Повномасштабна війна Росії проти України триває вже понад чотири роки. Вона ведеться не лише на фронті. Російські ракети раз по раз руйнують житлові будинки та цивільну інфраструктуру, зокрема об'єкти енергопостачання.

Загиблі, поранені, руйнування, вимушена втеча з дому, усе це залишає по собі сліди, які не завжди помітні з першого погляду. Майже кожен третій цивільний (31,2 відсотка) нині відповідає критеріям посттравматичного стресового розладу (ПТСР) або навіть так званого комплексного ПТСР, який є ще тяжчою формою цього розладу.

Такого висновку дійшли автори репрезентативного опитування, проведеного міжнародною дослідницькою мережею "Співпраця та конфлікт у Східній Європі" (KonKoop). Дослідники у галузях психічного здоров'я та соціальних наук опитали понад 2500 українців, які проживають у регіонах під контролем уряду в Києві. Дослідження фінансувало Федеральне міністерство досліджень, технологій та космосу Німеччини, а його результати були опубліковані у фаховому журналі European Journal of Psychotraumatology.

Коли повсякденне життя стає нестерпним

Про посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) говорять тоді, коли людина переживає травматичну подію, тобто потенційну або реальну загрозу життю чи власній фізичній недоторканності або ж інших людей, і цей досвід закарбовується в психіці. Люди з ПТСР повертаються до переживання травматичної події у так званих "флешбеках", страждають від тривожності, дратівливості та порушень сну. Зазвичай симптоми проявляються не відразу, а через певний час після пережитого.

За оцінками фахівців, у світовому масштабі критеріям такого розладу відповідають менше десяти відсотків населення. Таким чином, згідно з новим дослідженням, в Україні цей показник понад утричі вищий.

Дослідження ґрунтується на симптомах, про які повідомляли самі учасники. Тому, зазначають дослідники, на результати могло вплинути те, як опитані інтерпретували поставлені запитання.

Війна Росії проти України: колективна травма?

"Особливо вражає надзвичайний масштаб травматизації", - зазначає викладачка судової психіатрії в Королівському коледжі Лондона і керівниця дослідження Дейрдре Макманус.

Понад 90 відсотків опитаних повідомили, що пережили принаймні одну травматичну подію в дорослому віці. Не всі, але багато з цих подій були пов'язані з війною. Половина респондентів зазначила, що має родича, який служить на фронті. Понад 70 відсотків пережили обстріли за місцем проживання, а 65 відсотків стали свідками руйнувань, спричинених війною.

"В Україні вже не залишилося жодної родини, яка б не постраждала від війни, де хтось не загинув або не залишився на окупованій території", - розповіла DW Руслана Луцик-Андрушко, яка працює психосоціальною консультанткою міжнародної гуманітарної організації "Лікарі без кордонів" у Вінниці.

"Ми не можемо пояснювати причину лише самим вторгненням, оскільки могли існувати й інші травматичні події, які сприяли розвитку ПТСР", - каже головна авторка дослідження Емма Фейсер-Ірвін. Лондонська дослідниця і сама зайнята у клінічній психології та спеціалізується на травмі й ПТСР.

Що більше травматичних подій людина переживає протягом життя, тим вищою є ймовірність розвитку посттравматичного стресового розладу, пояснює у розмові з DW Фейсер-Ірвін. Водночас, за її словами, "якщо врахувати, що йдеться про цивільне населення, а не про військових чи внутрішньо переміщених осіб або біженців, то можна припустити, що війна є суттєвим чинником розвитку та поширення ПТСР".

Колектив може пом'якшувати наслідки травми

Багато людей в Україні щодня живуть під загрозою обстрілів, стикаються з вимушеним переселенням, горем і невизначеністю, наголошує керівниця дослідження Макманус. "Попри ці обставини, багатьом вдається функціонувати та адаптуватися навіть у надзвичайно складних умовах".

За словами Фейсер-Ірвін, хоча багато людей повідомляли про травматичні переживання, далеко не в усіх вони переросли у тривалі психічні розлади. "Це свідчить про те, що дві третини населення по-іншому опрацьовують травматичні події".

На її думку, певну роль у цьому може відігравати й сильна українська національна ідентичність: "Це відчуття потужної колективної культури, коли люди разом протистоять вторгненню". Дослідження показують, що відчуття соціальної підтримки та взаємозв'язку з іншими людьми може захищати від розвитку посттравматичного стресового розладу.

"Саме тому важливо створювати таке середовище, де є підтримка. Багато людей живуть в умовах, від яких через тривалу війну вони не можуть просто втекти. Отже, потрібні не лише методи лікування ПТСР, а й соціальні програми підтримки, доступні ширшим верствам населення".

Такого підходу дотримується і реабілітаційний центр "Лікарів без кордонів" у Вінниці. "Коли люди приходять до нас, першим кроком стають стабілізація та відновлення внутрішніх ресурсів", - пояснює Руслана Луцик-Андрушко. Лише після того, як людина починає почуватися краще, можна переходити до опрацювання травматичних спогадів. Третім етапом стає інтеграція набутого досвіду.

"Цей підхід спрямований на те, щоб навчити людей самодопомозі, тобто того, що можна робити у стресових ситуаціях. Після перебування в центрі люди отримують своєрідний набір психологічної першої допомоги, який можуть використовувати для себе, дітей, друзів та за складних життєвих обставин".

Масштаби травматизації в Україні поки неможливо оцінити

Наразі Росія і надалі посилює атаки на Україну, і це негативно впливає на психічне здоров'я багатьох українців, каже Луцик-Андрушко. "Коли людина живе в постійному стресі й не бачить надії на покращення, це, звісно, виснажує. Людям потрібні впевненість і віра в краще майбутнє".

Тому, зазначає Фейсер-Ірвін, проведене дослідження є передусім зрізом ситуації у певному проміжку часу. Повний масштаб впливу війни на психічне здоров'я наразі ще неможливо достеменно оцінити. "Ймовірно, довгострокові наслідки стануть очевидними лише тоді, коли люди матимуть можливість опинитися в безпеці та повністю оговтатися від війни".