Попри більш суворі правила жінки-держслужбовці й депутатки органів місцевого самоврядування і надалі можуть виїжджати за кордон - і не тільки у службове відрядження. DW поспілкувалася з речником ДПСУ Андрієм Демченком.
Реклама
В Україні запровадили більш суворі правила перетину державного кордону для державних службовців та представників органів місцевого самоврядування: українським посадовцям на час дії воєнного стану забороняється їздити за кордон із недержавною метою, щоправда існують і винятки.
Піти на такий крок державне керівництво змусила низка гучних скандалів, пов'язаних з виїздом за кордон держслужбоців. Йдеться, зокрема, про заступника генерального прокурора Олексія Симоненка, якому закидають, що він їздив у відпустку в Іспанію на розкішний курорт на автомобілі львівського підприємця. Також українці обурилися й діями народного депутата від фракції "Слуга народу" Миколи Тищенка, який хотів зустрітись з українською громадою в Таїланді.
Після цього президент України Володимир Зеленський ввів у дію рішення Ради нацбезпеки й оборони (РНБО), яке забороняє посадовцям виїзд за кордон й зобов'язує Кабінет міністрів внести відповідні зміни до правил перетину державного кордону громадянами України. Кілька днів тому Кабмін ухвалив урядову постанову, де йдеться про нові правила.
Про те, кого з держслужбовців прикордонники віднині не пропускатимуть через державний кордон, а для кого діятимуть винятки, DW поспілкувалася з речником Державної прикордонної служби України (ДПСУ) Андрієм Демченком.
Демченко: Потрібно всім уважно перечитати рішення уряду, кого це стосується. Бо там багато категорій. Переважно це стосується держслужбовців керівної ланки. Це і члени Кабміну, перші заступники та заступники міністрів та керівники центральних органів виконавчої влади та їхні заступники. Це і Офіс президента разом із заступниками, допоміжні органи й служби. Це стосується і Служби безпеки України, і народних депутатів, прокурорів, суддів, керівників інших держаних органів та їхніх заступників, депутатів місцевих рад, керівників структурних підрозділів державних органів та органів місцевого самоврядування, а також працівників, які заброньовані на період мобілізації та на воєнний час органами державної влади та органів місцевого самоврядування. Окрім цього, це стосується різних підприємств та господарських товариств, частка яких належить державі. Люди з цього переліку мають тепер право виїжджати за кордон лише з метою службового відрядження.
Згідно з урядовою постановою, міністерства, центральні та місцеві органи виконавчої влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, керівники суб'єктів господарювання мають подати в триденний термін до адміністрації Державної прикордонної служби України (ДПСУ) списки осіб, передбачені цими змінами. Це власне стосується і жінок, і чоловіків. Тобто йде закріплення обмежень за посадою. І прикордонники тоді керуватимуться тими списками, які мають надати ДПСУ і забезпечуватимуть пропуск тих осіб тільки у службове відрядження. Ми лише контролюємо перетин кордону відповідно до цього списку. Але якщо якийсь орган не надасть списки своїх співробітників, або з якихось причин вони не надійдуть у ДПСУ, але інспектори встановлять, що особа підпадає під ці обмеження, то така особа не буде пропущена.
Вам ужепочалинадходитицісписки?
Вони вже потихеньку починають надходити. Адміністрація Державної прикордонної служби забезпечить цією інформацією наших інспекторів, які знаходяться в пунктах пропуску і здійснюють оформлення громадян на державний перетин кордону.
Окрім обмежень, в рішенні уряду є й винятки щодо цієї категорії осіб. Там зазначено, що у виняткових випадках пропуск через кордон жінки або чоловіка, який є одиноким батьком, можуть виїхати за межі України до дітей, які там знаходяться, або ж супроводжувати цих дітей, щоб їх відвезти за кордон. Діти мають бути до 18 років включно. Для цього мають бути підтверджуючі документи. Що мається на увазі? Виняткові випадки - це рішення керівництва тих структур, де вони працюють, з наданням відпустки зі зазначенням, що особа виїздить за межі України. Також потрібно підтвердження, що діти знаходяться за кордоном.
Інший виняток стосується можливості лікування за кордоном. Але це не просто бажання особи лікуватися за кордоном. Має бути лист від міністерства охорони здоров'я про погодження з іноземною стороною можливості лікування тієї особи в іноземних лікувальних закладах. Голова державної прикордонної служби може прийняти рішення про дозвіл на перетин кордону для цих категорій громадян також у разі смерті одного з членів сім'ї - знову ж таки при наявності підтверджуючих документів.
Такої загальної системи немає. Але як і раніше, якщо будуть підстави вважати, що документ підробний, то буде проводитися необхідна перевірка відносно цих документів.
Ні, такої статистики ми не виокремлюємо. Загалом пропуск людей через кордон відбувається тільки в рамках норм законодавства. Є підстава - людина проїжджає, немає підстав - прикордонники не пропускають. Загалом у день ми виносимо близько 150-200 відмов відносно осіб, які не мають права під час воєнного стану перетинати кордон. Але, як відомо, до введення останньої постанови обмеження стосувалися переважно чоловіків.
Історії українок, які втекли до Німеччини від війни
В умовах війни вони ухвалили складне рішення - залишити свою батьківщину. Деякі з них виїжджали без найменшого уявлення, де шукати притулку. DW поговорила з українськими жінками, які тепер живуть у Німеччині.
Фото: DW
Олександра поїхала з Києва 23 березня. Зараз живе у Бергіш-Гладбаху: "Я хочу додому, але поки не можна. Іноді хочеться все кинути та поїхати до Києва, навіть якщо там бомблять. Тут важко - чужі люди. Я все одно повернуся, коли дозволять. Ми повинні зберегти якнайбільше українських життів, щоб потім відбудувати країну. Ця думка допомагає мені впоратися з ситуацією".
Фото: DW
Її спогади: "15 березня я вирішила, що треба їхати. Поруч підірвали метро. Я прокинулася від того, що стіни трясуться. О 7-й ранку я вийшла і додому більше не поверталася. 23 березня сіла на потяг до Львова. Ночувала у подруги. 26 березня Львів бомбили. Я сиділа в підвалі й думала: "Боже, дай дожити до завтра". У Львові дізналася, що волонтер возить до Богуміна. З Чехії поїхала до Німеччини".
Фото: DW
Олександра народилася у Кіровограді. 19 років жила у Києві. "Я мешкала у хорошому місці, в гарній квартирі, у будинку на Подолі, у старому місті, в історичному центрі. Працювала в IT-компанії", - розповідає вона. На фото: будинок у Києві на проспекті Лобановського, неподалік від бомбосховища, де під час обстрілів перебувала Олександра.
Фото: privat
Про перші дні війни, проведені у підвалі, вона згадує так: "На третій день їжа почала закінчуватися. У мене не було сил навіть гумку для волосся зав'язати. У підвалі був туалет і умивальник, можна було помити посуд, але душ прийняти не можна. У підвалі весь час сидиш, усе затікає". На фото: Олександра на підземному паркмайданчику в Києві.
Фото: Privat
"У Німеччині всі допомагають. Волонтери дали одяг, є гуманітарна допомога, їжа, щомісячна соціальна допомога. Для мене головна проблема - незнання німецької мови. У всіх відомствах без німецької важко. Якби я знала мову, я вже працювала б. У мене лише українська, російська, англійська. Незрозуміло, чи я надовго тут", - каже жінка в інтерв'ю DW.
Фото: DW
Олена виїхала з дітьми з Київської області 10 березня. Нині живе у Кельні: "Я народилася на Донеччині. Авдіївка - моя батьківщина. Ми прожили під обстрілами вісім місяців у 2014-2015 роках. І тут... 24 лютого. Боже, я ніколи б не повірила, що війна... Одну війну закінчили б. Я була в шоці, просто не могла повірити". У селищі Клавдієво-Тарасове Олена жила з 2015 року.
Фото: DW
Про перші два тижні: "У самому селищі російських військових не було. Але поруч Буча, Макарів, Бородянка… Там уже обстріли були страшні. З усіх боків були російські чи українські військові, і вони через нас перестрілювалися. Я вирішила, що краще зберу валізи і поїду. Залишитися - усім ризикувати. Не тільки життям, а й здоров'ям - своїм і дітей. Можуть скалічити, можуть зґвалтувати".
Фото: DW
Олену з дітьми вивезла незнайома сімейна пара своєю машиною. "Чули, що можуть бути російські блокпости: якщо не сподобається машина, може початися обстріл. Стан - груда нервів. Не знала, як посадити дітей. Всередині на задньому сидінні поставили рюкзаки, хоча розуміли, що від куль це не врятує. Виїхали, дякувати Богу, тихо. На дорогах лежали трупи в українській військовій формі".
Фото: DW
"Я перейшла кордон біля Перемишля. Нас відвезли до табору для біженців. У Польщі приймали дуже добре. У таборі були волонтери з різних країн. Звичайні люди на своїх машинах. Знайшла перекладача, він познайомив мене з хлопцями з Німеччини. Пауль і Тім - з Кельна. Я вирішила їхати до Німеччини. На фото: черги за гуманітарною допомогою в Київській області.
Фото: privat
Олена вважає, що їй дуже пощастило. "Раніше ніколи не була тут, але це була єдина країна, куди я хотіла. Пауль і Тім допомогли мені знайти житло. Тут я почуваюся добре і спокійно. Думаю, що ми залишимося в Німеччині. Діти пішли до німецької школи, вивчають мову, я також. Ми уже двічі тікали від війни, хочу, щоб мої діти виросли у спокійній обстановці", - каже жінка в інтерв'ю DW.
Фото: DW
Тетяна поїхала з Харкова 5 березня. Нині живе у Бонні. В Україні вона провела з дитиною три тижні під обстрілами. "Моя 10-річна донька була дуже налякана, часто плакала і весь час питала: "Мамо, я ж тут не помру?" Виїздити було страшно, але дивитись на дитину в такому стані сил більше не було", - розповідає жінка.
Фото: DW
Про свій від'їзд: "До Львова ми дісталися за п'ять днів, звідти - до Польщі. Польські прикордонники ласкаво посміхалися нам, постійно говорили, що ми тепер у безпеці, допомагали нести сумки. Волонтери зустріли нас із іграшками для дітей, гарячою їжею та цілими мішками предметів першої необхідності, пояснювали маршрути до Німеччини". На фото: донька Тетяни у бомбосховищі.
Фото: privat
З Польщі Тетяна з дочкою вирушили до Німеччини: "Ми поїхали з великою валізою та кількома сумками. У Берліні на вокзалі ми ненадовго зайшли в магазин і залишили валізу на платформі. Коли повернулися, її вже не було. У Бонн ми прибули 11 березня. Нас з донькою безкоштовно поселили у невеликій кімнаті в готелі".
Фото: DW
Тетяна вдячна Німеччині та іншим європейським країнам за допомогу: "Хоча я перебуваю в безпеці, серце моє залишилося у Харкові, з рідними та близькими мені людьми. Щовечора я читаю новини про те, що знову бомбардували, що знову когось поранили і є убиті. Щоранку обдзвонюю тих, хто залишився, у сподіванні, що дадуть відповідь, скажуть, що з ними все добре".
Фото: DW
Під час зйомок донька Тетяни ховалась під ковдрою. "Моя дочка займається з психологом, у неї психологічна травма. Вона запитує, чи не нападе Росія на Німеччину. Нещодавно ми йшли вулицею і почули петарди. Вона притулилася до мене і кричала, що треба ховатися. Мої аргументи на неї не діють. Коли вона залишається в номері одна, то нерідко ховається у ванній", - розповідає жінка.
Фото: privat
Інна розповідає, що до Німеччини вона з Ксенією приїхала до знайомих, які запропонували тимчасово зупинитися у них. Діти навчаються зараз у своїх українських школах у режимі онлайн. Жінки вдячні усім, хто надавав їм допомогу житлом та речами, каже Інна.
Фото: DW
Ксенія та Інна виїхали з Одеси. "Ми живемо у незнанні, не маємо гадки, що далі буде. Ми чудово розуміємо, що нам доведеться відновлювати свою країну. Зрозуміло, що довгий час не буде роботи, постраждала економіка, до цього всі українці готові. Але ж якби якісь терміни були, а так виходить, що ніхто не розуміє, що далі робити, це найскладніше", - кажуть вони.
Фото: DW
В інтерв'ю DW Ксенія згадує: "24 лютого пролетіло над нашим будинком. Швидше за все, збивали ракети. Ми досі боїмося цих звуків. Діти можуть їх забути, але ми ніколи не забудемо. У місті почалася паніка. У магазинах люди змітали усе, на заправках - черги. Я зателефонувала кумі. Ми побігли купувати продукти, памперси. Спали всі у нас вдома в коридорі на підлозі. На машині виїхали до Придністров'я".
Фото: privat
У Придністров'ї Ксенія та її кума Інна прожили два тижні. "Через те, що Придністров'я надто проросійське, чоловіки сказали нам їхати звідти, - каже Інна. - Дорогою зламалася машина, ночували в Румунії, Угорщині, Австрії. У Відні волонтери на вокзалі допомогли з безкоштовними квитками. З Відня ми вже потягом їхали до Німеччини". На фото: сумки, з якими Інна та її син приїхали до Німеччини.
Фото: DW
Інна (на фото) хоче повернутися до Одеси. Ксенія додає: "Страшно, хочеться додому, ми тут гості, а їхати не можна, чоловік категорично не дозволяє. Я була кілька разів на межі, коли хотілося просто повернутися, незважаючи на війну. Я ніколи не виїжджала зі свого міста. Якби чоловік був зі мною, я б, можливо, по-іншому почувалася. Він удома, патрулює нашу вулицю".