У відповідь на підписання прем'єр-міністром Вірменії Ніколом Пашиняном угоди про перемир'я в Нагірному Карабаху, що набула чинності з вівторка, 10 листопада, в столиці Вірменії Єревані спалахнули акції протесту.

Розлючений натовп мітингарів вдерся в будівлю уряду. Прем'єра на той момент в будівлі не було. Поліція й сили безпеки не чинили сильного опору протестувальникам.

Невдовзі під контролем демонстрантів опинилася й зала засідань уряду. На поширених у ЗМІ кадрах видно, що натовп вирішив вимістити свою лють на меблях.

Мітингарі захопили також і будівлю парламенту. Учасники акції вимагали відставки уряду Нікола Пашиняна.

Мітингувальники, котрі взяли під контроль урядові будівлі, звинувачують Пашиняна в зраді та вимагають притягти його до відповідальності.

Конфлікт навколо Нагірного Карабаху триває кілька десятиліть. Регіон, більшу частину жителів якого складали вірмени, в радянські часи належав до Азербайджанської РСР. Наприкінці 1980-х провірменські сили за підтримки Єревана взяли Нагірний Карабах під свій контроль. Почався тривалий збройний конфлікт між Вірменією та Азербайджаном.

10 грудня 1991 року в самопроголошеній Нагірно-Карабаській республіці пройшов так званий референдум про незалежність. Азербайджанська меншість бойкотувала голосування. Референдум не був визнаний міжнародною спільнотою. Міжнаціональна конфронтація призвела до масштабних воєнних дій за контроль над Нагірним Карабахом і деякими прилеглими територіями.

Під час збройного міжетнічного конфлікту між вірменами та азербайджанцями навколо Нагірного Карабаху загинули за деякими даними понад 30 тисяч людей. Сотні тисяч біженців з обох країн були змушені покинути рідні місця.

Після укладення перемир'я в травні 1994 року врегулюванням конфлікту займається Мінська група ОБСЄ. Її мандат був визначений в тому ж році на Будапештському саміті. До складу групи входять Німеччина, Італія, Швеція, Фінляндія, Туреччина, Білорусь, а також Вірменія та Азербайджан. З 1997 року її співголовами є США, РФ і Франція.

Дорожній вказівник вірменською мовою (фото 2014 року) розташований на трасі, що веде в місто Степанакерт - столицю самопроголошеної Нагірно-Карабаської республіки. У міста є і друга назва азербайджанською мовою - Ханкенді. Міжнародна спільнота не визнає НКР і розглядає регіон як частину Азербайджану. Вірменія це заперечує.

У Нагірному Карабаху між містами Шуші та Степанакерт (азербайджанською Шуша і Ханкенді), встановлений ось цей пам'ятник: ця бойова машина зараз служить нагадуванням про трагічні події 80-90-х років минулого століття (фото з архіву, 2010 рік).

На початку квітня 2016 року на лінії зіткнення в Нагірному Карабаху відбулася чергова ескалація конфлікту між вірменськими та азербайджанськими підрозділами. Сторони звинуватили одна одну в порушенні перемир'я. Це були найзапекліші зіткнення з 1994 року, за різними даними, з обох сторін загинули десятки осіб.

Особливу роль у цьому конфлікті відіграє Москва. Росія є співголовою Мінської групи ОБСЄ. Вона також постачає озброєння обом сторонам конфлікту. У 1990-х Москва запропонувала розмістити миротворців уздовж лінії зіткнення, однак і Баку, і Єреван відмовилися від цього. Офіційно Путін ще в 2004 році заявляв, що Росія не хоче брати на себе відповідальність і вплутуватися в цей конфлікт.

У Нагірному Карабаху є кілька місць, які особливо постраждали під час активної фази міжетнічного конфлікту. Масивним обстрілам, зокрема, були піддані міста Степанакерт і Шуші. Їхні назви досі служать символами жорстокого конфлікту.

Попри те, що перемир'я між вірменською та азербайджанською сторонами було досягнуто майже 25 років тому, воно періодично порушується. Конфлікт навколо Нагірного Карабаху вважається "замороженим", при цьому небезпека його ескалації як і раніше висока.

Вірменія та Азербайджан звинувачують одне одного в навмисному нападі на цивільні об'єкти - такі як знаменитий Собор Святого Христа Всеспасителя, зведений у місті Шуші у XIX столітті. На початку жовтня храм був зруйнований бомбардуваннями. Єреван поклав відповідальність за подію на Баку. Натомість Азербайджан заявив, що не веде вогонь "по історичних і культурних спорудах".

Рагіба Гулієва на руїнах свого колишнього життя. Її будинок був знищений під час ракетного обстрілу другого за величиною міста Азербайджану Гянджі 17 жовтня 2020 року. Внаслідок цього нападу загинуло кілька мирних жителів. Азербайджан покладає провину на вірменську сторону.

Одна з жертв бомбардування Гянджі - онук Рагіби Гулієвої Артур. Йому було 13 років. Шкільні вчителі та однокласники прощаються з хлопчиком під час відспівування в церкві. За офіційними даними, з дня відновлення бойових дій загальна кількість жертв серед мирного населення Азербайджану й Вірменії становить вже як мінімум 130 осіб.

Від початку боїв наприкінці вересня 2020 року в Нагірному Карабаху загинуло близько 1200 солдатів, повідомляють у самопроголошеній республіці. Азербайджан поки що приховує дані про свої втрати. За словами президента Росії Володимира Путіна, кількість загиблих з обох сторін сягнула 5000 осіб. Незважаючи на це, багато чоловіків хочуть відправитися на фронт добровольцями, як тут, у Степанакерті.

Конфлікт навколо Нагірного Карабаху триває вже кілька десятиліть. Згідно з міжнародним правом, цей регіон належить до Азербайджану, однак де-факто перебуває під контролем вірменських сепаратистів. З 1994 року тут підтримувалося крихке перемир'я. На фото - портрет одного з полеглих під час карабаського конфлікту, виставлений у школі азербайджанського міста Барда.

В авторитарному Азербайджані панують пропаганда й воєнна риторика. Підтримку у вигляді поставок зброї і демонстрації солідарності уряд в Баку отримує від "братської держави" - Туреччини. Натомість Росію вважають заступницею вірменського уряду в Єревані. Спостерігачі побоюються, що Туреччина й Росія можуть спробувати активно втрутитися в конфлікт.

За даними місцевої влади, в Нагірному Карабасі десятки тисяч людей змушені були залишити свої будинки, рятуючись від бойових дій. За деякими підрахунками, число таких біженців може сягати половини населення регіону, тобто 75 000 осіб. Деякі місцеві жителі ховаються від бомбардування в бункерах і підвалах, як літній чоловік на цьому фото.

Життя в бункері для багатьох мешканців Степанакерта перетворилось на буденну справу. Там тісно й мало свіжого повітря. Бункери захищають людей від бомбардувань, але служать прекрасним місцем для поширення коронавірусу, попереджають лікарі. При цьому точне число заражень залишається невідомим. Повідомляється, що більшість людей, що залишилися в місті, були інфіковані SARS-CoV-2.

Багатьом жителям Азербайджану також довелося шукати порятунок від війни. Деякі жителі міста Тертер, що поруч з лінією фронту, знайшли притулок у сусідньому місті Барда, яке розташоване приблизно за 20 кілометрів від Нагірного Карабаху. Багато шкіл там з кінця вересня використовують як тимчасовий притулок. Однак про те, що їхні мешканці перебувають у безпеці, годі й казати.

Під час бомбардування азербайджанського міста Барда було зруйновано кілька будівель. Деякі автомобілі повністю згоріли. Влада Азербайджану повідомила тоді про 21 загиблого й десятки поранених. Своєю чергою, уряд Вірменії заявив, що не причетний до нападу. У відповідь президент Азербайджану Ільхам Алієв пообіцяв "відплату на полі бою" й "помсту".

Бої в Нагірному Карабасі тривають. Азербайджан вимагає від Вірменії повного виведення військ з регіону. Своєю чергою, прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян офіційно звернувся за допомогою до Москви. У відповідь МЗС РФ заявило, що "Росія надасть Єревану всю необхідну допомогу, якщо бойові зіткнення будуть перенесені безпосередньо на територію Вірменії".