На Заході продовжують обговорювати програмну статтю головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного в журналі The Economist про те, що війна Росії проти України стає позиційною, а прорив не очікується. DW поговорила з полковником Маркусом Райснером (Markus Reisner) - військовим істориком, офіцером служби генштабу австрійської армії, головою одного з відділів Військової академії у Відні.

DW: Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний написав статтю та дав інтерв'ю для журналу The Economist. Він пише, що війна Росії проти України зайшла в глухий кут, що є загроза позиційної війни як у Першу світову. Президент Володимир Зеленський спочатку промовчав, потім опосередковано заперечив, сказавши, що це не глухий кут. Хто правий - Залужний, Зеленський чи обидва?

Маркус Райснер: Ці слова слід розглядати у контексті ходу війни. Почнемо з військового аспекту, зі слів Залужного. Він робить важливі заяви в інтерв'ю, але й у статті. Він пише, що за 20 місяців війни перед Україною стоїть дилема. Вона одержує (від Заходу) лише те, що дозволяє їй вирівнювати асиметричну ситуацію. Але замало, щоб змусити росіян розпочати переговори. Прикладів безліч - ракети ATACMS, дискусії про літаки F-16. Залужний каже, мовляв, дивіться, ситуація ризикована. Якщо ви хочете, щоб ми перемогли, потрібні зміни.

Президент намагається дати це у контексті. Він каже, що це слова генерала, але ми все одно на шляху до перемоги. Зеленський робить те, чого від нього очікують. Якби він сказав, що все пропало, це мало б величезне моральне значення. Це як на початку війни, коли він сказав, що залишається в Києві, і що йому потрібна зброя, а не евакуація. 

Багато хто сприйняв висловлювання Залужного та Зеленського як знак розбіжностей, яких раніше не було помітно. Наскільки це є небезпечним для допомоги Україні?

Звісно, це дилема. Видно, що росіяни одразу це підхопили та стверджують, що український контрнаступ провалився. Вони посилаються на цитату Залужного про те, що "красивого та глибокого прориву, швидше за все, не буде". Дилема полягає в тому, що Україна не мала необхідних для цього можливостей. Я завжди на це вказував і чув у відповідь, що, мовляв, високий моральний дух допоможе. Це суперечить воєнній логіці. Залужний ще кілька місяців тому відповів критикам, що Україні не потрібні поради, як вести війну. За його словами, Україна вдячна за будь-яку допомогу, але без повітряного прикриття ЗСУ не можуть вести війну, як її описано в підручниках НАТО, тому вони розробили свою тактику.

Але хіба позиційна війна, про яку пише Залужний, не почалася ще рік тому після звільнення Херсону? Відтоді не було великих змін лінії фронту. Чому тоді зараз ця констатація?

Україна досягала успіху тоді, коли ЗСУ були мобільні. Росіянам вдалося нав'язати їй позиційну війну. Це вигідно Росії, тому що вона може використовувати свої потужніші резерви - широке використання артилерії, РЕБ. Цю ситуацію мав переламати контрнаступ, що почався в червні, але він не досяг цілей, росіяни знову нав'язали позиційну війну.

Тому зараз настав момент підвести риску під літнім наступом та підготувати Україну так, щоб вона знову могла розпочати наступ навесні. Перші кроки вже є, створюються нові бригади. Але постає питання - де взяти техніку? Потрібно 150 танків, 300 БТРів, 200-300 артилерійських систем, це все потрібно постачати, про це треба говорити. Слід не засмучуватися про контрнаступ, а думати про майбутнє.

Читайте також: Преса ФРН про статтю Залужного: "Це просто опис війни"

Залужний сподівається на технологічне диво. Саме слово "диво" він не вимовляє, але порівнює ситуацію з винаходом пороху. Яким це диво могло б бути? Чи має Захід щось, що може вирішальним чином змінити хід війни?

Ситуація патова для обох сторін. Україна використовує інновації та нові системи, про які раніше можна було лише читати, наприклад, рій безпілотників. Російська сторона часто копіювала ці ідеї і почала їх масово відтворювати. Тут, звичайно, можна запитати, а як же санкції?

Оскільки завдяки БПЛА обидві сторони бачать одна одну, а на це справедливо вказує Залужний, ми маємо прозоре поле бою. У таких умовах неможливо стягнути великі сили в одному місці, наприклад, танки, і почати маневри, тому що атакуюча або оборонна сторона відразу використовує артилерію та безпілотники.

Що робити? Є цікаві моменти в інтерв'ю Залужного. По суті, йдеться про контроль електромагнітного поля. Це область, де йде комунікація та управління безпілотниками. Це майже окремий вид військ. Якщо його вдасться контролювати, це позбавить противника можливості використовувати БПЛА. Цікаво, що Залужний розповідає про свою зустріч з Еріком Шмідтом, одним із колишніх директорів Google. Постає питання про штучний інтелект. Тобто за допомогою множини сенсорів відбувається швидкий аналіз ситуації та цілей. Час - один із факторів війни. Якщо Україні вдасться повернути контроль над електромагнітним полем, відібрати його у росіян і використати фактор часу, тоді вони зможуть отримати імпульс для перелому.

Україна вже кілька місяців намагається створити плацдарм для наступу на лівому березі Дніпра біля Херсону. Як ви оцінюєте ситуацію там? Які шанси ЗСУ відкрити новий напрямок наступу у бік Криму?

Це залежить від подальших кроків. Декілька тижнів там був взвод українських солдатів - близько 30, потім доставили підтримку, це була рота, тепер уже батальйон - 300-400 солдатів. З'явилися фото перекидання окремих одиниць бронетехніки. Запитання - коли з'явиться понтонний міст для переправлення важкої техніки. Причина успіху в тому, що ЗСУ змогли регіонально обмежити можливості російської армії в електромагнітному полі. Якщо Україна зможе утримати цю ситуацію, то є потенціал.

Поки що російська сторона не приділяє цьому багато уваги, бо зайнята іншими ділянками. Українці намагаються змусити росіян перекинути в центр цінні резерви з інших напрямів - Куп'янськ, Сватове, Бахмут, Авдіївка, Вугледар, що може дати можливість ЗСУ досягти успіху там, на сході.

Читайте також: Коментар: Захід не почув Залужного, але ще не пізно

Повертаючись до статті Залужного, командувач ЗСУ констатував наявність позиційної війни. Захід до неї готовий? І якщо так, що Захід має поставити Україні для такої війни - і як швидко?

У цьому й річ. Захід до цього не готовий, бо він уже 20 місяців прикрашає ситуацію і вважає, що лише за допомогою моральної переваги українці зможуть перемогти російського ведмедя. Це так не працює. Це можна порівняти з російським боксером Валуєвим, котрий перемагав технічно, бо це така гора м'язів. Коли він втомлювався, то час від часу використовував клінч, суддя їх розводив, Валуєв змінював підхід і починав знову. Тут така сама ситуація. Якщо Україна як менший боксер не досягне технічної переваги, то згодом послабшає. Захід має це зрозуміти. Ми на Заході стали жертвами власної пропаганди, думали, що це спрацює.

Ми забули про сутність війни, ми стали постгероїчним суспільством, а Росія та Україна - героїчні товариства. Ми не хотіли розігрувати військову карту, а робили ставку на економіку, санкції. Це у Росії не працює.

Я бачу дві можливості. Одна - дати Україні все, без обмежень. Щотижня в Україну повинні їхати три-чотири потяги з військовим вантажем. Є ціла палітра систем, які можна поставити. Друга - самокритично зізнатися, що це неможливо. Тоді треба сказати про це українцям і, можливо, розпочинати переговори. У такому разі слід зізнатися, що українська держава у нинішній формі, можливо, перестане існувати, бо Росія її знищить.

З урахуванням цього - який ваш прогноз на 2024 рік?

Ми наближаємося до точки кульмінації, коли вирішуватиметься, в який бік усе повернеться. З огляду на те, що криз та конфліктів багато, увага до України зменшується, особливо щодо ресурсів. Всі дивляться на Ізраїль, Близький Схід. США там під тиском. Що станеться, якщо конфлікт стане регіональним? Якщо Україна не зможе залишитись у центрі уваги, і насамперед - європейців, то їй доведеться важко. Якщо Україні вдасться протилежне, якщо ЄС зрозуміє, що, допомагаючи Україні, він запобігає майбутньому зіткненню на своїй території, тоді конфлікт може піти в цьому напрямку. Історія відбувається зараз. Тому так важливе інтерв'ю Залужного.