Трагічна смерть 22-річної курдки-сунітки Махси Аміні, арештованої поліцією моралі за порушення правил носіння хіджабу, мобілізувала іранців, насамперед жінок, на проведення багатотисячних акцій протесту проти повсякденних принижень і жорстокого поводження.

Попри масові репресії та жорстоке придушення виступів силовими структурами, тисячі іранок відмовляються носити хіджаб у громадських місцях, тим самим ставлячи під сумнів усю політичну систему Ісламської Республіки.

Хіджаб і дискримінація жінок в Ірані

"Те, що ці жінки роблять в Ірані, - це революція, принаймні культурна революція", - заявила DW іранська соціологиня Азаде Кіан, директорка Центру гендерних і феміністичних досліджень Паризького університету, яка тривалий час вивчала жіночий рух в Ірані.

У цій країні після Ісламської революції 1979 року носіння хіджабу стало обов'язковим для дівчаток і жінок. Образ жінки в публічній сфері відіграє важливу роль у державній ідеології Ірану: жінки, яка не тільки носить хіджаб, а й підкорюється.

Про те, наскільки сильно іранські жінки зазнають дискримінації, свідчить нещодавній звіт Фонду Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ). У дослідженні "Гендерний розрив" за 2022 рік, присвяченому гендерній рівності, Іран посідає 143-тє місце зі 146-ти. І це попри те, що протягом десятиліть в іранських університетах навчається більше жінок, ніж чоловіків. За офіційними даними, з 2006 року 60 відсотків студентів у країні - дівчата. При цьому частка жінок на ринку праці - 15 відсотків.

Некомпетентні ідеологи роблять ставку на пригнічення

"Хіджаб - це прапор Ісламської Республіки. Ті, хто відмовляються його носити, заплатять високу ціну", - пригрозив 5 грудня Хоссейн Джалалі, депутат іранського меджлісу. Джалалі, член парламентського комітету з культури, оголосив і про нові санкції - включно із заморожуванням банківських рахунків - проти жінок, які порушують правила носіння хіджабу.

Джалалі відносять до числа тих безкомпромісних осіб, які приділяють мало уваги дипломатичності висловлювань і чітко викладають плани влади. Попри протести загальнонаціонального масштабу, загибель понад 400 демонстрантів і арешт 18 тисяч протестувальників, лідери Ірану навряд чи замислюються про проведення серйозних реформ. У Тегерані, судячи з усього, роблять ставку на жорсткість щодо протестувальників і намагаються залякати всіх інших іранців першими скоєними - а потім і оголошеними- стратами затриманих демонстрантів.

Влада не розуміє, наскільки глибоко населення незадоволене політичною системою, зазначає іранський політолог Садех Зібакалам. В інтерв'ю DW політолог, якому з жовтня не дозволяють викладати в жодному виші країни через критичне ставлення до курсу влади, пояснив: "Наразі єдина мета керівників держави - покласти край протестам за допомогою репресій. З їхніх публічних заяв останніми місяцями можна зробити висновок, що у влади немає пропозицій щодо вирішення ані політичних, ані соціальних проблем країни". На думку Зібакалама, хвиля протестів, які вщухли останніми тижнями, може знову здійнятися в будь-який момент.

Заради чого іранці виходять на вулиці?

Тим часом масові демонстрації та мітинги, що прокотилися у 2022 році в Ірані, виявилися найбільшими та найтривалішими з моменту заснування Ісламської Республіки. Протестувальники не були організовані, і їхня кількість не досягла критичної маси, констатують спостерігачі, але вони були вихідцями з усіх прошарків суспільства, включно з етнічними та релігійними меншинами.

Іран - багатонаціональна країна з багатьма спорідненими мовами та етнічними групами. Крім відсутності політичних свобод, люди страждають від тривалої економічної кризи, стрімкої інфляції, дедалі більшої нестачі води і екологічних проблем, що зростають.

Політична система Ірану, яка під час найму на роботу чиновників і службовців робить ставку на їхню ідеологічну відданість, а не на знання і досвід, не здатна, за оцінкою експертів, відповісти на проблеми, які з кожним роком ускладнюють життя майже 84 мільйонів жителів країни. Про те, від чого страждають іранці, можна дізнатися з пісні, яка відразу стала гімном протестного руху. Її назва - "Baraye" ("За це"). Пісню написав молодий композитор і співак Шервін Хаджипур у вересні 2022 року.

Текст складається з твітів, у яких іранці пояснювали, через що і заради чого вони виходять на вулиці: "За мою сестру, твою сестру і наших сестер. За заміну цих проржавілих голів. Через ганьбу і бідність. За безпритульних дітей та їхні мрії, за всі засохлі дерева, за останнього живого іранського гепарда, за чисте повітря, за те, щоб дихати, за тугу за нормальним життям".

Зовнішня політика: регіональний і глобальний тиск

З точки зору зовнішньої політики, іранська влада зайшла в глухий кут, зазначають аналітики. І справа не лише в тому, що переговори про відновлення угоди щодо ядерної програми Тегерана вже кілька місяців як застопорилися. Не реалізуються і плани щодо розширення економічної взаємодії Ірану з Китаєм.

У 2021 році Тегеран і Пекін підписали угоду про всеосяжну співпрацю терміном на 25 років. Але жоден із майже 100 спільних проєктів в Ірані, таких як модернізація інфраструктури або створення зон вільної торгівлі, так і не просунувся вперед. Китайські інвестори виявляють стриманість, побоюючись негативних наслідків через санкції США, у разі ведення бізнесу в Ірані.

Ще більш болючою обставиною для Ірану є те, що Китай розвиває відносини з Саудівською Аравією, головним суперником Тегерана в Перській затоці. І шиїтські священнослужителі в Ірані, і сунітська королівська сім'я в Саудівській Аравії вважають себе провідними релігійними силами в ісламському світі та ведуть опосередковані війни в країнах регіону.

Під час державного візиту в грудні в Ер-Ріяд голови КНР Сі Цзіньпіна Китай і Саудівська Аравія домовилися не тільки про розширення співробітництва в таких галузях, як технології та безпека. Судячи з усього, Ер-Ріяд і Пекін не відкидають координації своєї політики і щодо Ірану. У спільній заяві за підсумками переговорів вони закликали Тегеран "активізувати співробітництво з МАГАТЕ для забезпечення мирного характеру іранської ядерної програми і дотримання принципів добросусідства і невтручання у внутрішні справи інших держав".

Ставка на розвиток відносин із Китаєм і Росією

"В останні 10 років Тегеран активно розвивав свої відносини з Китаєм і вважає його і Росію своїми найважливішими союзниками в протистоянні із Заходом, - зазначив у бесіді з DW Камран Матін, викладач міжнародних відносин в Університеті Сассекса у Великій Британії. - Для Пекіна економічне співробітництво з арабськими країнами Перської затоки відіграє важливу роль. Цей випадок (візит до Саудівської Аравії. - Ред.) показує, як КНР визначає свої інтереси і бачить свої відносини з Іраном".

У жовтні Китай підписав угоду з Катаром щодо скрапленого природного газу (СПГ), щоб забезпечити собі його довгострокові поставки і надати підтримку Досі у видобутку. Катар та Іран ділять величезне родовище природного газу в Перській затоці, на частку якого припадає 18 відсотків світових запасів цього виду палива. Однак через санкції США і застарілу інфраструктуру Тегеран не може ні видобувати газ у тому обсязі, в якому хотів би, ні продавати його Заходу.

З іншого боку, розширення співпраці з Росією, вважають спостерігачі, навряд чи принесе якісь економічні вигоди Ірану. Після російського вторгнення в Україну США і Велика Британія повідомляли про постачання зброї з Ірану в Росію, насамперед безпілотників. Тегеран і Москва таку інформацію спростовували. А Київ заявляв, що удари по українській енергетичній інфраструктурі РФ завдає саме іранськими дронами.

Тим часом Росія нині пропонує нафту і газ зі значними знижками таким країнам, як Китай, Індія і Туреччина, які традиційно є покупцями цієї сировини в Ірану.

Читайте також: Іран запроваджує санкції проти європейських політиків і компаній