2012 року в стародавньому місті-оазі Тімбукту, розташованому на півночі Малі, бойовики ісламістського угруповання "Ансар-ад-Дін" знищили мусульманські мавзолеї, яким вже багато сотень років. Свої вчинки вони аргументували тим, що ці місця, де спочивав тлін ісламських вчених, служили поклонінню святим. Так само були зруйновані й мінарети валькованих мечетей, як той, що зображений на фото.

Ось цей чоловік доглядав поховання в мавзолеях у Тімбукту. На цьому відзнятому 2014 року знімку він молиться на одному з поховань. Та наразі вони мають зовсім інший вигляд, адже…

…багато мавзолеїв змогли відбудувати за допомогою Об'єднаних Націй. Сане Чірфі (справа на фото) разом з родиною доглядає за мавзолеєм святого Альфа Мойя.

Впродовж 2015 року терористи "Ісламської держави" зруйнували в античній Пальмірі храм Баала, споруджений майже дві тисячі років тому, багато мавзолеїв та тріумфальну арку. Фотограф тримає відзнятий ним же в березні 2014 року знімок храму Баала на тлі руїн споруди. Після витіснення терористів з міста археологи зраділи, адже чимало руїн античного міста постраждали менше, ніж вони побоювалися.

Монастир святого Юліана (Еліана) в місті Хомсі вважався одним з найважливіших місць паломництва серед християн-сирійців. Розташований в центральній частині Сирії поблизу міста Ель-Кар'ятейн він був зведений у 5-му столітті.

2015 року ІД зрівняла храм із землею. В інтернет екстремісти виклали кадри, на яких було видно, як вони руйнують споруду бульдозерами. Тим часом місто відбили від терористів. Середина однієї із частин споруди вигоріла дощенту. Так само відбудувати належить і цей монастир.

Ель-Хадр, або Хатра, була столицею першого арабського царства. Завдяки своїм високим, товстелезним та підсиленим баштами мурам вона змогла вистояти під час навали римських військ у 116 та 198 роках нашої ери.

На початку 2015 року ІД зруйнували частину руїн міста. На знімку - один з кадрів відео терористів. Агенція новин AP змогла підтвердили його автентичність. Крім того, ісламісти розтрощили тисячолітні статуї ассирійської доби в музеї північно-іракського міста Мосул та в некрополі стародавньої ассирійської столиці Ніневії. За наявною інформацією, вони зруйнували історичне місто Німруд бульдозерами.

У провінції Баміан були розташовані дві монументальні статуї Будди. Монахи-буддисти висікли їх у скелі 1500 років тому. Тож таким чином ці статуї були свідками доісламського минулого Афганістану. На цьому відзнятому в 1973 році знімку ще можна побачити 53-метрову статую, яка на той час вважалася найбільшою в світі.

Радикальний ісламський рух "Талібан" зруйнував обидві статуї 2001 року. До знищення історичних цінностей залучили танки, ракети та динаміт. На руйнування історичних об'єктів пішло кілька тижнів. З 2003 року культурний ландшафт та археологічні знахідки в Баміанській долині є частиною світової культурної спадщини ЮНЕСКО.

У північноафриканській Лівії практично ціле десятиліття точиться громадянська війна. У неї залучені найрізноманітніші сили: бойовики-націоналісти, ісламісти, туареги-кочівники, місцеві племена, іноземні найманці. Ще більш заплутаною ситуація стає через те, що два головні протиборчі угруповання отримують підтримку різних країн. Це робить конфлікт міжнародним і геополітичним.

Збройна боротьба за владу в Лівії не припиняється з часу повалення Муаммара Каддафі в 2011 році в ході повстання, що спалахнуло в рамках "арабської весни", підтриманого міжнародною військовою операцією. На цьому знімку кривавий диктатор, що правив чотири десятиліття, розриває Статут ООН під час свого скандально відомого виступу в 2009 році на Генасамблеї цієї організації.

Одна з головних причин громадянської війни - багаті запаси нафти і газу. Концесії на їх видобуток на суші і в морі отримували різні іноземні компанії, в тому числі німецька Wintershall (на фото - один з її об'єктів) і російський концерн "Газпром", у них з 2008 року є спільне підприємство в Лівії. Зараз галузь в занепаді. Не працює, наприклад, підводний газопровід Greenstream в Італію.

Інша причина громадянської війни - боротьба між прихильниками ісламського шляху і їхніми противниками, яка породила двовладдя, що панує в країні з 2014 року. Ісламісти закріпилися в столиці Тріполі на заході країни, на сході їм протистоїть так званий парламент в Тобруке. Від його імені править 76-річний воєначальник Халіфа Хафтар, командувач самопроголошеної "Лівійської національної армії".

У бойовиків "Лівійської національної армії" є підстави фотографуватися в позі переможців. Війська Хафтара завоювали переважну частину території країни, крім пустельного півдня, який контролюють місцеві племена, і декількох районів на заході навколо Тріполі. Однак захопити офіційну столицю країни, незважаючи на неодноразові спроби штурму з квітня 2019 року, їм поки що не вдалося.

На боці Хафтара воюють російські найманці з ПВК "Вагнер". Самопроголошений маршал, який зробив військову кар'єру при Каддафі, але потім брав участь у його поваленні, навчався в СРСР в Академії імені Фрунзе і зараз користується підтримкою Росії (на фото: Москва, листопад 2016). На нього зробили також ставку Єгипет і Франція. У нього, за даними ЗМІ, є громадянство США, де він співпрацював з ЦРУ.

Офіційним лідером Лівії, визнаним міжнародною спільнотою в особі ООН, є глава Уряду національної згоди, який розміщується в Тріполі, Фаїз Сарадж. Його активно підтримують, наприклад, Італія і Туреччина. Президент останньої Реджеп Тайїп Ердоган уклав з Лівією договір, в якому істотно змінив на користь своєї країни (і на шкоду Греції) кордон в Середземному морі.

У січні 2020 року Анкара перекинула в Тріполі турецьких військових для зміцнення оборони лівійської столиці, оскільки загони, що борються на стороні уряду національної згоди (фото), сильно ослаблені торішніми боями з військами Хафтара. В результаті різко зросла небезпека прямих зіткнень між кадровими турецькими військовими і російськими найманцями-вагнеровцями.

Ще однією стороною міжусобиці в Лівії стали ісламісти-екстремісти з ІДІЛ. Скориставшись двовладдям, прихильники "Ісламської держави" захопили на початку 2015 року портове і університетське місто Сирт. Однак восени 2016 року вони були розгромлені військами, вірними ісламістській владі в Тріполі (фото), і пішли в підпілля. Місто, яке переходило з рук в руки, сильно постраждало.

19 січня 2020 року в Берлін на міжнародну конференцію з Лівії приїхали лідери понад десяти країн і керівники міжнародних організацій, включаючи ООН. На знімку: президент РФ Володимир Путін, канцлер ФРН Анґела Меркель і президент Єгипту Абдель Фаттах Ас-Сісі. Серед підсумків саміту - зобов'язання його учасників більше не постачати сторонам конфлікту зброю і механізм контролю за припиненням вогню.

У ЄС немає єдиної позиції щодо Лівії, цілі окремих країн дуже різняться. Однак усі члени ЄС зацікавлені в тому, щоб Лівія перестала бути плацдармом для відправлення до Європи нелегальних мігрантів, багато з яких гинуть в Середземному морі. Цю міграційну й гуманітарну проблему без припинення війни в Лівії і відновлення її державності не вирішити.

2 квітня 1993 року федеральний уряд схвалює рішення про участь Бундесверу в операції НАТО у Югославії. Це було перше з часів Другої світової війни бойове завдання німецьких солдатів за кордоном.

Бундесвер бере участь у забезпеченні ембарго на постачання зброї до колишньої Югославії в Адріатичному морі, а також безпольотної зони над Боснією. Виконання німецькими солдатами завдань за межами території країн-членів НАТО спричинило внутрішньополітичної дискусії. Соціал-демократи й ліберали вважали участь Бундесверу в операціях у колишній Югославії такою, що суперечить конституції ФРН.

У своєму рішенні від 12 липня 1994 року Федеральний конституційний суд підтвердив, що Німеччина - як член ООН і НАТО - має право на участь своїх збройних сил у місіях цих організацій. Суд, однак, наголосив на тому, що кожну таку операцію має затверджувати Бундестаг.

Навесні 1999 року Бундесвер бере участь в операції НАТО "Союзна сила" - першій великій бойовій операції в своїй історії. Німецькі літаки Tornado ведуть повітряну розвідку й боротьбу з сербськими системами протиповітряної оборони. З погляду міжнародного права операція була сумнівною, оскільки Північноатлантичний альянс не мав мандата Ради Безпеки ООН на проведення операції.

У Косові тодішня червоно-зелена коаліція вперше використала збройні сили як політичний засіб за межами країни. Це спричинили значні внутрішньополітичні тертя. Опоненти заявляли про антиконституційну агресивну війну. Особливо дісталося Зеленим: 1999 року на одному з партійних конгресів у міністра закордонних справ Йошку Фішера кинули кулькою з фарбою.

Після терористичних актів 11 вересня 2001 року НАТО вперше в своїй історії задіює статтю 5 Північноатлантичного договору про колективну оборону. Уряд ФРН теж підтримує "війну з терором". У рамках операції "Нескорена свобода" Бундесвер бере участь у бойових діях в Афганістані та на морі в районі Сомалійського півострова.

Участь Бундесверу у боротьбі з тероризмом викликала суперечки в червоно-зеленій коаліції. Канцлер Ґергард Шредер (СДПН), який запевнив США в "повній солідарності" з боку Німеччини, пов'язав голосування щодо місії в Афганістані з голосуванням про довіру урядові - і здобув підтримку Бундестагу, хоч і з невеликою перевагою.

З 2002 року Бундесвер бере участь в операціях Міжнародних сил сприяння безпеці (МССБ) в Афганістані. За 13 років у цій країні загинули 54 німецькі солдати. Місія МССБ добігла кінця 31 грудня 2014 року. Відтоді 850 солдатів Бундесверу беруть участь у наступній операції - "Рішуча підтримка". Її метою є підготовка афганських сил безпеки.

4 вересня 2009 року внаслідок авіаудару по захоплених талібами автоцистернах з пальним загинуло більше сотні людей, у тому числі діти. Операцією, яку провели південніше Кундуза, командував німецький полковник Ґеорґ Кляйн. Це найбільше на сьогодні число жертв у місії Бундесверу.

З грудня 2012 року німецькі ракетні комплекси Patriot розташовані на південному сході Туреччини, яка попросила підтримки союзників по НАТО, побоюючись ракетних атак з боку Сирії. 256 німецьких солдатів дислоковані в анатолійському місті Кахраманмараш, що приблизно за 100 кілометрів на північ від сирійського кордону. Мандат місії закінчується у січні 2016 року.

З грудня 2008 року приблизно 318 німецьких вояків беруть участь в операції "Аталанта" в Аденській затоці та біля берегів Сомалійського півострову. Очолювана Євросоюзом операція має на меті захист гуманітарних вантажів та свободи судноплавства в регіоні, а також боротьбу з піратством.

Бундесвер також допомагає рятувати біженців у Середземному морі. У цій місії з квітня 2015 року беруть участь до 320 солдатів на фрегатах та кораблях підтримки. Операцію буде подовжено, і німецькі кораблі зможуть зупиняти човни контрабандистів, які переправляють людей з Лівії до Італії, накладати на них арешт, а за потреби - знищувати.

За 60 років існування Бундесверу 106 німецьких содатів загинули в операціях за кордоном. Урочисто відкритий 8 вересня 2009 року Меморіал Бундесверу в Берліні вшановує пам'ять загиблих також за межами Німеччини вояків.