Йозефа Бойса (Joseph Beuys) вважають найсуперечливішим серед відомих і найвідомішим серед суперечливих митців ХХ століття. Численні музеї в усьому світі відзначають 100-річчя з дня народження цього митця. Але ким був цей дивний хлопець з Німеччини, який часто носив рибальський жилет, ніколи не з'являвся на людях без капелюха, у мистецьких витворах якого постійно були присутні жир та повсть, який хотів скасувати капіталізм і зцілити світ мистецтвом? Чому він досі - через 35 років після своєї смерті - поляризує світ мистецтва? Безперечно одне: давно вже так багато не писали про художника, скульптора, філософа, вчителя, акціоніста та майстра інсталяцій - і не дискутували, як на сторіччя Бойса, яке відзначають 12 травня 2021 року.

Навряд чи на якого іншого художника начепили стільки ярликів: чарівник жиру та повсті, соціальний критик, еко- та демократичний активіст, майстер самореклами, ловець людей, покращувач світу, професор мистецтва, співзасновник Зелених, шаман, медіа-зірка, художник-акціоніст - цей ряд можна продовжувати.

Нічого з цього не є помилковим, але жодне з цих визначень не змальовує цілого Бойса. То ким чи чим насправді був Йозеф Бойс? А чим не був? Це чудова тема для суперечок. Та який образ митця залишиться в ретроспективі, в першу чергу залежить від оптики, через яку дивитися на ювіляра. Його широкий усміх, його проникливий погляд, його полум’яна мова - все це приваблювало людей. Але в його ідеях було навіть більше. "Бойс намагався зняти мистецтво з елітного п'єдесталу за допомогою "соціальної скульптури" і перенести його в реальність життя людей", - говорить Беттіна Пауст (Bettina Paust), колишня директорка музею Бойса в Мойланді та співредакторка нещодавно виданого довідника про Бойса.

Бойс і "соціальна скульптура"

Центральною концепцією в мистецькому космосі Бойса була "соціальна скульптура". Формула Бойса "кожна людина - художник" означала, що кожна людина як соціальна істота має творчу силу змінювати себе та світ. Так Бойс розширив поняття мистецтва. Своїм мистецтвом, своїми акціями, виступами він ставив питання: Що таке демократія? Чи закінчується вже капіталізм? Що мистецтво робить для суспільства? Під мистецтвом Йозеф Бойс мав на увазі не окремі роботи, які розміщують у вітальнях чи музеях, а події, бесіди та процеси мислення. Щоб вони розвивали власну динаміку, їх треба підштовхувати акціями.

Читайте також: Мистецтво на службі в бунтарства

Саме тому Бойс колись прийняв сотні студентів до свого курсу в Дюссельдорфській академії мистецтв - чим спровокував своє звільнення з посади професора мистецтва. Для Бойса це був акт залучення. "Програмне гасло Бойса було частиною тієї обіцянки соціального залучення, що передбачало й можливість демократизації світу мистецтва", - пише історик мистецтва Крістіан Зерендт (Christian Saehrendt) у газеті Neue Zürcher Zeitung.

Цю обіцянку не було виконано. "Найважливіший заповіт Бойса залишився невиконаним, - каже Зерендт. - Глибшої демократизації суспільства не відбулося".

Бойс працював у дусі часу повоєнних років. Економічне піднесення й соціально-ліберальна політика задали тон, але Бойс не піддавався. Він малював. Він створив безліч предметів, скульптур та інсталяцій, переважно з використанням жиру та повсті. Але передусім він виражав за допомогою мистецьких акцій та гепенінгів свої демократичні ідеї, що мали на меті змінити суспільство.

Мистецькі акції та гепенінги

Одна з найвидовищніших акцій Бойса відбулася у 1982 році на виставці documenta 7, коли він посадив у Касселі 7000 дубів. Цю акцію він провів під гаслом, яке з німецької можна перекласти приблизно так: "Висаджуємо в місті дерева замість міської адміністрації!" ("Stadtverwaldung statt Stadtverwaltung!").

Під час виставки documenta 6 Бойс встановив у кассельському музеї Фрідеріціанум "медовий насос на робочому місці" як приклад художньої критики капіталізму. Не менш відомою була акція Бойса "Мені подобається Америка, а я подобаюсь Америці" 1974 року, коли художник на два дні замкнувся з живим койотом у нью-йоркській галереї - це принесло йому репутацію шамана.

Читайте також: Німецьке мистецтво як шлягер експорту

Успіх Бойса на мистецькому ринку абсолютно безперечний. Відколи галерист Рене Блок в 1974 році допоміг йому з проривною інсталяцією "Зграя" (Das Rudel), він став відомим у США, а отже, і на міжнародному рівні. Восени 1979 року нью-йоркський музей Гуггенхайма організував для нього монументальну ретроспективу і підніс німця як "найважливішого повоєнного європейського митця". Ціни на роботи Бойса стрімко зросли. Сьогодні його роботи представлені в приватних колекціях та музеях усього світу.

Бойс вибудовував своє мистецтво на біографічних міфах. Він вигадав "татарську легенду", згідно з якою він розбився як льотчик вермахту в Криму, і його виходили кримські татари. "Вони натирали моє тіло жиром, щоб розігріти, і обгортали мене повстю, тому що повсть утримувала тепло". Цим власним досвідом Бойс обґрунтовував використання повсті та жиру як накопичувачів енергії. Він також посилався на Рудольфа Штайнера (Rudolf Steiner) та його антропософську концепцію тепла.

Казки як частина художньої самопрезентації

Бойс не отримав атестату зрілості, хоч і стверджував протилежне. Також він не подорожував шість місяців із мандрівним цирком, будучи школярем. Його військове звання, медаль за відвагу, травма голови, через яку він начебто має носити свій фірмовий капелюх - це все казки, якими Бойс годував сучасників у рамках художньої самопрезентації. Швейцарський автор Ганс Петер Ріґель (Hans Peter Riegel) у 2013 році розібрався з міфами та легендами Бойса.

П'ятьма роками раніше історик мистецтва, професор Університету мистецтв та дизайну Карлсруе Біт Вісс (Beat Wyss) розкритикував Бойса як "вічного члена гітлерюгенду", який перебуває в полоні коричневого демона свого дитинства в Клеве на Нижньому Рейні. З нагоди ретроспективи Бойса в берлінському музеї "Гамбурзький вокзал - музей сучасності" Вісс написав широко відомий есей для мистецького журналу Monopol.

У ньому він заклеймив Бойса як політично правого, як "реваншиста 1930-х", який спромігся "об'єднати фольклорного вандерфогеля (члена однойменного культурно-просвітницького та туристичного молодіжного товариства. - Ред.) і повстанця 1968 року". А ідея Бойса про політику як "соціальну скульптуру" є "патріархальною до глибини душі". Обурені фанати Бойса виступили на захист свого кумира, критики розгледіли в таких висловлюваннях підтвердження своїх думок. Дискусію про творчу спадщину Бойса було нарешті відкрито, і вона триває донині.