У Варшаві панує настрій кінця робочого дня. На світлофорі між Палацом культури та головним залізничним вокзалом - вир людей. Вони поспішають, заглиблені в екрани своїх смартфонів. Неначе вони хочуть бути ще анонімнішими, ніж вони і так є у сіро-бетонному мегаполісі.

З цієї маси виділяється невеличка яскрава група людей переважно літнього віку. Вони несуть транспаранти та розмахують європейськими та веселковими прапорами. З їхнього гучномовця лунає: "Усе ще буде гарно, усе ще буде нормально"! У Польщі ця культова рок-пісня асоціюється з часами закінчення комуністичної диктатури в 1989 році. Але з початком пандемії коронавірусу вона знову стала музичним маяком надії.

Демонстранти також сподіваються, що Польща більше не буде слідувати курсу національно-консервативної правлячої партії ПіС ("Право і справедливість"). Вони називають себе "польські бабусі", але хочуть бути кимось більшим, ніж стереотипні бабусі, які готують вареники, плетуть гачком і приділяють свій час онукам.

Звичайно, "польські бабусі" все це теж роблять. Але вони також виходять на вулиці. Багато хто з них регулярно бере участь у демонстрація протягом шести років. Вони обрали своїм символом веселковий прапор, який зазвичай використовує ЛГБТ-спільнота. Проте на прапорі бабусь написано: "Польські бабусі. Сила безсилих".

Веселка замість біло-червоного прапора

Того вечора бабусі ходять центром Варшави. Пішоходи дивляться на них скептично, дехто обертається, молода жінка показує великий палець вгору, інша питає, чи може вона сфотографуватися з бабусями. "Молоді люди часто аплодують", - каже Кристина Пйотровська, якій восени виповниться 70 років. "Нещодавно до мене підійшла молода жінка і подякувала за нашу діяльність. Вона сказала, що завдяки нам почувалася в безпеці", - зазначає активістка.

Але от люди похилого віку так реагують досить рідко. "Від них лунають такі прокльони, які, повірте, ви не схочете чути", - повідомляє Пйотровська. Також часто трапляються неприємні ситуації, наприклад, коли у них з рук виривають веселкові прапори, або ж бабусям доводиться чути, що їм краще носити біло-червоний польський прапор, ніж різнокольоровий.

Та бабусь це не знеохочує. Спочатку вони збиралися в особливих випадках, наприклад, щоб підтримати критичних до уряду суддів. Зараз вони виходять на демонстрації щотижня - і кожна з них переживає за щось своє. Наприклад, для 77-річної Анни Лабусь йдеться про боротьбу зі "знищенням польської конституції", для іншої учасниці кампанії важливі "незалежні та вільні ЗМІ", ще в однієї викликає занепокоєння система освіти.

За верховенство права

"Я не можу сидіти вдома спокійно. Будь-яке порушення закону мені болить", - пояснює Анна Лабусь в інтерв'ю DW. Якщо, наприклад, Конституційний суд Польщі ухвалить рішення в інтересах правлячої партії, то країна буде розвиватися в неправильному напрямку, вважає вона. Ось чому Лабусь вимагає: "ЄС повинен приділяти більше уваги коштам, що надходять у Польщу, і ставити умови, щоб наша країна знову могла стати правовою державою".

А як щодо співгромадян, які мислять зовсім інакше? "30 відсотків, які проголосували за ПіС, компенсують свої невдачі соціальними виплатами, які вони отримують від держави, - каже Лабусь. - Ніхто з них не замислюється про те, звідки беруться ці гроші". Але крім прихильників та опонентів ПіС, є ще й ті, хто "посередині".

Боротьба за свідомість

"Найгірші - байдужі, і, на жаль, зараз таких більшість", - каже Івонна Ковальська, голова "польських бабусь". "У них все ще є мобільні телефони, паспорти, інтернет, вони можуть подорожувати. Вони не знають, що у них крок за кроком забирають, і що незабаром може бути занадто пізно зупинити цей процес. Ми намагаємось пояснити це їм", - каже вона.

Найголовніше для польських бабусь - це боротьба за те, щоб їхні онуки могли жити в демократичній Польщі. "Я, мабуть, уже не житиму, коли моя онука стане великою", - пояснює 67-річна Ковальська. "Але мені важливо, щоб мене запам'ятали як ту, хто боровся за її права", - каже вона. Для неї немислимо залишити онукам країну, "в якій вони зможуть лише ліпити вареники".

Пам'ятаючи про диктатуру

Івонна Ковальська зростала в часи правління в Польщі комуністів (1945-89 роки). У той час багато її ровесників боролися проти системи - за те, щоби жити в демократичній і вільній країні. "У 1989 році ми думали, що зараз у нас демократія і вона буде тривати вічно", - згадує вона.

Читайте також: За парканом і з однодумцями: новий тренд житлових поселень у Польщі

"Але потім виявилося, що демократія - це те, що ти можеш просто підірвати. Якщо постійно не звертати уваги на основоположні цінності суспільства, за які має кожен боротися, то демократії раптом може не стати", - підсумовує активістка.

Покоління Качинського

На даний момент "польські бабусі" - це лише десяток жінок. До пандемії коронавірусу їх було близько 30, каже Ковальська. Вона вважає, що в Польщі загалом замало людей, які виходять на демонстрації. ПіС виграла парламентські вибори вдруге поспіль, причому в усіх вікових групах. У 2019 році партія Ярослава Качинського отримала найбільшу підтримку від людей, старших за 60 років, зібравши в цій віковій групі понад 55 відсотків голосів. Це якраз покоління "польських бабусь".

Та саме до цих найбільш послідовних виборців ПіС революційним "польським бабусям" найважче дістатися. Насправді їм ніколи не вдавалося переконати літню людину по той бік барикад, зізнається Ковальська. "Вони дуже вперті і зовсім не цікавляться тим, що ми робимо. Деяким з них важко ходити, але вони все одно регулярно приходять на наші зустрічі, щоб нас облаяти".

"Польські бабусі" не лише ходять на демонстрації, але й дискутують, зокрема про боротьбу з фашизмом. Однією з ідей, яку вони реалізували на практиці, була зустріч віч-на-віч з націоналістами, які пройшли маршем Варшавою. В одному інтерв'ю деякі активістки міркували, чи не запросити їх на торт: "Зрештою, у націоналістів теж є бабусі".