Дводенний візит президента Росії Володимира Путіна до Китаю, що розпочався 19 травня, було заплановано давно і приурочено до 25-ї річниці підписання у 2001 році китайсько-російського Договору про добросусідство, дружбу та співробітництво.

Те, що він відбудеться всього через кілька днів після переговорів у Пекіні президента США Дональда Трампа та голови КНР Сі Цзіньпіна, на думку оглядачів, підкреслює помітне зміцнення геополітичних позицій Китаю на світовій арені - дедалі більш фрагментованій та позначеній суперництвом великих держав.

Що на порядку денному саміту Путіна - Сі?

Очікується, що російський і китайський керівники обговорять двосторонні економічні та торговельні питання, а також міжнародні та регіональні теми. За словами Юрія Ушакова, помічника Путіна з питань зовнішньої політики, за підсумками саміту буде підписано близько 40 документів, причому 21 - "у присутності лідерів".

На тлі різкого погіршення відносин із Заходом через повномасштабне вторгнення Росії в Україну Пекін став одним з найбільших торговельних партнерів Москви. На його частку припадає понад третину російського імпорту та понад чверть - експорту при обсязі двостороннього товарообігу, що перевищує 100 млрд євро. Це тісне партнерство, зазначають аналітики, має й військовий вимір. У липні 2025 року Reuters за підсумками свого розслідування написало, що китайці, використовуючи підставні фірми, постачають до РФ двигуни для безпілотників під виглядом промислового холодильного обладнання. У Пекіні рішуче спростовують подібні звинувачення.

Напередодні саміту Путіна і Сі Клаус Сун, експерт берлінського аналітичного центру Mercator Institute for China Studies (Merics), заявив DW, що геополітична ситуація, щро спостерігається у світі, ставить Пекін у вигідне становище. За його словами, і Сполученим Штатам, і Росії зараз потрібен Китай, але з абсолютно різних причин: Вашингтон розглядає Пекін як стратегічного суперника, тоді як Москва прагне до партнерства з ним на основі спільних інтересів у геополітиці та енергетичній сфері. Але китайці, за словами Суна, не відчувають необхідності ані врівноважувати вплив США, ані дистанціюватися від напруженості між РФ і Заходом.

Чого Путін хоче від Сі?

Сі Цзіньпін влаштував теплий прийом Дональду Трампу, і той, судячи з усього, залишив Пекін, сповнений оптимізму. Візит Путіна, як припускають, частково спрямований на отримання ним гарантій того, що зближення Китаю і США не відбуватиметься за рахунок Росії, продовжує експерт Merics. За його словами, для президента РФ першочерговим завданням є підтвердження тісних відносин із Сі та розуміння поточної позиції Пекіна. Питання більш стратегічного спрямування - з'ясувати, хто міг би стати надійним посередником у разі, якщо Росія почне шукати шляхи завершення війни в Україні.

Недавні сигнали - парад на Червоній площі в День перемоги без військової техніки та продовження ударів українців по нафтовій інфраструктурі РФ - вказують на те, що Москва, можливо, відчуває втому від війни, додає Клаус Сун. І нагадує, що з моменту повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року Путін регулярно зустрічається з Сі. Для Пекіна ці відносини, за оцінкою експерта, як і раніше залишаються стратегічним пріоритетом, хоча баланс має асиметричний характер: Росія зараз більшою мірою залежить від Китаю, ніж навпаки.

На тлі посилення тиску у війні з Україною Путін, як і раніше, багато в чому залежить від Китаю, вважає Дін Шуфан, професор східноазійських досліджень Національного університету Ченчі на Тайвані. Він вказує у зв'язку з цим на продовження закупівель китайцями російських енергоносіїв, а також доступ до товарів подвійного призначення та ланцюгів поставок. Залишається незрозумілим, чи змінить Пекін рівень своєї підтримки, "ніби регулюючи подачу води з-під крана", ділиться Сун.

Чого Пекін хоче і що може отримати від Москви?

На його думку, "Китай не хоче війни, це не в його довгострокових інтересах", тому навряд чи зможе суттєво вплинути на ситуацію в зоні бойових дій. "Можливо, продовження війни в Україні й не в інтересах КНР, але для неї набагато більший ризик становив би крах режиму (Путіна. - Ред.)", - вважає експерт Merics. І уточнює, що Пекін буде розглядати зміну влади як в Ірані, так і в Росії, як негативний для себе результат. 

 Адже ослаблена або нестабільна РФ створить безпосередні стратегічні ризики для Китаю - у країн величезний спільний кордон, тож Москва залишається важливим стратегічним партнером КНР. На думку Суна, це означає, що Пекін навряд чи захоче сильного програшу РФ, навіть попри те, що уникає більш безпосередньої участі у війні.

Тим часом Китай, як і інші країни, страждає від блокади Ормузької протоки та спричинених нею перебоїв у постачанні нафти на світовий ринок. З огляду на внутрішні проблеми, такі як надлишок виробничих потужностей, китайці не зможуть і надалі безперешкодно експортувати свої товари, якщо важливі регіони опиняться в зоні воєнних конфліктів.

Аналітики констатують, що нестабільність, яка зберігається на Близькому Сході, може зробити закупівлі російських енергоносіїв більш привабливими для Пекіна. У 2025 році на частку Росії припадало майже 18 відсотків імпортованої Китаєм нафти, на частку Ірану - приблизно 13 відсотків, інших країн Перської затоки - 42 відсотки. Західні санкції змусили Москву перенаправити свій експорт на схід, тоді як війна США та Ізраїлю проти Ірану продовжує викликати побоювання щодо судноплавства через Ормузьку протоку. Росії потрібен китайський ринок, тоді як КНР може зараз отримувати російські вуглеводні зі знижкою.

Читайте також: Не лише Ормузька протока: морський контроль як геополітична зброя

Саміт Путін - Сі: на що варто звернути увагу

"Китай і Росія - по суті, як пара в одному ліжку, але з різними уявленнями про майбутнє", - так образно Клаус Сун описує інтереси партнерів, називаючи їх такими, що збігаються, але не є повністю ідентичними. Для КНР, як каже експерт, однією з ключових цілей є забезпечення більш надійних і стабільних поставок енергоносіїв - без надмірної залежності від Москви, що дало б останній важіль впливу.

Хоча порядок денний російсько-китайського саміту поки що не дуже зрозуміла, Сун не виключає появи ознак можливого охолодження двосторонніх відносин. Можливо, нові угоди й будуть підписані, але, як висловився експерт, для таких країн, як Китай і Росія, подібні угоди часто є початком, а не завершенням процесу.

Він навів як приклад пропозицію Китаю про створення банку розвитку Шанхайської організації співпраці (ШОС), яка вперше пролунала у 2010 році і фактично залишалася заблокованою до саміту ШОС у Тяньцзіні у 2025 році. При цьому цей проєкт досі перебуває на стадії багатосторонніх консультацій та узгоджень.