У п'ятницю, 11 листопада, бійці ЗСУ ввійшли до Херсона, звідки відступили на лівий берег Дніпра російські окупанти. Із проханням дати оцінку розвитку подій на південному напрямку оборони України DW попросила професора мюнхенського Університету Бундесверу Франка Зауера (Frank Sauer).

Deutsche Welle: Пане Зауер, Вас здивував оголошений російським військовим командуванням відступ з Херсона?

Франк Зауер: Ні, мене це аж ніяк не здивувало. Адже становище російських підрозділів на правому березі Дніпра було жалюгідним протягом останніх тижнів і місяців. Мости бути фактично виведені з ладу ударами української ствольної і реактивної артилерії. Росії доводилося використовувати пороми для забезпечення свого контингенту на правому березі, їм довелося звести понтонний міст, який був у не найкращому стані. Було очевидно, що тиск на російські підрозділи у цьому виступі був надвисоким. Отже, коли російське командування оголосило про відступ, у цьому нічого дивного не було. Я сумніваюся, що це було розумним з тактичної точки зору - попереджати про свій відступ. Це відкрило українським силам можливості для ударів по противнику, що відступає.

Як Ви оцінюєте звільнення Херсона Збройними силами України з військової точки зору?

Хоч завжди й варто бути обережним, для українців є всі підстави радіти сьогодні. Звільнення Херсона - це дуже важлива віха у цьому конфлікті. Путін програв спершу битву за Київ, потім битву за Харків, а тепер і за Херсон. Це надзвичайно важливо для бойового духу українських воїнів, а для Росії це великий удар. Для Росії Херсон був важливим опорним пунктом, мостом на інший берег Дніпра. Поки росіяни контролювали Херсон, у них зберігалася гіпотетична можливість рухатися далі в напрямку Одеси. Все це тепер у минулому. Росія тепер окопується на іншому березі Дніпра, аби якось перезимувати, консолідувати і відновити сили. У цей час вони, певно, продовжуватимуть тероризувати Україну своїми ракетами і дронами-камікадзе, бити по об'єктах критичної інфраструктури. Не в останню чергу це робиться для того, аби позбавити Україну можливості експортувати електроенергію і надалі погіршувати становище українського державного бюджету.

Ви згадали Одесу. Захоплення цього міста могло бути важливою і, зокрема, символічною метою для Москви у цій війні. Чи можна тепер, коли ці плани остаточно провалилися, казати і про провал Путіна у війні проти України?

Путін у цій війні вже давно зазнав провалу. Тепер Росії залишається сподіватися на те, що вдасться дочекатися якогось ефекту від мобілізації. Як ми знаємо, значна частина мобілізованих погано екіпірована і майже не навчена. Зараз Росія намагатиметься виправити цю ситуацію, користуючись зимовою передишкою. Жодних суттєвих контрударів росіян найближчим часом я не очікую.

Отже, Ви не вірите в те, що пообіцяв росіянам російський експрезидент Дмитро Медведєв - відвоювати Херсон?

Ні, в це я точно не вірю. Так саме речник Кремля Пєсков запевнив, що Херсон залишається частиною Росії. Я навіть коментувати це не хочу.

Читайте також: Коментар: Якщо Путін здав Херсон, то він врахував помилки - і це небезпечно

Тепер українські і російські сили стоять по обидва боки Дніпра, який є перепоною для обох сторін. Чи варто очікувати, що за цих обставин у війні настане "зимова перерва" без значних наступальних операцій?

Я не став би робити прогнози, хоча б навіть тому, що ми не знаємо, якими саме будуть погодні умови за кілька місяців. Однак, імовірно, події дещо уповільняться. Як я вже згадував, Росія зводить бетонні укріплення і бункери на іншому березі Дніпра. Крім того, Україна не може підігнати американські РСЗВ HIMARS або німецькі Panzerhaubitze 2000 прямісінько до берегів Дніпра, щоби бити в напрямку Криму, адже таким чином вони опинилися би у зоні досяжності російської артилерії.

На чиєму боці Ви бачите перевагу на цьому етапі війни?

Ініціатива, починаючи з контрнаступу на Харківщині, на українському боці. У цьому плані нічого не змінилося. Українці мають високий бойовий дух і здатність воювати не лише жорстко, але й розумно. Але й українські бійці не можуть нескінченно довго тримати темпи наступу, вони також потребують відновлення сил. Не можна забувати про те, що бої останніх тижнів на підходах до Херсона були доволі кривавими, були пов'язані з втратами і для української сторони. Отже, нинішній момент є вражаючим. Але не можна забувати, що без пауз не обійтися. Так само потрібен час для планування подальших дій. Гадаю, ми побачимо згодом схожий ритм бойових дій - позиційна війна, на зміну якій час від часу приходитимуть блискавичні локальні операції зі звільнення територій українськими підрозділами. Однак радше це буде навесні або влітку, ніж взимку.

Американський генерал Бен Ходжес, який свого часу командував військами НАТО у Європі, прогнозує, що наступного літа Збройні сили України вже будуть у Криму. На Вашу думку, він збожеволів чи все ж таки такий сценарій є реалістичним?

Ні, він не збожеволів. Я от теж думав, що звільнення Херсона затягнеться не на один день, але все сталося за лічені години. І хоча я знаю, що було на Харківщині, і докладно вивчав ситуацію навколо Херсона, я і цього разу знову переоцінив росіян і недооцінив українців. Такі помилки у майбутньому повторювати не хочеться. Я вже теж не виключаю, що повернення Криму Україною військовим шляхом є можливим. Чи вважаю я такий сценарій імовірним? Радше ні. Однак цікаво те, що, якщо вірити супутниковим знімкам, які поширюються останніми днями у соцмережах, росіяни вже будують фортифікації і копають окопи на підступах до Криму. Виглядає на те, що росіяни вже готуються до спроб України відбити півострів. Наскільки це імовірно, залежить від багатьох факторів. Хотілося би, щоби це було так.

Одним з таких факторів може, вочевидь, бути подальша підтримка України західними союзниками. Яку ще допомогу можуть надати партнери, щоби цей сценарій став ще більш імовірним?

З американського боку підтримка має продовжуватися в такому ж обсязі, як і дотепер. З європейського боку можна було би зробити і більше. Німеччина могла би постачати ще більше систем протиповітряної оборони IRIS-T і ракет до них, хоча вже нині, включно з зенітними самохідними установками "Гепард". Зараз це важливо як ніколи, з огляду на те, що до іранських дронів-камікадзе на озброєнні Росії можуть додатися й іранські крилаті ракети малої і середньої дальності. Німеччині, звісно, зручно обрати позицію, коли постачаються види озброєнь, які можна називати "оборонними". Однак питання, яке вже давно витає у повітрі - коли ж будуть поставки танків Leopard-2 і БМП Marder? З квітня вже точиться ця дискусія і досі німецький уряд не навів жодного переконливого аргументу, чому було би помилкою поставити ці танки і бронемашини. На моє переконання, взявши ініціативу до своїх рук у цьому питанні, Німеччина взяла би на себе дуже конструктивну роль і створила консорціум союзників, які використовують Leopard 2 у модифікації A4. Україна вже давно просить про цю зброю. Створивши такий консорціум, європейські партнери змогли би організувати вишкіл українських танкістів, організувати поставку запчастин і боєприпасів. Усе це ми вже успішно пройшли з Panzerhaubitze 2000 і "Гепардами" - їх без проблем ремонтують, українці навчені ними користуватися. Питання лише у наявності політичної волі. Повертаючись до Вашого запитання, хочу наголосити: для подальшого наступу Україні потрібна комбінація з мобільності, захисту і вогневої потужності. Відповіддю можуть бути лише танки і броньовані машини піхоти. Чому німецький уряд це не хоче надати - я поки не почув нічого, що мене би переконало. Ми маємо це зробити.