Коли Міхаель Копіцара (Michael Kopitzara) знову зайшов до свого гаража після руйнівної повені в містечку Зінцигу, що у федеральній землі Рейнланд-Пфальц, він не повірив своїм очам. Його улюблена Honda лише частково постраждала від стихії. Хоча мотоциклісту й доведеться витратити чимало грошей на ремонт, та все ж таки врятований мотоцикл - це проблиск надії у хаосі останніх днів, коли перший поверх і підвал його будинку було повністю зруйновано. "Ніхто не очікував, що тут може трапитися щось подібне", - розповідає він.

Копіцара вже упродовж 30 років належить до добровольчої бригади пожежників-рятувальників Зінцига і краще за будь-кого іншого знає, як жителів міста попереджали про катастрофу, що наближалася. "Наша рятувальна служба зробила все, що було в людських силах", - каже він і додає, що вже у другій половині дня перед повінню пожежники-рятувальники ходили від дверей до дверей, попереджаючи людей про небезпеку. 

Читайте також: Місця катастрофи в Німеччині: до і після повені

Рятувальники чітко закликали бути дуже обережними 

Копіцара мешкає неподалік від річки Ар, тож рятувальники закликали його та його сусідів відігнати автомобілі від будинків і припаркувати їх на майданчику біля супермаркета. "Я це хоч і зробив, але трохи з посмішкою. Адже коли чотири роки тому нас тут попереджали про повінь століття, вода не дійшла навіть до нашого садка і залишалася спокійним струмком". 

Раннього вечора перед повінню пожежна бригада здійснила другий об'їзд кварталу, рятувальники знову дзвонили у кожні двері й попереджали людей про повінь через гучномовець. Говорили чітко: вода підніметься дуже високо! Будьте надзвичайно обережні! Убезпечте своє майно! Стежте за інформацією у ЗМІ!

Копіцара, який весь час перебував у контакті зі своїми колегами, вирішив таки щось робити. Він укріпив двері мішками з піском, а найважливіші папки з документами з підвалу переніс до вітальні. "Про лептоп і робочі документи у моєму кабінеті у підвалі я навіть не подумав", - пригадує він. 

"Доленосне рішення має ухвалюватися згори"

Зазирнувши у спеціальний додаток на мобільному телефоні, через який надходять попередження про надзвичайні ситуації, Копіцара більш-менш заспокоївся: незадовго до півночі він отримав повідомлення, що всі мешканці будівель на відстані 50 метрів від обох берегів річки мають евакуюватися. Чоловік же мешкає за 70 метрів від річки Ар.

Читайте також: "Ніби після війни": як в німецьких містах пережили повінь століття

Після катастрофічних наслідків повені у Німеччині тривають дискусії про те, чому не спрацювала система раннього оповіщення про катастрофу і не було здійснено евакуацію населених пунктів на кшталт Зінцига, яким загрожувала стихія. Міхаель Копіцара переконаний: "Подібні рішення повинні ухвалюватися згори, такого не можна вимагати від маленької бригади рятувальників у кожному окремому населеному пункті".

Озираючись на те, що сталося, чоловік вважає, що за ретельної оцінки ситуації можна було би відреагувати раніше і швидше. Однак хто має ухвалювати таке доленосне рішення? "Треба було мати сміливість евакуювати десятки тисяч людей упродовж короткого часу, навіть якби це виявилося даремним", - говорить рятувальник із Зінцига. 

Читайте також: Коментар: Негода у ФРН - шукати крайніх після такої катастрофи толку мало

Трагедія в місцевому інтернаті 

У Зінцигу можна зустріти людей, які увесь час нічого не підозрювали, яких розбудили крики сусідів, після чого вони змушені були надзвичайно швидко залишити свої домівки буквально в піжамах. А також тих, хто мешкає на другому поверсі і прокинувся лише тоді, коли Зінциг перетворився на величезне озеро. 

Але повністю безпомічними перед повінню виявилися, у першу чергу, ті, хто не був у змозі зрозуміти повідомлення про наближення катастрофи. На першому поверсі інтернату для людей з особливостями ментального розвитку, будівля якого розташована неподалік від річки, загинуло 12 людей. 

Від повені постраждало непідготовлене населення

На сусідній вулиці стоїть Керстін Лаубманн (Kerstin Laubmann), яка й досі шокована подіями тієї ночі, коли сталася повінь. При чому сама Керстін має в цій ситуації підбадьорювати людей, адже вона вже 30 років працює пасторкою євангелічної громади у Зінцигу. 

"Люди й досі не знають, як вони почуваються. Всі вони мають тунельне бачення: хочуть рятувати те, що ще можна врятувати. А потім сидять і раптом починають плакати", - розповідає вона. Лаубманн уже працювала пасторкою в Андернаху на Рейні - у місті, яке звикло до повеней. Але подібна катастрофа на річці Ар? "Я вважала це просто неможливим, не могла собі уявити чогось подібного. Багато хто тут уночі перепитував: "Яка ще вода?"

Сина Керстін Лаубманн, який живе нижче по течії річки Ар, уночі евакуювали. А в Зінцигу жодного разу не було ввімкнено сирену для оповіщення про катастрофу - та й навіщо, додає Лаубманн. Якби її ввімкнули, вона би радше подумала про пожежу.

І через п'ять днів після катастрофи пасторка й досі не знає, які висновки Зінциг має зробити після цих подій. Побудувати кількаметрові так звані шпунтові стіни - саме там, де проходить велодоріжка і знаходиться зона відпочинку? Неможливо! Жити більш свідомо? Не знищувати зелені насадженні і не вкривати все асфальтом і бетоном, здійснюючи так зване запечатування територій? Обов'язково! Однак її висновок однозначний: "Від такої води захиститися неможливо".