Волонтерам, які допомагають боротися з наслідками повені на Заході Німеччини, потрібна підтримка, а їхнім автомобілям та агрегатам, наприклад електрогенераторам та насосам для відкачування води, - пальне. Тому о четвертій годині ранку 21 липня Томас Шпербер (Thomas Sperber) та Маріус Ґлезер (Marius Gläser) сіли за кермо свого автомобіля-цистерни й відправились у район стихійного лиха. У цистерні - 32 тисяч літрів дизельного пального, що його безплатно надали 17 торговці пальним з Лімбурга - міста, розташованого в приблизно 90 кілометрах від Арської долини, котра сильно постраждала від повені, викликаної аномальними зливами. 

Чоловіки розмістили свою імпровізовану автозаправну станцію на одній із автостоянок поблизу містечка Зінциг, яке через повінь зазнало сильних руйнувань. Одним з перших "клієнтів" був ландшафтний архітектор Разім Червідаку (Rasim Cervidaku). У ковші свого трактора він привіз три порожні діжки для пального. Червідаку мешкає в Зінцигу й протягом останнього тижня, який минув з початку повені, працює на своєму тракторі практично безперервно. Чоловік розповідає, що йому самому пощастило вберегтися від повені, оскільки його дім та підприємство розташовані вище району міста, який було затоплено. Але він та його родина вирішили всіляко допомагати жертвам стихії. Його син на екскаваторі, що належить фірмі, де працює батько, також залучений до робіт з розчищення міста від бруду, уламків будівель, дерев та іншого сміття, що принесло сюди бурхливими потоками води.

Люди здивовані готовністю інших до допомоги

"Найбільшу допомогу надають місцеві жителі. Насамперед ті, кого не так зачепила біда - й тому вони можуть щось зробити й подають руку допомоги", - розповідає дослідник катастроф з Берліна Мартін Фос (Martin Voß). Солідарність та готовність допомогти є величезною - і виходить далеко за рамки допомогти, яку надають  державні інститути та благодійні організації. Багато хто з тих, хто вважає людей скоріше егоїстичними, вражені величезною хвилею бажання допомогти жертвам стихії. А втім, як свідчать дослідження, люди десятиліттями у ситуації з природними катастрофами поводяться солідарно, нагадує Мартін Фос у розмові з DW. Він додає, що у такий момент, коли люди потрапляють у біду, така взаємодопомога є основною лінією поведінки.

Взяти хоча б жителя міста Мехерніх у регіоні Айфель Губерта Шіллеса (Hubert Schilles). Цей чоловік, якому вже за 60, на своєму екскаваторі, ризикуючи власним життям, розблокував стічний канал греблі й усунув небезпеку прориву дамби, тим самим врятувавши близько 10 тисяч людей, які могли від цього постраждати.

Героєм є також Карстен Штайнер (Karsten Steiner), який розчищає вулиці на своєму екскаваторі у Зинцігу. Через три дні після початку повеней чоловік завантажив екскаватор на причеп та відправився допомагати за майже 300 кілометрів від свого дому в місті Георгсмарієнгютте у Нижній Саксонії - і все за власний кошт.

Справжніми героями у цій ситуації є люди, які діють, пояснює дослідник катастроф з Бремена Вольф Домбровскі (Wolf Dombrowsky). "Це ті люди, які одразу вирушають, долучаються до справи і діють. І які, у найкращому випадку, ще й кажуть іншим, що робити", - каже Домбровскі.

Читайте також: Катастрофічна повінь у Німеччині: що розповідають ті, хто пережив цей жах

Він вказує на те, як під час катастроф традиційні конкурентні механізми, які діють у суспільстві у нормальні часи, втрачають будь-яке значення. "За таких обставин з людей злітають усі маски. Й кожен, хто допомагає, вважається героєм", - каже дослідник.

Стара пожежна машина знову затребувана

До таких героїв можна зарахувати й торговця антикварними автомобілями з Бонна Макса Дірона (Max Diron), який для допомоги у постраждалих від повені районах використовує знятий з експлуатації пожежний автомобіль. Він разом з іншими волонтерами щодня після роботи, з 17-ї години, їде на допомогу тим, хто її потребує. 

Сам Дірон розповідає, що він з іншими волонтерами вже розчистили 12 будинків. За його словами, стара пожежна машина змогла проїхати навіть там, де застрягали сучасні вантажівки Служби технічної допомоги Німеччини (THW).

До місця катастрофи можна дістатися й тим, хто не має власного спецтранспорту - для цього курсують спеціальні автобуси, які підвозять волонтерів - щодня майже тисячу осіб. Такі рейси організував Марс Ульріх (Marc Ulrich) з міста Бад-Ноєнар-Арвайлер. Він помітив бажання допомогти багатьох людей, але водночас розумів, що якби усі почали добиратися на місце подій власними автомобілями, це б створило дорожній хаос та заблокувало б шлях рятувальним автомобілям. Волонтери також розробили щось на зразок кодексу поведінки з жертвами повеней - наприклад, не входити без запрошення до порожніх будинків, не розпитувати ні про що місцевих жителів, але вислуховувати їх, якщо вони самі хочуть виговоритися.

Читайте також: "Ніби після війни": як в німецьких містах пережили повінь століття

Але й самі волонтери, і дослідники катастроф констатують, що ця готовність допомогти з часом зменшиться - адже більшість волонтерів мають роботу, сім'ї, дітей та інших родичів, та й сили їхні не безмежні. На тому етапі, коли найгірше вже позаду, допомогу вже муситимуть надавати професіонали - наступним буде етап відбудови.