Краматорськ і Слов'янськ - найбільші міста на неокупованій Росією частині Донеччини. Нині в них проживають близько 100 тисяч людей. На деяких дорогах поруч вже натягнуті антидронові сітки, а трасами рухаються здебільшого військові автівки.

Краматорськ, Слов'янськ, а також сусідні Костянтинівка і Дружківка утворюють так званий "пояс фортець" - агломерацію, яка вважається основним оборонним рубежем української армії на сході. Тоді як Костянтинівка й Дружківка за останні місяці фактично перетворилися на зону бойових дій з постійними обстрілами й засиллям FPV-дронів, у Краматорську і Слов'янську, на відстані 20 кілометрів від фронту, триває прифронтове життя. 

На прифронтову нерухомість високий попит

Попри те, що восени 2025 року до Краматорська і Слов'янська почали діставати FPV-дрони, почастішали обстріли КАБами, а з листопада через небезпеку припинилися рейси пасажирських потягів, тут працюють десятки кафе й магазинів, а на вулицях людно. Рієлтор Владислав Савченко, з яким DW зустрічається у Слов'янську, визнає: економіка прифронтових міст "тримається" здебільшого на військових, для яких і працюють заклади й крамниці, тоді як традиційні для регіону великі промислові підприємства призупинили роботу або виїхали.

Через те, що військовим доводиться самостійно шукати й винаймати для себе житло, неподалік фронту зберігається високий попит на оренду квартир і будинків. За словами Савченка, оренда двокімнатної квартири з хорошим ремонтом у Слов'янську нині коштує 12-15 тисяч гривень на місяць, тоді як таке ж житло зі стареньким ремонтом обійдеться у 8-10 тисяч гривень. Для Донеччини це - немалі гроші.

"Люди, яким довелося виїхати зі своїх домівок, приїжджають у Слов'янськ, а ти їм не можеш нічого запропонувати. Є квартира за 10 тисяч гривень - вони не розраховують на такий бюджет, а варіантів немає", - розводить руками Савченко.

Хто купує житло біля фронту?

Ринок нерухомості включає не тільки оренду. За словами Владислава Савченка, "нерухомість рухається" - житло активно продається і купується. Агенція, де він працює, у жовтні 2025 року уклала 10 угод, у листопаді - 8, а станом на середину грудня має вже 5 договорів про купівлю-продаж житла.

За оцінкою Савченка, порівняно з 2021 роком ціни на нерухомість у Слов'янську впали на 50-60 відсотків. Водночас, не всі звикли до цього. Рієлтор показує нам двокімнатну квартиру в центрі міста з хорошим ремонтом і новою технікою, виставлену на продаж. "Власники хочуть за неї 24-25 тисяч доларів, але на сьогодні її ринкова вартість - 15-16 тисяч доларів", - говорить він. Більшість продавців, які звертаються до Владислава, - це люди, які вирішили виїхати.

Часто ціни "прив'язані" до новин і ситуації на фронті: "Буває, людина хоче продати квартиру за 15 тисяч доларів. Бачить, що новини йдуть нібито в кращу сторону, можливо, буде якась мирна угода - вона розуміє, що зможе цю квартиру продати, наприклад, за 25 тисяч. Тож ставить вищу ціну, або взагалі знімає з продажу і чекає кращого моменту", - пояснює Савченко.

Водночас серед покупців здебільшого ті, хто розглядає нерухомість біля фронту як інвестицію і розраховує відносно швидко "відбити" витрати за рахунок оренди. Є й ті, хто шукає новий дім після обстрілів або втратив житло через окупацію, але хоче залишатися на рідній Донеччині або не має достатньо коштів на житло в інших регіонах.

Рієлтор Владислав Савченко із дружиною і донькою поки що залишаються у Слов'янську, хоча в листопаді біля їхнього будинку був "приліт" - у квартирі вилетіли вікна. "Думки про виїзд є. Якщо далі нічого не зміниться, то, я думаю, доведеться. Але сподіваємось на краще", - каже він.

Що жителі неокупованої Донеччини думають про мирні переговори?

"Коли почалися розмови про мир, у нас тут був дуже "веселий" тиждень - щодня десь "приліт", - так Савченко відповідає на питання про очікування від мирних переговорів, де, зокрема, обговорюється і доля його рідної Донеччини.

Владислава непокоять умови, на яких може бути укладена майбутня мирна угода, адже серед раніше озвучених вимог РФ - виведення ЗСУ з усієї території Донецької області. "Слов'янськ називають "містом сепаратизму", але я з цим категорично не згоден, тому що я знаю багато людей, які не хочуть бути з тією країною", - говорить Владислав, натякаючи на РФ.

"Не хочу я до Росії", - також каже і Олена, яку DW зустрічає в центрі Краматорська. Донька жінки виїхала за кордон, а сама Олена залишилася в Краматорську з неповнолітнім сином, мамою, тіткою і трьома котами. Своє бачення миру вона описує так: "Я хотіла б, щоб діти ходили в школу, щоб була робота, і щоб була Україна".

"Ми "маленькі", що ми можемо зробити? Як вирішать нагорі, так і буде, хіба ми граємо якусь роль?", - розмірковує про дипломатичні зусилля політиків жителька Краматорська, яка відмовилася називати своє ім'я. Жінка каже, що для неї головне - аби перестали гинути люди у війні, в якій "невідомо хто винен". Водночас Микола, чоловік пенсійного віку, переговори називає "закулісними іграми" й особливих надій на них не покладає: "Путін нічого підписувати не буде... Треба санкції, зброю нам, щоб ми вистояли".

"Сонце України встає на Донбасі"

Центр Краматорська з початку повномасштабного вторгнення суттєво постраждав від обстрілів і майже не має новорічного вигляду. Утім, на одній із тихих центральних вулиць, не понівеченій руйнуваннями, світять різдвяні гірлянди нової крамниці "Забой" - простору, що поєднує магазин одягу із символікою Донецької області та кав'ярню, що більше нагадує столичні заклади, ніж прифронтову реальність. Це - популярне місце зустрічей для волонтерів, журналістів, військових і їхніх близьких.

Команда "Забою" - вихідці з фанатського руху донецького "Шахтаря" - називають себе "брендом усієї Донеччини", радше ідейним, а не бізнес-проєктом. Вони - автори відомого слогану "Сонце України встає на Донбасі". "З тим, що Донецьк - це Україна ми йдемо нерозривно ще з 2000-х років", - каже Максим Лисенко, засновник "Забою".

Лисенко, родом з Покровська, і команда проєкту - жителі Донеччини, по-особливому гостро відчувають просування фронту в рідному регіоні. Попри вищі безпекові ризики, влітку 2025 року "Забой" переїхав з Дніпра до Краматорська: "Ми хотіли показати місцевому населенню, всім донеччанам, що у такий час, коли Краматорськ кожен день обстрілюють дрони, балістика, тощо, ми віримо, що Донеччина буде вільна", - пояснює Лисенко.

Останнім часом покупців стало менше, каже засновник "Забою", здебільшого через скасування потягів до Краматорська і Слов'янська. Команда планує незабаром відкрити свій другий простір у Києві і має "план евакуації", якщо в Краматорську стане занадто небезпечно, але поки залишати Донеччину не збирається. "Це наш рідний регіон, який ми намагаємось розвивати, якому віддаємо майже весь час нашого життя", - каже Максим.

Евакуація з Донецької області

Водночас деякі жителі прифронтових міст не витримують постійних обстрілів. Автобуси гуманітарної місії "Проліска" безкоштовно везуть людей до найближчої залізничної станції - Барвінкове у Харківській області. Звідти курсують евакуаційні потяги до Львова, Києва і Херсона.

"Буває по 30-50 людей, робимо по два рейси", - розповідає представниця "Проліски" Юлія Шевченко. За її словами, їдуть здебільшого люди літнього віку, батьки разом з дітьми й ті, хто залишився без роботи. "Виїжджають люди, які розуміють, що краще виїхати, поки це ще можливо", - підсумовує Шевченко.

В автобусі DW знайомиться з Людмилою, яка виїхала з Краматорська до Львова у 2022 році, але інколи приїжджає додому у справах, хоч і мріє залишитися назавжди: "В гостях добре, а краще вдома. Але ситуація не дозволяє. Зараз стало набагато гірше", - каже жінка. Водночас Людмила категорично проти територіальних поступок на користь Росії і виборів під час війни.

Надія теж ухвалила рішення виїхати з Краматорська: "Страшно, вже далі не можу. Мені 70 років, але я ще хочу жити ", - говорить жінка. Вона їде до внучки на Київщину, попередньо виславши їй речі "Новою поштою". Надія каже, що дуже сподівається на успіх мирних переговорів.

На вокзалі Слов'янська, де автобус зупиняється забрати пасажирів, Олексій проводжає дружину і доньку на захід України, до родичів, але сам залишається - працювати і доглядати за домом. "Порівняно з літом... зараз все більше прильотів. Треба їхати", - каже чоловік. - "Нам усім треба миру. Я не знаю, яким чином, але треба закінчувати це все. Як - значення не має, головне - закінчувати".