто через свою роботу змушений часто стикатися з травматичними подіями, наприклад, для військовослужбовців, лікарів або співробітників гуманітарних організацій. Проблема виникає, коли чутливість до насильства знижується у звичайних людей. "Ця адаптація організму є одним із механізмів, який фактично стимулює подальшу агресію і насильство в суспільстві", - підкреслює Бушман.

Читайте також: Режисер фільму "20 днів в Маріуполі": Коли я знімав, я плакав

Зниження емпатії до біженців

Подібні висновки робить і співробітниця Університету Ібн Халдуна у Стамбулі Ясмін Альдамен. Темою одного з її досліджень став вплив емпатичного вигорання і негативних репортажів у ЗМІ на ставлення до сирійських біженців у Туреччині та Йорданії. "Ми встановили, що негативні образи та повідомлення про біженців, які поширюються у ЗМІ, сприяють тому, що люди втрачають співчуття до них або навіть починають відчувати ненависть", - розповідає Альдамен в інтерв'ю DW.

На жаль, у цьому факті немає нічого нового чи дивного. Агресія щодо біженців та мігрантів існувала в усі часи. Але ознакою нового часу стало те, як швидко ЗМІ та соціальні мережі можуть спровокувати в людей емпатичне вигорання та вплинути на зростання рівня ненависті й расизму в суспільстві. "Відомо, що з плином часу люди переказують менше грошей на допомогу жертвам катастроф. Саме це й відбувається зараз, після землетрусів у Туреччині та Сирії", - каже Джессіка Робертс із Португальського католицького університету в Лісабоні.

Емпатичне вигорання можна подолати

З часом здатність до співчуття можна відновити, стверджують і Робертс, і Алдамен. "Впливом соціальних мереж можна скористатися і для того, щоб підвищити емпатію та співчуття до людей. У нашому дослідженні ми вивчили онлайн-проєкт Humans of New York, де хлопець зосередився на позитивних і правдоподібних історіях із життя людей, а не на їхніх травмах. Це допомогло створити більшу емпатію до героїв проєкту", - розповідає Робертс в інтерв'ю DW.

Ясмін Альдамен закликає ЗМІ та користувачів соціальних мереж змінити тональність матеріалів і постів, у яких ідеться про біженців та інші вразливі групи населення. "Моє дослідження рекомендує висвітлювати кризу сирійських біженців і кризи загалом з більш гуманістичного погляду. ЗМІ повинні розповідати також позитивні історії з життя мігрантів, щоб у людей не розвивалася втома від співчуття і від великої кількості трагічних подій", - розповідає Альдамен в інтерв'ю DW.