На стіл, як правило, ставили картоплю, інколи молоко, влітку час від часу - гриби або ягоди. Родина Бухал не була заможною. Це була проста польська родина з трьома дітьми. Мешкали вони в невеличкій хаті за 40 кілометрів від Кракова. Попри свої вкрай скромні статки Стефанія та Ян Бухали під час Другої світової війни прийняли єврейського хлопчика й упродовж двох років заміняли йому батька й матір. Хлопчику було дев'ять, коли в березні 1943 року його батько допоміг йому втекти з Краківського гетто. Після цього хлопчик переховувався то в одній родині, то в іншій, поки не опинився в родині Стефанії та Яна Бухал.

Пізніше він згадував про лагідність, з якою до нього ставилась Стефанія Бухала. Подружжя ризикувало своїм життям та життям власних дітей, оскільки в окупованій Польщі за надання прихистку євреям загрожувала смертна кара. Діти ж вважали "Ромека" просто своїм братом. А вже згодом, коли війна давно закінчилась, стало відомо, що єврейський хлопчик став всесвітньо відомим кінорежисером. І це ніхто інший, як Роман Поланскі. Батько Поланскі вижив у концтаборі "Маутгаузен", його мати загинула в "Аушвіці".

Роман Поланскі двічі відвідував село Висока, намагаючись дізнатись про подальшу долю своїх рятівників, але - марно.

Ромек, дядечко з Америки

Те, що упродовж років не вдавалося Поланскі, зуміли зробити молоді кіномитці Матеуш Кудла та Анна Кокошка-Ромер: збираючи матеріал для фільму про те, як Поланскі та його друг, відомий фотограф Ришард Горовіц, пережили війну, вони розшукали одного з нащадків подружжя Бухал, а саме - онука Стефанії та Яна Станіслава. 

Як розповів Станіслав Бухала, про те, що його бабуся та дідусь прийняли до себе в родину Поланскі і таким чином врятували йому життя, він узагалі нічого не знав. Батько Станіслава до своєї смерті в 1999 році був переконаний, що "Ромек" - його брат. Сам Станіслав усі ці роки був упевнений, що десь в Америці живе його дядько, про якого він знав лише те, що звати його Ромек. Якби він прочитав автобіографію Поланскі, то, можливо, здогадався б, що рятівники, про яких там згадується, - це його дідусь та бабуся.       

Але лише безпосередня зустріч з Поланскі остаточно розвіяла всі сумніви. "Коли Станіслав Бухала показав йому світлину своєї бабусі, Поланскі охопили емоції, й він сказав: "Так, це - вона. Вона врятувала мені життя", - розповідає Анна Кокошка-Ромер у розмові з DW. За її словами, як для Романа Поланскі, так і для Станіслава Бухала спільна поїздка до Високої була дуже зворушливим моментом. До того ж Станіслав уперше побував у цьому селі, де мешкали його родичі. "Поланскі розповів Станіславу все, що знав: де стояла хата, чим займався дідусь Станіслава, де росли яблуні та сливи. Поланскі, так би мовити, показав йому, звідки його коріння", - пригадує Кокошка-Ромер.

Пізнє вшанування

Після цієї зустрічі Поланскі звернувся до розташованого в Єрусалимі ізраїльського національного меморіалу "Яд Вашем" із проханням вшанувати подружжя Бухал як "Праведників народів світу". Мета меморіалу "Яд Вашем" - збереження пам'яті про винищення євреїв нацистами та наукове документування Голокосту. Званням "Праведники народів світу" держава Ізраїль відзначає неєвреїв, які рятували євреїв у часи націонал-соціалізму, ризикуючи при цьому власним життям.

Про Стефанію Бухалу Поланскі у своєму проханні написав: "Вона надала мені прихисток і ризикувала своїм життям та життям своєї родини. Вона була дуже чуйною, м'якою жінкою, яка тяжко працювала". 

Через 75 років після закінчення Другої світової війни онук подружжя Бухал прийняв медаль за своїх бабусю й дідуся, які померли ще 1953 року. "Це було проявом величезної людяності з боку моїх бабусі й дідуся, - сказав Станіслав Бухала. - Те, що Поланскі їх згадав, свідчить, що йому з ними було добре, у нього збереглись приємні спогади. Він розшукував мою родину, аби подякувати їй".

Церемонію вручення медалі "Праведники народів світу", яка відбулась у місцевому музеї в польському Глівіце, Поланскі відвідав особисто. Там він розповів, як після війни двічі повертався до села Висока. "Хати зі стріхою, де мешкала родина Бухал, більше нема. Було вкрай складно, панувала жахлива скрута, але завдяки тому, що вони мене прийняли, я сьогодні перебуваю тут", - сказав режисер.

Праведники народів світу

Подружжя Бухал тепер входить у число понад 27 тисяч тих, кого "Яд Вашем" визнав "Праведниками народів світу". Поляків серед них - майже сім тисяч. Таких людей у Польщі більше, ніж у будь-якій іншій країні. Цьому є пояснення, зауважує Барбара Енґелькінґ, засновниця Центру дослідження Голокосту при Польській академії наук. У розмові з DW вона нагадала, що до Голокосту більшість (близько трьох мільйонів) вбитих євреїв жили на території тодішньої Польщі. "Було б дивно, якби у країні, де було так багато євреїв і на території якої був епіцентр Голокосту, не було і найбільше їхніх рятівників", - зауважила Енґелькінґ.  

За словами дослідниці, нині складно визначити мотиви рятівників. Для декого це було просто можливістю заробити гроші, що в таких випадках часто призводило до експлуатації євреїв. "Але були й інші мотиви, такі як солідарність і дружба", - наголосила вона. До війни, наприклад, у Варшаві, продовжила Енґелькінґ, поляки та євреї часто підтримували дуже тісні стосунки, товаришували, і ця дружба потім проявилася під час війни. На медалі, яку прийняв Станіслав Бухала, викарбувано: "Той, хто рятує людське життя, рятує весь світ".