80 років тому, 1 серпня 1944 року, розпочалося Варшавське повстання проти нацистських загарбників, організоване командуванням Армії Крайової та представниками польського уряду у вигнанні. Воно стало символом опору німецькій окупації, продемонструвавши волю поляків до протистояння будь-якому тоталітаризму.

Після двох місяців запеклих боїв повстання, що спричинило величезні людські жертви, закінчилося капітуляцією і майже повною руйнацією Варшави. Не знаючи про цю ключову подію польської історії, неможливо зрозуміти поляків, наголошують історики.

Польща і Німеччина. Відлига у відносинах

Після Другої світової війни німецьких політиків довгий час не запрошували на пам'ятні заходи, пов'язані з Варшавським повстанням. Тільки після падіння "залізної завіси" відносини потеплішали. Першим президентом Німеччини, який відвідав Варшаву на запрошення тодішнього президента Польщі Леха Валенси у зв'язку з півстолітньою річницею повстання 1994 року, став Роман Герцоґ (Roman Herzog).

Високопоставлений гість із возз'єднаної Німеччини не тільки був присутнім на заходах, а й виступив із промовою. "Нам, німцям, соромно, що ім'я нашої країни і нашого народу буде вічно асоціюватися з болем і стражданнями, які були заподіяні мільйонам поляків", - сказав Герцоґ на урочистій церемонії у Варшаві. Він попросив вибачення у всіх польських жертв війни "за те, що з ними зробили німці".

Візит німецького президента був сприйнятий неоднозначно. Багато поляків вважають рішення про його участь у пам'ятних заходах занадто поспішним. Ветерани, які прийшли на пам'ятну акцію разом із президентом Німеччини, були проти його присутності. "Сьогодні нам цей німець не потрібен", - такою була позиція багатьох поляків на той час. Напруженості додав і сам Роман Герцоґ, який в одному з інтерв'ю переплутав Варшавське повстання з повстанням у Варшавському гетто, що відбулося 1943 року.

Польща під час Другої світової війни - з надією на звільнення

Масові вбивства за часів "третього рейху" залишили глибоку травму в польській колективній пам'яті. Щоб повернути контроль над прифронтовою Варшавою після того, як наприкінці липня 1944-го частини Червоної армії зайняли її східні передмістя, нацистське керівництво в Берліні використовувало будь-які засоби. Але вермахт відступав, результат війни був вирішений.

Збройні сили Радянського Союзу просувалися все далі на Захід і готувалися взяти під свій контроль всю територію Польщі. Поляки, які не відчували симпатії до СРСР і бажали уникнути нової окупації, вирішили взяти ініціативу у свої руки і спробувати самостійно звільнити свої території. Армія Крайова була пов'язана з критично налаштованим щодо Москви польським урядом у вигнанні. 1 серпня о 17 годині у Варшаві почалося повстання.

Армія Крайова, що діяла в підпіллі, створена 14 лютого 1942 року, змогла об'єднати десятки тисяч бійців. Однак лише кожен восьмий із них мав зброю. Метою керівництва армії, що підпорядковувалося уряду у вигнанні, було звільнення столиці Польщі від нацистської окупації. Це хотіли зробити до приходу радянських військ, адже СРСР також розглядався як загроза незалежності. Після п'яти років німецького терору поляки сподівалися звільнити бодай частину своєї території самостійно.

Садистські методи нацистів

У перші дні повстанцям вдалося звільнити значну частину Варшави. Однак стратегічні об'єкти - мости через Віслу, центральну залізничну магістраль та аеропорт, а також "німецький квартал" - захопити не вдалося.

Німецькі війська проводили жорсткі контратаки. Генріх Гіммлер (Heinrich Himmler) поклав завдання з придушення повстання на группенфюрера СС, генерал-лейтенанта військ СС і поліції Гайнца Райнефарта (Heinz Reinefarth). "Підключення Райнефарта перетворило битву на бійню", - вважає німецький історик Штефан Ленштедт (Stephan Lehnstaedt), професор Університету Туро в Берліні.

У період з 5 до 7 серпня тільки в районі Воля на заході Варшави було вбито, за різними оцінками, від 30 до 40 тисяч людей, переважно - мирних жителів. Польські історики говорять про більш ніж 50 тисяч жертв. У лікарнях поранених розстрілювали, а медсестер ґвалтували і вбивали, використовуючи "всілякі садистські методи", розповідає історик. "Що я повинен робити з цивільними? У мене менше боєприпасів, ніж полонених", - так описував те, що відбувається, своїм подільникам Райнефарт.

Вимушена капітуляція повсталих поляків

У наступні тижні німецькі війська за підтримки люфтваффе і важкої артилерії повернули собі контроль над раніше захопленими повсталими районами. Допомоги з боку СРСР не було - Червона Армія вийшла на східний берег Вісли тільки 15 вересня, коли вже не залишилося жодних шансів на перемогу.

Є багато підстав вважати, що Сталін свідомо не захотів прийти на допомогу польським повстанцям. Західні союзники обмежилися підтримкою з повітря - і ці акції не змогли запобігти поразці. 2 жовтня 1944 року головнокомандувач Армії Крайової Тадеуш Коморовський був змушений підписати з німцями угоду про капітуляцію.

Варшава 1944 року. Мертве місто

Результат повстання був жахливий. Загинуло близько 18 тисяч повстанців і до 180 тисяч мирних жителів. Втрати з німецького боку становили щонайменше дві тисячі вбитих солдатів і офіцерів. Щонайменше півмільйона поляків було вигнано з міста. Багатьох було депортовано до німецьких концентраційних таборів або на примусові роботи. Варшава перетворилася на мертве місто.

Націонал-соціалісти раділи. Гіммлер зізнався, що "дуже задоволений" кровопролиттям. У своїй промові наприкінці вересня 1944 року він сказав, що вважає повстання "благословенням", бо завдяки йому вдалося стерти з лиця землі Варшаву - "столицю, голову, інтелект цього колишнього 16-17-мільйонного народу", "народу, який 700 років блокував нам Схід".

Після оголошення про капітуляцію німці розпочали систематичне пограбування і руйнування міста, розуміючи, що скоро його залишать. "Кожен квартал має бути спалений і підірваний", - наказав Гіммлер.

Червона армія, увійшовши 17 січня 1945 року в уже ніким не захищене місто, виявила тут майже безлюдну кам'яну пустелю. За воєнні злочини, скоєні нацистами під час Варшавського повстання, ніхто так і не поніс покарання. У тому числі й группенфюрер СС Гайнц Райнефарт. Після кількох років в американському полоні він був звільнений. У його видачі Польщі західні союзники відмовили. У повоєнній Німеччині Райнефарт вибрав політичну кар'єру: став у підсумку депутатом ландтагу землі Шлезвіг-Гольштейн і бургомістром містечка Вестерланд на острові Зюльт.

Польські жертви чекають компенсацій

В останні десятиліття польсько-німецькі відносини змінилися на краще. Візити провідних німецьких політиків до Варшави на пам'ятні урочистості 1 серпня перестали бути винятковим випадком. Цьогоріч президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр (Frank-Walter Steinmeier) у середу, 31 липня, виступив там само, де 30 років тому виголошував свою промову Роман Герцоґ. Звертаючись прямо до тих, хто вижив під час Варшавського повстання, Штайнмаєр сказав: "Саме тут і саме зараз я прошу вибачення". За словами німецького президента, німецький націоналізм, імперіалізм і расизм призвели до "жахливих злочинів", проти яких поляки чинили опір під час Варшавського повстання. Незважаючи на початок нових відносин між Берліном і Варшавою після зміни влади в Польщі восени 2023 року, питання про компенсації жертвам "третього рейху", як і раніше, залишається відкритим. Поляки, які останні вижили під час повстання, очікують від німців конкретних фінансових зобов'язань, а не чергового визнання провини.